EN|RU|UK
 Суспільство
  3500  72

 В Україні необхідно створити антибраконьєрські озброєні загони, - координатор проектів Всесвітнього фонду природи в Україні Богдан Проць


Автор: Ольга Скороход

Щороку Україну стрясають новини про випадки браконьєрського знищення тварин, занесених до Червоної Книги. У 2016-му це було масове вбивство зубрів на Вінниччині. У 2017-му – скандал зі вбивством рисі й тетерука на Закарпатті.

Ці випадки викликали суспільний резонанс через свою цинічність, однак вони зовсім не є поодинокими, стверджує кандидат біологічних наук Богдан Проць - координатор з природоохоронної роботи Всесвітнього фонду природи в Україні, завідувач лабораторії Природознавчого музею НАНУ у Львові. 2007 року за свою діяльність зі збереження рідкісних типів оселищ та видів у Карпатському регіоні Проць отримав  престижну британську премію Whitley Award, яку ще називаються "природоохоронним Оскаром".

Він пояснив, чому карпатський регіон є найбільш вразливим до браконьєрства і чи можливо з цим боротися. Чому популяції ведмедя та рисі існують в Україні лише за рахунок румунської та навіщо Україні мисливський бізнес. Якою є ситуація з браконьєрством за кордоном, а якою – у зоні відчуження та в зоні АТО.

В Україні необхідно створити антибраконьєрські озброєні загони, - координатор проектів Всесвітнього фонду природи в Україні Богдан Проць 01

ЗА РІК В УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТАХ УБИВАЮТЬ ДО 15 ВЕДМЕДІВ

- До справи про вбивство рисі та інших червонокнижних тварин може бути причетний лісник "Рахівського лісового державного господарства" Віктор Кабаль. У мережі стали доступні фото, на яких він разом зі своїм сином позує поруч із вбитою твариною. Наскільки цю справу можна вважати показовою?

- Вбивства червонокнижних тварин в Україні відбуваються регулярно через наявність високої частки браконьєрів серед мисливців. Той випадок вразив громадськість саме через вихваляння трофеєм, глузуючи із закону. Адже видно, що ці люди геть не вважають це злочином або впевнені, що їм за це нічого не буде.  Власне такий випадок мав місце, оскільки тривалий час ці люди чинили беззаконня і їм все "сходило з рук". Вони перестали поважати й боятися закону.

- За цим фактом було відкрите кримінальне провадження. Як рухається справа?

- Ми моніторимо цю ситуацію постійно. Фігуранти відразу почали говорити: "Я дійсно сфотографувався, але ж немає доказу, що я вбив цю рись". Слідство ще триває і важко сказати, куди воно поверне. Через відсутність офіційних коментарів про стан розслідування можна припустити, що відбувається затягування слідства з метою послаблення уваги громадськості. Так, як це видно сьогодні, та через високий рівень корупції, то є підозра, що людей, які безпосередньо брали участь у злочині, покарання не зачепить.

 - Після цього випадку Державне агентство лісових ресурсів України зобов’язало начальників обласних управлінь лісового та мисливського господарства спільно з поліцією здійснювати рейдові патрулювання з охорони державного мисливського фонду. А самого Кабаля відсторонили на час слідства. Такі заходи є адекватними?

- Формально такі рішення є адекватними, але суть у деталях. Наскільки ці патрулювання є ефективними? Скільки браконьєрів було піймано? Їх ефективність є низькою. Боюся, що є витік інформації щодо проведення таких рейдів, адже багато працівників лісового та мисливського господарства, так і багато працівників поліції є мисливцями, є членами одного товариства, спільно проводять не мало часу.

- Яка загалом ситуація з браконьєрством на види великих тварин, які занесені до Червоної Книги?

- "Ринок" червонокнижних видів в Україні є. Особливо там, де найбільше туристів, тобто в Карпатах. Крім того, карпатський регіон вразливий через свою віддаленість та складний ландшафт. До  початку війни 2014 року взагалі майже відкрито йшли замовлення від заможних людей, а також від власників великих ресторанів і готелів, які хотіли мати опудала диких звірів у своїх закладах. Вони попросту виходили на браконьєрів. Суми були значними, що давало спокусу місцевим жителям ризикувати, а потім певний час жити у достатку. Зараз кількість замовлень та суми різко зменшилися. У цьому "бізнесі" були задіяні і звичайні торгівці - купити шкіру рисі можна було через посередників, які продають фольклорні речі на ринках. Вони виводили на безпосереднього продавця. У державах, де не дотримуються законів, такі речі є звичними.

- Які розцінки на шкіри чи тушку рідкісних звірів?

- Ми проводили моніторинг ситуації з ведмедями. До початку війни шкіра ведмедя коштувала кілька тисяч доларів. Цей ринок був дуже великий. За нашими даними, найбільше бурих ведмедів убивали браконьєри у Рахівському районі, у середньому по 7-8 ведмедів на рік. А загалом на рік в Українських Карпатах вбивали 15 ведмедів. Причина здебільшого 50% з метою отримання трофеїв, тобто шкіри й скелету, у 40% випадків – з метою шкіри, скелету й м’яса або тільки м’яса і тільки 10% - з лікарською метою отримання жиру й інших частин тіла. Моніторинг ситуації в останні роки ще триває.

В Україні необхідно створити антибраконьєрські озброєні загони, - координатор проектів Всесвітнього фонду природи в Україні Богдан Проць 02

Ареал рисі в Україні за даними Червоної Книги.

БРАКОНЬЄРСТВО У КАРПАТАХ КРИШУЄТЬСЯ КРУГОВОЮ ПОРУКОЮ

- Як схеми із "замовленнями" диких тварин стали можливими? Опишіть історію.

- Особливо у 90-ті роки і на початку 2000-х браконьєрство у Карпатах взагалі майже не контролювалося, основними браконьєрами було районне керівництво. Навіть досі серед державних службовців є багато мисливців, які у певні періоди року стають браконьєрами. З часом у Карпатах виникли закриті території, коли місцева влада виходила на керівника природоохоронного відділення, що курирував певну ділянку природно-заповідної території або лісового господарства, і укладала домовленості, щоб керівники цих відділень за певні послуги закривали очі на все, що там відбувається. Ну а далі вищі чиновники, у тому числі з прокуратури, приїздили на цю територію і займали відстрілом. А якщо в когось виникали підозри, то відповідальні районні клерки прямо говорили: не лізьте в цю справу, бо матимете проблеми. Як правило, директор відповідної природно-заповідної установи не хотів конфліктувати із районним керівництвом і віддавав перевагу пасивному спостереженню.

Якщо в інших регіонах України вдалося вже у середині 2000-х частково врегулювати ситуацію, то в окремих віддалених територіях Карпат вона була заморожена. Фактично йдеться про долини, які легко контролюються, оскільки вони мають єдине дорожнє сполучення. За наявності мобільного зв'язку можна оперативно інформувати у разі приїзду якоїсь перевірки чи поліції. Все, що відбувається сьогодні – це наслідок саме тієї замороженої ситуації. Паралельно відбуваються війни браконьєрів і війни за ліс. Все це "кришується" круговою порукою на районному рівні. Не для кожного району Карпат це характерно, але Рахівський район має таку схильність та тривалу історію з огляду на своє високогірне розташування.

- Тобто ми ніколи не дізналися б про недавній випадок з риссю, якби один чиновник не злив злочин іншого?

- Так, одні виклали інформацію на інших, бо ворогують за вплив і намагаються дискредитувати один одного. Однак у Карпатах багато інтересів переплелося. У Рахівському районі місцеві кримінальні елементи вже давно хочуть взяти контроль над природоохоронними територіями, щоб мати безперешкодний доступ до лісових ресурсів. Рік тому вони зробили активну спробу, проте їм не вдалося. Тепер вони час від часу намагаються дискредитувати природоохоронні органи. Подібною є боротьба із природо-заповідними установами за доступ до кордону з метою контрабанди у віддалених районах Карпат.

- У чому ця дискредитація полягає?

- Знаю, що була спроба підкинути гроші директору Карпатського біосферного заповідника, але він до тих грошей не торкнувся. Це було в той час, коли багато лісу вивозилося до Румунії. Очевидно, хотіли отримати контроль за величезними лісовими ресурсами заповідника, що розташований неподалік кордону. А за румунським кордоном є споживач – велика австрійська компанія "Швайкгофер" (Holzindustrie Schweighofer), яка брала й бере український ліс. Існує схема: ліс переїжджає у Солотвино, там перевантажується на платформи і потрапляє до Румунії (через залізничний переїзд у Дяково). Завод Швайкгофера побудований на величезних вирубках у Румунії та Україні. Я впевнений, що керівництво заводу ще при його будівництві у 2003 році розраховувало на те, що будуть домовленості з вищими українськими керівниками про поставку лісу з України. Ну а вся ця ситуація впливає і на захист тваринного світу, бо в екосистемі все пов'язано. Зараз ця компанія продовжує свою експансію.

- Наскільки типовою є ситуація, коли співробітники заповідників або їхні родичі самі беруть участь у браконьєрстві?

- Звичайно, що це не типово. Рахівська ситуація є винятком, але подібне з певною рідкістю все ж трапляється. Яка причина того, що працівники в межах природоохоронних територій інколи займаються браконьєрством? В першу чергу, такі люди є членами мисливських товариств. Це не заборонено законодавством, і у цьому великий мінус і парадокс. По-друге, це віддалені гірські території, на яких часто браконьєри і працівники природо-заповідних територій живуть в одному селі, навіть є родичами чи кумами, разом гуляли на весіллях. Часто вони є членами одного мисливського товариства. Тобто ці люди поєднані величезною кількістю зв'язків і не мають бажання видавати сусіда. Тому ті, хто при владі і мають мисливську зброю, не переймаються, що проти них можуть відкрити кримінальне провадження.

НЕОБХІДНО СТВОРЮВАТИ ТА ПІДТРИМУВАТИ РЕГУЛЯРНІ ОЗБРОЄНІ АНТИБРАКОНЬЄРСЬКІ ЗАГОНИ

- Тобто навіть якщо у державі буде політична воля на боротьбу з браконьєрством, цей низовий рівень буде важко ліквідувати?

- Але це можна зробити так, як це робили і роблять у більшості країн світу. Необхідні зміни до законодавства щодо вимог до співробітників природоохоронних структур, зокрема заборона входити до мисливських товариств і займатися мисливством. Також має бути посилення фінансової відповідальності за браконьєрство. Але щоб закон виконувався, має бути правовий механізм.

Однак необхідні і механізми впливу, щоб порушників можна було зловити на гарячому. В Україні сьогодні у тих, хто виявляє факти браконьєрства, відсутній механізм впливу. Бо відбувається так, як в останньому випадку. Кабаль каже, що просто знайшов труп рисі, сфотографувався з ним. Він навіть знайде у своєму селі з двадцять свідків, які скажуть, що ішли всі разом по тій стежині і бачили мертву рись. Отже, якщо браконьєра не впіймали зі зброєю в лісі у період, коли це заборонено, діла не буде. Тому мають діяти озброєні анти браконьєрські загони або спеціальна поліція. У багатьох країнах Африки з браконьєрами борються саме так і навіть вступають з ними у бій, оскільки ловлять їх на місці злочину.

- Такі групи мають діяти у складі поліції?

- До таких загонів можуть бути залучені і мисливці, бо далеко не всі з них є браконьєрами. Чимало мисливців згодні їх контролювати, багато мисливців зацікавлені у прозорості й чесності мисливського господарства.

- Питання про створення таких загонів порушувалося?

- Час від часу про це говорять, але окрім розмов має бути політична воля.  Я вважаю, що ініціатива зі створення таких загонів має йти від районної поліції. А вони показують офіційну статистику, і кажуть, що рівень браконьєрства низький, і підстав для хвилювання немає. Проте, абсолютна кількість виїздів таких загонів чомусь не приносить результату, за якимсь "дивним" збігом обставин у ці дні майже усі браконьєри залишаться удома, особливо ті, які займають високі посади.

- Чи є точна статистика про рівень браконьєрства в Україні?

- Офіційні масштаби браконьєрства в Україні не є великими. Формально щороку на одній природоохоронній території фіксується від одного до трьох випадків браконьєрства. А до суду з цих справ не доходить майже нічого. Лише інколи справа рухається далі – залежно від принциповості правоохоронців та рівня браконьєрства. Отже, при виявленні факту браконьєрства фігуранти починають домовлятися. Далі відбувається звичайна корупційна складова, коли сплачують гроші за закриття тієї чи іншої справи. З того, що я бачив, покарання отримували люди, або які не мали грошей на хабар, або самовпевнено вважали, що їх це не зачепить. Таких засуджували до великого штрафу.

Але якщо подивитися на реальну ситуацію, то все значно гірше. Ми ставили камери в період, коли полювання заборонене, і зафіксували багато людей, що ходять по лісах зі зброєю та мисливськими собаками. Крім того, ми маємо дані від румунських мисливців, які говорять про те, що з української території, що прилягає впритул до кордону, регулярно відбувається відстріл звірини, у тому числі червонокнижних видів.

 - А точні цифри невідомі, бо не ведеться системного моніторингу кількості тварин. Чому?

- Здебільшого через те, що немає грошей на виконання Закону "Про тваринний світ". Крім того, ще є Закон "Про мисливство". Також через те, що це невигідно, адже наявність точних даних та їх відкритість призведе до мораторію на відстріл звіра, що є непопулярним серед мисливців явищем. Дані, якими оперують мисливські господарства обласного рівня, є переважно фальсифікованими. Як сказав мені чільний працівник обласного управління лісового та мисливського господарства однієї із карпатських областей, що офіційна картина відрізняється від реального стану справ на 300% і більше. Для того, щоб мисливські товариства отримали дозвіл стріляти стільки, скільки хочуть, нас переконують, що диких звірів в нашій країні багато. Насправді їх дуже мало. Прикордонні території є особливо вразливі, бо багато дичини заходить через кордон. Тому вони є дуже привабливими і для мисливців. Полювання – це індустрія, яка дає значні кошти в бюджет. Однак власне закон про мисливське господарство та полювання є радянським, у нас він побудований так, що всі громадські ресурси використовує тільки певна група людей, яка хоче відстрілювати, але нічого взамін не вкладає для збереження. На зміну закону – так, щоб мисливство перетворити на бізнес - вочевидь немає політичної волі.

- Що означає бізнес у сфері мисливства?

- Це коли мисливці готові вкладати кошти в мисливські господарства, слідкувати за їхнім цільовим розподілом. Мисливці слідкують за збереженням тварин та їхнього природного осередку – щоб і їм, і наступним поколінням було де і на кого полювати. Принципи збереження довкілля та видів тварин є вищими від принципів бізнесу. І в сумі все це приносить прибуток до бюджету.

УКРАЇНСЬКА ПОПУЛЯЦІЯ ВЕДМЕДЯ ВИЖИВАЄ ЛИШЕ ЗА РАХУНОК РУМУНСЬКОЇ

- А чи відома ситуація з червонокнижними видами по інших регіонах України?

- У принципі популяційна кількість червонокнижних видів в Україні поступово зменшується, особливо якщо це не території природно-заповідного фонду. Все більше видів треба вносити до "Червоної книги України", щоб сповільнити їх зменшення або й знищення. Найгіршою є ситуація там, де є мінімум території для життя диких видів. З одного боку, Карпати – це великі території, де є високий рівень браконьєрства, але водночас там і найвища кількість тварин. А до прикладу на Тернопільщині, що вкрита полями на 80%, невисока кількість диких тварин. Відсутність як регіонального підходу до охорони звірів так й ефективного правозастосування не дає можливості ефективно підтримати їх збереження.  

- Розкажіть, які є позитивні випадки із захисту тварин. Зокрема про громадські ініціативи.

- Реабілітаційні центри для звірів – це найкращий приклад. Певне, найвідоміший приклад – Центр реабілітації бурих ведмедів у Національному природному парку "Синевир". Він створений та існує на державні кошти, лишається недобудованим. Але ведмедів приймають, і їх там вже є досить багато, понад 20. Це стимулювало створення й інших подібних центрів реабілітації ведмедів та й інших тварин.

Але специфіка реабілітаційних центрів у тому, що цих звірів, особливо ведмедів, назад у природу не випустиш, бо вони переважно хворі та звикли до людини – навіть малята, народжені в таких умовах. Ретельних програм адаптації дитинчат, народжених у неволі, у світі небагато, а в Україні вони не діють. Тобто такі заклади є радше способом показати людям, як не треба поводитися зі звірами. А щоб зберегти дикі види, необхідно системно створювати та підтримувати природоохоронні території. Тоді сама природа турбуватиметься про збереження цих видів.

В Україні необхідно створити антибраконьєрські озброєні загони, - координатор проектів Всесвітнього фонду природи в Україні Богдан Проць 03

Ведмеді у Центрі реабілітації в "Синевирі". Фото: ua-reporter.com.

- Чорнобильська зона відчуження у цьому плані хороший приклад? Біологи говорять про ренесанс первісної екосистеми.

- Там дійсно відбулася унікальна річ, багато видів повернулися і розмножилися. Маємо там ведмедя, вовка, рись. Зараз там створюється біосферний заповідник. Ви спитаєте, чи є там браконьєрство? Звичайно, є. Але рівень його невеликий. По-перше, через велику територію. А по-друге, радіоактивна ситуація багатьох відлякує, та і заражене м'ясо і шкіру нелегко продати.

В Україні необхідно створити антибраконьєрські озброєні загони, - координатор проектів Всесвітнього фонду природи в Україні Богдан Проць 04

Рисі, зафіксовані камерою у Чорнобильській зоні відчуження.

- А ситуація на окупованих територіях?

- Здебільшого вибухи та постріли лякають усіх, і більшість тварин цю територію залишає. Однак хижаки (зокрема вовки) навпаки приходять, бо там, де війна, там є смерть, а відповідно, вибачте на слові, пожива для хижих звірів. До прикладу, вовк навпаки регулярно навідується на такі території.

- Зараз ви говорите про сіру зону та лінію війни. А чи є відомості, що відбувається на власне окупованих землях?

- Даних звідти небагато. Але я цілком припускаю, що на окремих територіях там, як і в зоні відчуження, коли припиняють стріляти, може відбуватися збільшення окремих видів тварин. З іншого боку, це можливо лише там, де нема людей, бо якщо там людям бракує їжі, а маючи бодай якусь зброю в руках чи рибальську сітку, вони полюватимуть і рибалитимуть. Навіть поряд із зоною періодичних вибухів, пострілів, та дії снайперів багато людей сидять із вудочками цілорічно.

- Є думка про те, що частину браконьєрів становлять іноземці, які їдуть до України з Європи полювати, тому що на Заході диких звірів поза заповідниками переважно вже перебили. Наскільки це так?

- Це абсолютна неправда, і треба подумати, кому вигідно ці міфи поширювати. На прилеглих до України територіях кількість звірів значно більша, ніж в Україні. Якщо взяти Польщу, вона має багато національних парків. Наприклад, ведмедів, вовків і рисі є значно більша кількість, ніж у нас. У Румунії взагалі розвій диких тварин. Українська популяція бурого ведмедя постійно підживлюється з румунської та існує тільки за її рахунок. Якби ведмеді звідти не приходили, наші браконьєри вже давно відстріляли б усіх звірів. Тобто ми знов-таки повертаємося до питання боротьби з браконьєрством і адекватним підходом до мисливства. У польських природоохоронців є гірке для нас прислів'я: " В Україні так добре, що кожен звір, який перетинає кордон, йдучи на схід, назад не повертається". А ведмідь є ключовим для збереження ландшафтного різноманіття Карпат. У свою чергу, Україна є ключовим регіоном для міграції ведмедів, бо виконує роль таких собі воріт між Східними та Західними Карпатами.

- Кому вигідно поширювати інформацію про те, що у Європі ситуація з популяцією звіра не краща?

- Тим, хто не хоче змінювати існуючий стан речей у мисливському господарстві України. Звичайно проблеми є навіть у таких країнах як Німеччина, Австрія та Італія. Але там є високий рівень мисливства, який ґрунтується на серйозному законодавстві ЄС щодо збереження біорізноманіття. У цих країнах мисливці по суті є окремими соціальним прошарком, що має високий вплив. Скажімо, популяцію медведя їм дійсно важко відновити в окремих країнах, але система мисливського господарства є високорентабельним бізнесом, і кількість тварин є високою. Можна серед дня на полях чи у лісі без проблем побачити багато тварин. Усі країни ЄС, що розташовані по сусідству з нами, таких проблем не мають, бо там краще виконується природоохоронне законодавство. І на цьому тлі дуже помітні хиби в українській системі мисливського господарства.

 

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3045765
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору