EN|RU|UK
 Суспільство
  32715  90

 "Заповіт" Олега Сенцова. ВIДЕО

"Громадське ТБ" опублікувало ролик під назвою "Заповіт Олега Сенцова".

Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на канал "Громадського" у YouTube.

Як відомо, "Заповіт" було опубліковано в 2015 році в книзі Олега Сенцова "Розповіді". Цензор.НЕТ публікує його текст повністю.

"Всі ми помремо. І я, на жаль, не виняток. Усім хотілося б пожити довше, і тут я теж, на щастя, не виняток. Ні, мені не хотілося б продовжити своє життя, дожити до 100 років і останню чверть із них тягнути старе існування свого організму на різних стимуляторах і препаратах. Я хотів би більше пожити молодим, повноцінним життям, отримувати від життя задоволення або дарувати його іншим, ходити або краще бігати, спати ночами чи не спати, і щоб вирішувати це мав би я, а не мій організм разом із моїм лікарем.

Таким життям я хотів би пожити довше. Але це неможливо. Всі ми помремо. Всі ми після смерті перетворимося на шматок м’яса, що гниє, закопаного на глибині кількох метрів. Нас їстимуть черви, а наші добропорядні родичі приходитимуть на наші могилки, робитимуть сумні обличчя, стоятимуть навпроти хреста або пам’ятника і дивитимуться на наші портрети, зовсім забувши, що хрести ставлять у ногах покійних, і тепер вся скорботна братія стоїть дружно на голові покійного і розчулено дивиться на його портрет на граніті. Потім дістають припаси з випивкою, пригощають усіх, зокрема і покійного, від якого час вже мало що залишив, тільки квіточки цвітуть. Пафос і забобони, непотрібні церковно-язичницькі обряди і схоластика.

Я не хочу, щоб у мене топталися на голові навіть після моєї смерті, не хочу в пам’яті своїх нащадків залишитися портретом на шматку граніту, щоб на моїй могилі влаштовували тризни. Я взагалі не хочу привертати до себе увагу ні зараз, ні тим паче після смерті. Не хочу, щоб у мене була могила.

У дитинстві, в чотири роки, я побував на похороні свого діда. Зазвичай в такому юному віці діти не пам'ятають себе і вкрай рідко пам'ятають найяскравіші події. Але я запам'ятав цей похорон. Я пам'ятаю дуже мало. Але я пам'ятаю головне: як я стою на краю могили, на купі землі разом з іншими родичами. А потім, після похорону, було одкровення, коли мені сказали, що діда не викопуватимуть назад, що він помер і це назавжди. Все дитинство мене переслідував кошмар, ночами і вечорами я бачив чорну могилу в розрізі і тіло в білому савані, що опускається в неї. Це було тіло діда, але я уявляв і розумів, що рано чи пізно це буду я. Ніколи не водіть своїх дітей на похорон.

У дитинстві я боявся, що помру. Тепер не боюся - просто знаю, що помру. У дитинстві я боявся чорної могили, тепер я просто не хочу в ній лежати.

Всі ми помремо, і кожен по-різному. Хтось тихо і спокійно, як закривають двері в дитячу, в якій щойно заснули діти. Хтось - у криках і муках, як під час народження. Я не знаю, як помру я, але точно не хотів би померти глибоким старцем у ліжку, в оточенні рідні, що позіхає.

Одного чоловіка якось запитали, як би він хотів померти, він відповів: "Із криком "Ура!" З автоматом через плече і з ротом, повним крові". Я теж би так хотів, це красиво і по-чоловічому. Але так не вийде. Гарно герої йдуть лише в кіно і книжках. У житті вони мочаться під себе кров’ю, кричать від болю і згадують маму.

Я не хочу, щоб у мене була могила. Я хочу, щоб мене спалили. Ні, не на багатті інквізиції, а в простому крематорії. Спалили, а попіл розвіяли над морем. Бажано над Чорним, бажано влітку, і щоб світило сонце, і щоб дмухав свіжий вітер. Але якщо буде осінь і дощ, то теж непогано. Але не чекати ж до літа, якщо я врізав дуба в листопаді? А то прийдуть гості і запитають: "Що це у вас у цій вазі?" - "А це наш дідусь лежить - літа чекає!" Вазочку, до речі, теж у море - не треба робити з неї фетиша. А то буде - та ж кімната, рік по тому, інші гості: "А що це у вас за вазочка?"  "У ній наш дідусь лежав", - урочисто і стоячи скажуть родичі. Ну, тоді давайте ще мої шкарпетки з трусами у будинку  розвісимо - ті, які улюблені, і ті, які востаннє одягав.

Я хочу, щоб мене спалили. У попіл. І попіл розвіяли. Над морем. Краще влітку, якщо я, звісно, помру влітку. Тільки війте з навітряного боку борту, щоб попіл віднесло в море, а не розвіяло палубою, і щоб якийсь особливо язикатий і нахабний в діда онук не прокоментував вимітання моїх останків фразою: "З цим старим завжди було багато клопоту!"

І нехай дме вітер і віднесе прах у море. Але якщо буде дощ, то теж нічого. Все скажуть: "От, людину хорошу ховаємо, раз дощ йде". Не ховаємо - сіємо, тобто віємо, товариші!

І якщо буде дощ і попіл трохи прилипне до урни, то теж нічого. Правда, все той же нахабний онук загляне в урну, побачить там трохи праху, що прилип, і скаже: "Так, дідусь все ще чіпляється за край життя!" Але це нічого - ви її теж в море. Щоб не залишилося. Нічого не лишилося. Тільки пам'ять. І справи. І друзі. І ви. І тоді я завжди буду з вами".

Нагадаємо, в серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив Олега Сенцова, затриманого в окупованому Криму в 2014 році, до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у нібито створенні на території півострова терористичного співтовариства. Сенцов відбуває покарання в колонії суворого режиму в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, більш відомій як "Білий ведмідь".

16 травня 2018 року адвокат Сенцова повідомив, що його підзахисний 14 травня оголосив безстрокове голодування. У такий спосіб Сенцов вимагає звільнити всіх українських політв'язнів, які перебувають у російських в'язницях.

Источник: https://ua.censor.net.ua/n3076602
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору