EN|RU|UK
  11606  9

 "ПРО ТЕ, ЩО РОСІЯ Є СТОРОНОЮ КОНФЛІКТУ, ЧАСТИНА ЧЛЕНІВ ОБСЄ УСВІДОМИЛА ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ТРАГЕДІЇ З БОЇНГОМ",- ЕКС-ЧЛЕН МІСІЇ ОБСЄ ЛУКАШ АДАМСЬКИЙ

Польський історик і політолог Лукаш Адамський півроку працював у лавах місії ОБСЄ в Україні. В інтерв'ю "Цензор.НЕТ" він розповів, чому залишив місію, які причини її слабкої ефективності та як до лав спостерігачів потрапляють російські шпигуни.

У ранзі керівника наукових проектів Центру польсько-російського діалогу та порозуміння, установи створеної законом Сейму, доктор Адамський керує дослідженнями про історичну та сучасну Росію. Методи міжнародного врегулювання на Донбасі, питання Криму й трансформації в РФ називає взаємопов'язаними. Вступ в Україну миротворчої місії замість ОБСЄ може значно пришвидшити досягнення миру на Донбасі, вважає він.

адамский

ЧЛЕНИ ОБСЄ, ЯКІ ЗГОЛОШУВАЛИСЯ ЇХАТИ В УКРАЇНУ, НЕ ЇХАЛИ НА ВІЙНУ

- Чому Ви припинили роботу в місії?

- Місія починалася з групи швидкого реагування у березні 2014 року, що складалася з представників місій ОБСЄ з інших країн. Потім штат розширили за рахунок представників країн-членів ОБСЄ, відряджених спеціально до України. Я приїхав з першою хвилею і працював півроку - до кінця вересня. Однак не продовжував контракту. По-перше, мав цікаву роботу у Варшаві, а по-друге, не бачив далі сенсу праці для цієї організації.

- Тому що від Вас нічого не залежало?

- Менше ніж думав, але на моє переконання мало що залежало навіть від керівництва місії. Річ у тому, що в ОБСЄ панує принцип консенсусу. РФ має багато важелів впливу і на функціонування організації, і на моніторингову місію. Консенсус повинен бути не лише у політичних, але й адміністративних рішеннях. Зокрема, у рішеннях про те, щоб направити місію чи продовжити її мандат. Це при тому, що Росія є стороною конфлікту. На жаль, цього не відображують документи ОБСЄ, а в мінському процесі вона виступає навіть посередником. Коли одна держава одночасно є і стороною конфлікту, і посередником, це нонсенс. Можете собі уявити, як ця ситуація впливала на доповіді місії, їх зміст та мову.

До цього місія мала подавати "об'єктивний" та "збалансований" огляд подій. Такий є загальний принцип ОБСЄ, а її працівники часто навіть не розуміють, що ці два терміни можуть (хоч не мусять) суперечити один одному. Коли подається на рівних засадах точка зору обидвох сторін, тобто агресора та жертви, то постає фальшива симетрія. Доповідь може й буде "збалансована", але аж ніяк не стане від цього об'єктивна.

Ви відповідали за підготовку доповідей місії. Яким чином формувалися звіти ОБСЄ?

- Короткий період я працював сам, практично з ранку до ночі, але потім кількість працівників збільшилася, частина з них також відповідала за підготовку доповідей, тому мій вплив скоротився. Крім того, керівництво місії та секретаріат ОБСЄ у Відні почали детальніше переглядати й рецензувати наші звіти. До складу ОБСЄ входять держави з різною політичною культурою та з різними поглядами на причини українського конфлікту. Не було для мене несподіванкою, що російська дипломатія почала критикувати навіть політично цензуровані доповіді ОБСЄ та була шалено незадоволена, коли в доповіді вдавалося помістити якусь згадку про Крим. Натомість здивувався, що для деяких країн так важливим було гендерне питання в Україні, що буде здійснюватися тиск, аби висилати якомога більше жінок до місії, навіть до Донбасу, що в місії буде працювати спеціальний радник з цього приводу. Я аж ніяк не противник рівноправності жінок та чоловіків, але гендерну ідеологію в ОБСЄ не тільки я вважав за карикатуру цієї засади. Наприклад, якщо спостерігачі звітували про демонстрації пенсіонерів, то необхідно було точно вказати скільки серед них було жінок.

- Чому для посередництва на Донбасі обрали саме ОБСЄ, якщо принцип її роботи був настільки неадекватним в українських реаліях?

- Справа у самій структурі ОБСЄ. Ця організація була створена 1995 року на основі Конференції у справах безпеки та співпраці у Європі. Наприкінці 80-х спала напруга у відносинах між Заходом і Радянським Союзом. Тож виник ефективний простір для перемовин. Після 1991 року були очікування, що Росія тісно співпрацюватиме із Заходом, причім декілька років за Єльцина так певною мірою й було. Ситуація на Балканах, де ОБСЕ відігравала важливу роль, нормалізувалася. Загалом сенс у подальшому існуванні ОБСЄ зникав. Однак у 2014 році світ був шокований вбивствами під час Майдану, окупацією Криму Росією. Очевидно, необхідно було якось реагувати, і першою ідеєю було оживити ОБСЄ і вислати в Україну спеціальну місію спостерігачів. Варто однак розуміти, що люди, які зголошувалися їхати до України, не їхали на війну. Крім того зазвичай майже нічого не знали про Україну та про Росію. Коли почалися дивні дії на Донбасі, багато недосвідчених спостерігачів ОБСЄ не вбачало ознак російської агресії.

Мало того, від самого початку багато іноземних спостерігачів ОБСЄ мало скривлене розуміння своїх завдань. Вони-бо вважали, що, цитуючи пані Моґеріні, є два рівноцінні наративи - український з одного боку та російський або місцевого населення Донбасу - з іншого. І першочерговим завданням для них було на одному рівні висвітлити обидва наративи а також "сприяти діалогові усередині України". Шанс для зібрання доказів російської диверсії в Україні та присутності росіян на Донбасі був упущений. Однак, мушу повторити, головним чином у цьому винна не місія, а сама структура ОБСЄ. А також брак політичної волі багатьох західних націй та їхніх урядів, щоб дати сильнішу підтримку Україні. По кількох місяцях політичні очікування щодо місії змінилися, і від неї жадали не простого рапортування, але й фактично миротворчої функції.

- ОБСЄ не мала для цього ані досвіду, ані ресурсів?

- Очевидно, що не мала. Багато з тих, хто приїздив, мав досвід роботи в інших місіях. Наприклад, у Боснії. Там вони сприяли діалогові між боснійськими мусульманами, сербами та хорватами. Їм заклалося у пам'ять, що місія має сприяти діалогові. Так вони мали намір діяти і в Україні. На початку вважали, що конфлікт в Україні є громадянським конфліктом, де є дві сторони - більшість населення держави і жителі Сходу, зокрема Донбасу. Лише згодом вони усвідомили, що це не внутрішній конфлікт. Тому в даному разі мандат місії був неадекватним ситуації.

В ОБСЄ працюють багато цікавих людей. Частина з них просто бажали пригод чи нового досвіду. Інша - заробити грошей. Мало хто про це знає, але пересічний спостерігач ОБСЄ заробляє щонайменше 3700 євро на місяць. Для більшості держав Центральної Європи це божевільно висока сума. Звісно, були люди, які їхали в Україну передусім, щоб посприяти вирішенню конфлікту. Але треба враховувати, що на початку місії більшість з них мала дуже далекі знання про ситуацію в Україні.

До речі, зверніть увагу на машини ОБСЄ. Організація повинна дотримуватися Конституції держави, яка дає мандат на виконання місії. У даному разі - Конституції України. Державною мовою України є українська. Однак написи на авто є англійською та російською. Це одна з побічних ознак того, наскільки ОБСЄ не мала уявлення про ситуацію в Україні.

ВВЕДЕННЯ НА ДОНБАС МИРОТВОРЧОГО КОНТИНГЕНТУ ООН СТАЛО Б РЕАЛЬНИМ ВИХОДОМ

- Статистика дуже промовиста: серед членів місії в Україні кількісно друге місце посідають росіяни. Як вони комунікують з іноземцями, у яких немає сформованої думки про ситуацію на Донбасі?

- Росіяни можуть мати також різні погляди. Очевидно однак, що частина з них, так як і частина спостерігачів з інших держав, виконує подвійну функцію, отримуючи завдання від МЗС своєї держави чи спецслужб. У випадку з росіянами це велика проблема, бо йдеться тут про виконування завдань людей, які особисто, а принаймні політично відповідають за агресію. Як такі російські спостерігачі можуть діяти? Найпростіше - через "усвідомлювання" інших спостерігачів у потрібному Росії напрямку.

Уявіть, приїздить колишній поліціянт з Сицилії чи вчитель з Іспанії, які до Майдану практично не знали про Україну. Пройшли дводенні підготовчі курси в Києві, а далі їх відправили на Донбас. Це їхній перший контакт з країною. Там цей Джузеппе чи Пабло має справу з бойовиками чи з місцевим людом. Яке уявлення про країну може там здобути? Спотворене. Адже населення, налаштоване проукраїнськи, або виїхало, або просто боїться говорити про свою позицію. До всього цей працівник має доброго колегу росіянина, з яким п'є пиво. Той знає місцеву ситуацію, звичайно, однак зазвичай сприймає її інакше. Таким чином, достатньо кількох тижнів такого спілкування, щоб недосвідчений західний спостерігач перейняв російський наратив.

адамский

- Цим можна пояснити "сліпоту" ОБСЄ у багатьох питаннях, зокрема коли місія не фіксує озброєння бойовиків чи російські війська близько до лінії розмежування?

- А як західний спостерігач має розрізнити регулярні російські війська без розпізнавальних знаків від російських найманців, часто локального населення Донбасу? Як має розрізнити, чи хтось, хто говорить російською мовою, вимовляє її по-російському чи по-донбаському? Він може писати тільки те, що бачить або чує. Доходить до того що це людський чинник. Під час моєї роботи в ОБСЄ - до осені 2014-го, дві групи спостерігачів працювали у Донецьку та Луганську. Їхня особиста безпека залежала від бойовиків. Двічі міжнародних спостерігачів брали в заручники. Вперше - взяли у полон військових спостерігачів і звільнили тільки через два тижні. У червні 2014-го захопили власне спостерігачів місії, восьмеро осіб. Тобто працівники місії мусили зважати на власну безпеку. Врешті, як вже згадував, ОБСЄ мала просто фіксувати позицію двох сторін конфлікту без спроб з'ясувати, де є правда. Це була офіційна позиція організації - робити нейтральні доповіді.

- Але, знову ж таки, видається, що сенсу в діяльності місії немає. Який вихід?

Саме керівництво місії інтенсивно працювало та старалося в існуючих умовах зробити багато пожиточного. Але воно хотіло або мусило точно інтерпретувати мандат місії та дотримуватися політичних очікувань найбільш впливових членів ОБСЄ. У даній ситуації місія повинна бути не тільки моніторинговою, але й миротворчою та повинна мати відповідний до того мандат та ресурси.

- Чи можна зараз Росію відсторонити від членства у місії?

- Про те, що Росія є стороною конфлікту, частина членів ОБСЄ усвідомила тільки після трагедії з Боїнгом. Але тоді відстороняти Росію вже було пізно. Це можна було, але тільки теоретично, робити на самому початку - весною 2014 року. Але і тоді, і нині на це потрібна політична воля в країнах Заходу. А західні політики, навіть ті, які особисто хотіли б збільшити тиск на Росію в ОБСЄ, мусять врахувати думку західного суспільства. А там панують антивоєнні настрої. Мені особисто мої колеги з Італії говорили, що політика санкції проти Росії може призвести до Третьої світової війни та були неспроможні зрозуміти іншу аргументацію.Тому з політичного огляду, збільшування тиску на Росію - складна річ. Але це треба робити.

- За ті півтора року, коли Ви не працюєте в місії, є поступ в роботі ОБСЄ в Україні?

- Тепер головним завданням місії не є спостереження з дотриманням прав людини. Сьогодні ОБСЄ є інструментом виконання мінських домовленостей. Але об'єктивні перешкоди для успішної діяльності місії, про які я вже сказав, існують і надалі. Росія продовжує лишатися членом ОБСЄ, продовження мандату залежить від її згоди. Відомі нові випадки, коли бойовики погрожували спостерігачам фізичною розправою. Крім того, ОБСЄ має слідкувати за роззброєнням, але її спостерігачі навіть не мають зброї для особистої охорони. З приводу мінських домовленостей ситуація змінюється. Якщо рік тому західний світ тиснув на Росію, то тепер тиснуть на Україну за невиконання мінських домовленостей. З іншого боку, для всіх очевидно, що в Україні немає особливих проблем з демократією. З верховенством права є, а з демократією ні. Це безперечно грає на руку Україні.

- Можливе перетворення ОБСЄ на повноцінну миротворчу місію?

- Оскільки для Заходу є важливим виконання мінських угод, треба працювати над їхньою інтерпретацією, аби таки ввести на Донбас добровольчий контингент ООН. Це необхідно робити паралельно з економічним тиском на Росію. Думаю, що лише в такому разі Путін може почати деокупацію Донбасу.

Введення миротворчого контингенту ООН стало б реальним виходом. По-друге, варто було б запровадити міжнародну цивільну адміністрацію на період 2-3 років. І лише після цього робити вибори на Донбасі. Коли населення дійсно побачить, що їм не загрожують бойовики, тоді можна буде переконатися скільки там насправді є прихильників "русского мира". Так наприклад зроблено на Шльонську у 1920 році, де повстала міжнародна управа, завдяки якій населення цього регіону, на які претендували Польща та Німеччина, могло вільно висловити свою думку на плебісциті 1921 року.

РОСІЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО Є СПІВВІДПОВІДАЛЬНИМ ЗА ЗЛОЧИНИ ПУТІНА

- Якщо говорити про вибудовування іміджу України в світі. Наскільки вдало це відбувається?

- Імідж України значно покращився. І завдяки Майдану, і завдяки опору російській агресії. Зрештою велика активність громадського суспільства також зробили свою справу. Це стосується насамперед образу українців як європейської нації, яка зі зброєю в руках готова боротися за свободу.

Звісно, є розчарування президентом Порошенком і ще більше прем'єр-міністром Яценюком. Але це розчарування присутнє і серед українців. З іншого боку, розчарувалися ті люди, які наївно сподівалися, що Майдан рішуче відмежує Україну від корупційного минулого. Наприклад, для мене було очевидним, що нинішні українські політики походять переважно зі старої гвардії, тому навряд чи вони будуть кардинально кращими, ніж попередні команди. У людей, які тверезо дивляться на ситуацію, сильного розчарування немає. Це не значить, що їм має все подобатися. Але повинно бути розуміння того, що ця команда, попри всі недоліки, певне, найкраща за всю історію України. По-друге, деякі реформи відбулися, і закривати на це очі не можна. Якби ці реформи виконали Ющенко чи Янукович, вони були б оцінені як прорив. Однак після Майдану суспільні очікування були такими високими, що нині вони здаються мізерними.

Певне розчарування повстає у мене через те, коли я бачу, що велика частина українців починає, часто несвідомо, сповідувати цінності націоналізму, там де варто й треба від них відмежуватися. Політично та морально шкідливим для України є культ діячів крайньо націоналістичної ОУН чи УПА. Мазепа, Шевченко, Петлюра чи митрополит Шептицький - це великі українські герої. Вони символізують прагнення українців до незалежності та демократичної держави. Бандера символізує щось інше - ідею, що здобувати свою державу можна будь-яким способом та будь-якими заходами, навіть абсолютно злочинними. З іншого боку там, де треба б більше поваги до своїх традицій та європейського виміру української культури, - того нема. Наприклад, не розумію, чому в Україні Путіна представляють "Володимир". Якщо є стандарти мови щодо імен іноземців, то він має бути "Владімір". Це абсурд, бо ви свого ворога таким чином освоюєте, а тут треба б символічно відмежуватися від радянської ідеї, що росіяни українцям є ближчими ніж інші нації-сусіди, ніж, наприклад, поляки..

- Риторика Польщі за останні півроку дещо змінилася… Наскільки вплинуло на польсько-українські відносини визнання Верховною Радою УПА воюючою стороною саме у день офіційного візиту Броніслава Коморовського до Києва та за його присутності у залі парламенту?

- Під час виборів у Польщі, президентських і парламентських, цей випадок став одним з аргументів проти Коморовського. З боку України це дійсно мало вигляд дипломатичного невігластва.

Україна сприймає польську підтримку як належне. Є переконання: "Польща завжди буде нас підтримувати". Більшість українців вважає, що великої ціни за дружні стосунки з Польщею платити не треба - тобто не треба робити відповідні політичні жести. Очевидно, Варшава і далі допомагатиме Україні, але це дуже знижує рівень взаємної довіри. На цьому ґрунті ускладнюються навіть особисті стосунки польських і українських політичних еліт.

- В Україні побутує міф, що імідж Росії у світі непоправно зіпсований. Наскільки небезпечною може бути така омана для України?

- Це не міф. Росія дійсно впала в очах світу.

- Наскільки це так, якщо говорити не про політичний рівень, а про пересічних громадян?

- Так само. Скажу на прикладі Польщі та Німеччини, де еліти довгий час сповідували політику "затягування" Росії до Європи. У Німеччині до того частина політиків була пов'язана з Росією непрозорими схемами. Але ситуація змінилася і у їхньому випадку.

Що стосується звичайних громадян, Польща радше виняток, бо там було більше знань про Росію, ніж деінде в Європі. Нехіть до російського авторитаризму тут панує принаймні з часів Адама Міцкевича. Він у першій половині ХІХ століття аналізував російську політичну систему. Подавав свої оцінки про російський деспотизм у лекціях та віршах. Тому якщо авторитарна Росія має намагання збудувати свій позитивний імідж і вплинули на поляків, то мушу сказати, що це завдання неможливе. Завжди зате було зацікавлення та пошана до представників другої Росії, демократичної. То до неї було скероване гасло з 1831 "За нашу та вашу свободу".

В основній своїй масі європейці ніколи не довіряли Росії цілком. Після окупації Криму і вторгнення на Донбас опитування показують, що імідж Росії на Заході дуже погіршився. Дійсно ніхто не очікував, що Росія піде на відкриту агресію. Розчарування також викликало те, що так мало росіян публічно засудили загарбання Криму. А хто мовчить, хто підтримує гасло "Крим наш", той стає співвідповідальним за злочини Путіна і його режиму. Якщо раніше побутувала думка, що росіяни просто одурені пропагандою, то тепер до цього приєднується переконання про відповідальність великої частини російського суспільства за Донбас і за Крим.

Російська опозиція діє у надскладних умовах. Їм морально дуже тяжко, бо вони борються не лише з системою, але й з більшістю своїх співгромадян. Тому людей, які хочуть демократизувати Росію, треба всіляко підтримувати. Я на них дивлюся зі щирим подивом.

- Чи можете зробити прогноз, як розгортатиметься ситуація в Україні найближчими роками?

- Питання Криму однозначно спливе, коли Путін перестане бути президентом. Кожен наступний російський уряд намагатиметься списати частину провини на Путіна. Як буде вирішуватися кримське питання - чи повторенням референдуму чи форма подвійного суверенітету - сказати важко. Думаю, що прямого повернення Криму до України не відбудеться, але будуть знайдені формулювання, щоб він повернувся під український суверенітет бодай частково. Є ще варіант Криму як незалежної держави. Це прогноз на 10-12 років.

Питання Донбасу залежатиме від внутрішньої ситуації в Росії: як довго протримаються санкції проти Росії і падатимуть ціни на нафту й газ. Росія намагатиметься вирішити ситуацію з Донбасом, але на неприйнятних для України умовах. Поки путінський режим буде діяти так, як нині, то ситуація на Донбасі розвиватиметься за прикладом Придністров'я. Але якщо фінансова криза в Росії погіршиться і санкції діятимуть, то криза на Донбасі таки може завершитися компромісом.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
   
 
 
 вгору