EN|RU|UK
 Політика України
  22504  51

 "Вимога Муравйова звучала так: "Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд". Я відповів, що до зустрічі все готове", - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко

Ю.Бутусов

Що сталося в бою під Крутами 100 років тому, коли вбитими, пораненими чи зниклими без вісти стали понад 280 осіб з частин УНР, ми знаємо зі спогадів командира українського загону підполковника Аверкія Гончаренка, який відіграв ключову роль у тому, що цей бій взагалі відбувся, адже всі інші частини на цьому напрямку взагалі розсипалися або перейшли на бік ворога.

Аверкий Гончаренко - (1890-1980) - кадровый офицер царской армии, военный профессионал, выдающийся украинский патриот, который первым украинизировал свое подразделение - школу военных прапорщиков в Киеве. Гончаренко - уроженец села Дащенки (ныне Черниговская область), на момент боя - командир куреня киевской военной школы УНР имени Богдана Хмельницкого. После поражения УНР уехал на польскую Галичину, после начала Второй мировой войны вступил в состав дивизии СС "Галичина", воевал против СССР затем эмигрировал и прожил остаток жизни в США.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 01

Аверкий Гончаренко, командующий силами УНР в бою под Крутами

Бой под Крутами вошел в украинскую историю как пример самопожертвования не обученной и преданной командирами патриотической украинской молодежи. Но на самом деле главное - это то, что сражение само по себе имело огромное значение как пример украинского сопротивления, как сейчас Майдан, как Иловайск, как Донецкий аэропорт. В том, что это сражение вообще состоялось, основная заслуга командиров Киевской военной школы. Ведь до этого момента наступление Муравьева на Киев происходило почти беспрепятственно, больших боев войска УНР дать врагу не смогли. Ценой тяжелых потерь, отряд Гончаренко показал - в УНР есть бойцы, готовые сражаться за Украину. Для демонстрации обороноспособности Украины это имело в историческом плане огромное значение. Командир отряда в бою под Крутами подполковник УНР Аверкий Гончаренко оставил впечатляющий рассказ о том, как это произошло. Но вначале - краткий анализ обстановки.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 02

Ученики военной школы имени Богдана Хмельницкого под командованием А.Гончаренко, которые вынесли на себе основную тяжесть боя имели хороший начальный уровень боевой подготовки, но не имели боевого опыта. А вот сотня студентов-добровольцев Киевского университета действительно только взяли в руки винтовки, и провели семидневные занятия. Управляемость куреня обеспечивал подбор Гончаренко опытных старшин - по сути сержантов, которые командовали подразделениями юных бойцов. При отходе украинских подразделений от Крут, группа из 30 студентов-добровольцев Киевского университета потеряла ориентирование. Гончаренко пытался их найти - ведь среди пропавшей группы был его родной брат, студент университета, но поиски оказались безуспешными. Группа студентов, вышла на позиции российских войск, была взята в плен - и россияне закололи их всех штыками. Среди погибших был и брат Гончаренко. Гибель неопытных студентов запомнилась благодаря их торжественным похоронам в Киеве на Аскольдовой могиле. Но основные потери получили бойцы куреня - свыше 250 курсантов - и 10 командиров-старшин убитыми, ранеными, пропавшими без вести. Под угрозой окружения курень Гончаренко начал отход на Киев,прикрыть их тылы было некому.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 03

Аверкий Гончаренко

Поразительно, сколько важных совпадений возникает в ситуации столетней давности и современной российско-украинской войны. Сегодня можно отметить, что вообще стержнем сопротивления войск Украинской народной республики была воля и поддержка украинского государства группой офицеров и генералов бывшей царской российской армии, причем среди них были, как украинцы, так и россияне по происхождению. Правительство УНР не смогло осуществить военную реформу. По списку в середине 1917 года УНР имела 300-тысячную армию. Но это была виртуальная армия из "заробитчан", которая была деморализована, не имела авторитетных командиров, мотивации. Реальной боеспособностью обладали только отдельные части и подразделения, там, где командный и состав обладал профессионализмом и авторитетом. К сожалению, большинство кадровых назначений УНР оказались ошибочными, военное командование занималось интригами и политиканством, не сумев адаптироваться к текущей ситуации. Российский ударный отряд Муравьева обладал невысокой численностью - до 6 тысяч человек, также с низким уровнем боевой подготовки, плохим снабжением. Россияне наступали только вдоль железных дорог, чтобы сохранять снабжение, их действия были предсказуемы. Однако действия Муравьева были смелыми, инициативными и целеустремленными, он обладал всей полнотой принятия решений. Украинская армия была по сути парализована огромным числом начальников и звеньев управления, которые дублировали функции, вмешивались в решения друг друга, процессы согласования решений были крайне сложными и всегда запаздывали по времени. Командиров было много - а вот те, кто умел и хотел воевать, кто был готов вести за собой, с трудом могли получить полномочия и ресурсы.

Тактика действий УНР была изначально проигрышной, поскольку инициатива полностью отдавалась противнику. Не налажено боевое обеспечение, транспорт, разведка. Слабо подготовленная украинская армия получала задачи обороны многих населенных пунктов, размазывала свои силы на широком фронте выполняя пассивные задачи. Никаких ударных "кулаков" не создавалось, и в результате отряды большевиков действовали сосредоточенно, и в каждой конкретной точке боя получали преимущество, и выполняли главную задачу - нанесение поражения боеспособными украинским отрядам.

Отряд Муравьева бил украинские войска по частям, а каждое поражение усиливало слухи - ведь у УНР не было ни интернета, ни телевизора, а наладить пропаганду и массовый выпуск хотя бы газет и листовок они не сумели. Поэтому деморализованные якобы огромным превосходством наспех сколоченные украинские части рассыпались при первых же огневых контактах с противником. Там, где все-таки оказывалось сопротивление, российские войска сразу останавливались, несли потери - этого врага можно было вполне бить. Но сплоченных воинских коллективов у УНР под рукой не оказалось, а большевики не дали времени на раскачку и долгие разговоры.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 04

Студенты на станции Круты, фото незадолго до боя

При этом пропаганда россиян была весьма эффективной, используя популистские лозунги - россияне обещали заводы отдать рабочим, а всю землю крестьянам, то есть то, что изначально не собирались делать, большевикам удалось вызвать сочувствие или нейтралитет со стороны значительной части украинского общества, которое не верило в возможность создания независимого от России государства. Все было как на Донбассе в 2014-м - когда организованные большевистской агентурой толпы, которым обещали рай на земле, саботировали решения украинской власти, передавали информацию врагу. Представьте себе, как тяжело было мотивировать бойцов Гоначренко - ведь он должен был быть единственным лидером и источником информации, ни телефонов, ни газет, ни листовок, ни соцсетей - в бушующем океане войны его юные бойцы были с ним один на один.

Вот основные детали его рассказа о бое под Крутами, опубликованные в газете "Вечірній Київ", 4 февраля 1994 года:

"По оголошенні Українською Центральною Радою IV Універсалу Україна стала самостійною державою. Як така, вела мирові переговори з Центральними Державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговори з тими ж державами і Росія большевицька. Предсідник большевицької делєґації Троцький виступив із заступництвом Радянської України, запевняючи представників Центральних Держав, ніби Центральна Рада та її Уряд уже не існують. А в цей час Правительство України вживало нелюдських зусиль в подавлюванні анархії внутрі краю і до його оборони назовні.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 05

Реконструкция битвы под Крутами

Найкоротшою дорогою до Києва з півночі йдуть залізничні шляхи Гомель — Бахмач і Харків — Ворожба — Бахмач. На оборону цього надзвичай важного залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан і вислав "1-шу імени гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку Військову школу". В складі школи було 4 сотні (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин. Школа була комплєтована юнаками з бувших російських військових шкіл, з освітою не менше, як 6 кляс гімназії, а переважно з укінченою середньою школою.

22 грудня 1917 р. мене, як командира куріня Юнацької школи, покликав до себе командуючий військами отаман Капкан. Отаман Капкан наказав мені від'їхати негайно до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальників. По одержанні двох секретних пакетів я спитав командуючого військами, чи не міг би я вислати ці накази якимсь молодшим старшиною. На це дістав таку відповідь: — "Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з Харкова і Полтави. Головні сили Муравйов провадить на Бахмач — Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже готовий. На поміч — трудно чекати". З цим я відійшов.

Щедро наділений повновластю з підкресленням за всяку ціну не віддати Бахмача, щоби не допустити большевиків до Києва, з глибоким смутком і жалем (тоді ще не знав до кого) вертав я до школи. Брав мене в свої обійми невимовний жаль. Молодий цвіт нашої армії — юнаків — кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробованого в боях вояцтва безжурно демобілізувалося; його не зуміли завчасу, використовуючи для цього національне піднесення, взяти в карби військової дисципліни, а навпаки на мітинґах деморалізували накликуванням до поділу землі. Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край.

Перед самим від'їздом ще пішов я до Головного Начальника Юнацьких шкіл ґенерала Астафієва. Прийшов до нього не тільки як до начальника, а ще як до свого колишнього щиро любленого професора з Чугуївської військової школи. З мого рапорту він довідався, які накази дістала школа і уділив мені багато порад, що так допомогли мені у виконанні завдання оборони Бахмача.

Тут до речі хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас ("малограмотних" українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції, а ґенерал Астафієв до неї належав.

Очевидним було, що Київ не мав вільних військових частин.

Така ситуація, а до того ще й вороже настроєне населення, яке косим оком дивилося на "інтеліґентів"-юнаків, безпереривні сутички з большевиками продовж більш як місяць, — все це дуже зле відбивалося на настроях школи. Частина споміж юнаків це були діти спід селянських стріх, з неусталеним ще світопоглядом і тільки інтуїтивно відчували вони правоту наших змагань, і це давало ще можливість держати курінь у рамах дисципліни.

25 січня 1918 р. дістав я повідомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа військової підготовки цієї сотні була мені добре знана, бо в ній був мій брат з 3 курсу медицини Університету Св.Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там 7 днів, уміють уже стріляти та що в Києві — ціле пекло. Повідомлення про приїзд студентської сотні розійшлося серед юнаків як блискавка, а вражіння, її приїздом викликане, було таке, якби приїхала ціла дивізія.

Завдяки цьому, так високоцінному і завжди в бою рішаючому чинникові — піднесення духа, — і удалося задержати наступ Муравйова та змусити його до затяжної боротьби.

Студентська сотня в числі 115-130 людей прибула на ст.Крути о годині 4 ранку 27 січня 1918 р.

Мені особисто треба було розв'язати справу, — куди приділити студентську сотню? Я стояв перед альтернативою: можна було злити її до юнаків, так би мовити - поповнити школу, а можна дати її як окрему сотню, на дільницю оборонної лінії.

До цього другого рішення я прийшов з міркувань чисто військового характеру: молодий вояк, без огляду на його інтелектуальність, в критичній хвилині піддається паніці. Таких хвилин я передбачав аж забагато. Паніка ж під час бою є явищем заразливим, а в результаті дає ганебну втечу.

Тому-то командирові студентської сотні дав я відтинок найменше загрожений зі сторони противника. Познайомив командира сотні з ситуацією, поінформував, звідки і як буде діставати набої, куди направляти ранених, з ким держати зв'язок, а на випадок відвороту, як вивести сотню з бою. Для зв'язку зі мною він призначив 3 студентів, а між ними був і мій брат; його, з огляду на своє становище, як командира, я був змушений відіслати до сотні назад, прощаючи його поглядом, як показалося, навіки.

А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: "Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.

Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

А ми... 500 молодих вояків і 20 старшин. Одні вояки місячними боями перемучені, інші - військово не обучені. Розтягнені по лінії фронту до 3 кільометрів, ми, в обороні зарання нашої державности, вступили в нерівний бій.

Коло год. 10 рано приїхала на плятформі 1 гармата, коло неї сам один сотник Лощенко. Хто його прислав — не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціятива. Цей старшина з подиву гідною самопосвятою вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних і це зупиняло побідний марш Муравйова. Отсю незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити.

Коло год 12-ї почали червоні наступати на студентську сотню, але вступивши в зону перехресного вогню, мусили занехати свій замір, до цього їх змусила й поява на залізничнім торі Чернигів — Крути сотн.Семирозума, що прикривав наш лівий флянок. Але той большевицький наступ був лише маскуванням, бо справдішній наступ, як цього я й очікував большевики спрямували на окруження нашого правого крила, що давало б їм в руки ст.Крути, відтинало би нас від нашої бази та уможливлювало їм цілковите окруження нас. Для цієї операції вони мали аж надто вистарчаючі сили для маневрування. В цей момент я дістав повідомлення, що командир студентської сотні ранений. Цю страту болюче відчувалось, бо заступника його не вказалося на місці. Та про це я довідався дещо пізніше; вільних же старшин у мене вже не було, бо половина вибула зі строю. Тут був би дуже придався штаб сотника Тимченка, що мав тепер у себе активних старшин. По 2 годинах наше окруження розпочалося дуже солідно, з застосуванням всіх тактикою вказаних правил.

Наша гармата, уставлена на плятформі на лінії Крути-Бахмач, не могла під прямим кутом на схід протидіяти маневрові червоних. Тоді я вжив резерв. Введення в бій резерву, нашої останньої сотні, передрішало, як ще довго можна боронити наші позиції.

В багато разів перевищуюча нас сила противника прискорювала нам вирок і тільки слабе темпо його наступу дало можливість дотягти бій до 9 год. вечора, коли-то настала темна, туманна ніч. В цім великім напруженні зв'язковий юнак Валентин Атамановський (студент університету Св.Володимира) подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніженя виступив на з'єднання з наступаючими на нас большевиками, себто наступає на нас з тилу. Атамановський був дуже відважний, а що найважливіше було в нім цінного — це завжди прекрасний гумор, і в цій рішаючій хвилині він мені почав порівнювати наш бій з боями під Полтавою шведів і наших з москалями... Та не було часу. Треба було йому сказати правдивий стан нашого положення: наступ большевиків не припиняється, Шевченківський полк є в двогодинній їзді від нас, повний потяг наших ранених бойців потребує опіки.

Все, що лишилося, не мало змоги продовж цілого дня через часті атаки противника на найменший перепочинок; отже, мушу вивести їх з бою без дальших страт у людях і приготовитись, щоби могти за всяку ціну з'єднатися з Чорними Гайдамаками в команді Симона Петлюри; вони були вже на ст.Бровари і там приготовлялися позиції. Атамановського післав я ще завидна до студентської сотні з наказом про відворот на вказане їй місце. Цей відворот студентська сотня мала розпочати першою.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 06

Реконструкция битвы под Крутами

Сотник Лощенко ще за дня мусив від'їхати. З від'їздом нашої гармати по цілому фронті усилився енерґійний наступ противника. Скрізь відчувався приплив нових сил.

Тут підкреслюю ту надзвичайну холоднокровність й уміння панувати над собою наших старшин і молодих вояків, якої не зауважував за час свого побуту на фронті під час світової війни серед старших добре вишколених жовнірів. По студентській сотні виводив я з бою сотні юнаків у такому порядку: 2,3, й 4; 1 сотня, що була в резерві, а вступила в бій по годині другій, здержувала противника, що намагався нас окружити, аж до повної темноти, після чого рештки того резерву відступили цілком з поля бою і приучилися до школи.

По перегляді після бою не було в студентській сотні мого брата, хоч під час бою раненим він не був, бо не було його і в шпитальному вагоні. При докладнім особистім перегляді довідався, що не сказалося й цілої чети студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все завпевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно. Про судьбу брата і його товаришів довідався я вже багато пізніше. Оказалося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги пішли на світло, на ст. Крути, а там зі сходу надійшли якраз большевики. Після того внедовзі й розігралася ще раз кривава драма... їх не розстрілювали, а кололи баґнетами, що я ствердив уже в Києві, при похороні, на своєму браті й його товаришах.

Станцію Ніжень справді обсадив наш Шевченківський полк, що хотів нас обеззброїти у вагонах, бо ж вступити в бій, а ще до того вночі, у нього забракло "мітинґового героїзму"; а ще певно не знайшлося в ньому ні одного справжнього москаля, бо перед тим москалем він був би і слухняний до безтями, і покірливий.

Тут мушу ствердити несовісність деяких авторів брошур на тему бою під Крутами, що в своїх публікаціях старалися вічною ганьбою покрити ім'я тої совісної старшини, що так віддано руководила боєм та чесно — під час бою — разом з молодими вояками вміла вмирати.

Рівно ж маю сумнів, чи направду ці автори безпосередньо приймали участь в бою, бо той, хто приймав там участь, не міг не знати, що й я, як командир, ні на одну хвилину не залишив позиції та останній залишав поле бою. І тому твердження тих авторів, що наша молодь там була без проводу, є неправдою. Докладний релятивний звіт з бою під Крутами зберігається на схованці у Київі.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 07

Станция Круты. Символическая могила (слева) и современный мемориал погибшим студентам в виде колонны Красного корпуса Киевского университета

Так скінчився бій під Крутами. Втрати сягали: до 250 юнаків (очевидно, речь идет об общих потерях, включая раненых; по информации из разных источников, погибло не более 39 человек, - авт.), одна чета (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала, а пам'ять поляглих оповита авреолем слави і стала взором для майбутніх поколінь!

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 08

Фото погибших Героев Крут

Учасників, що тепер перебувають, як і я, на еміґрації, а саме: сотника Модеста Семирозума, бувшого юнака Чорпіту, бувшого юнака Заквалинського (нині майора польського війська), полковника Лощенка та інших, до кого дійде цей звіт-реляція, — подаю за свідків правдивости описаних подій

Взоруй же, наша молоде, на своїх попередників спід Крут і завжди в усіх своїх починаннях пам'ятай, що найсвятішим для нас було, є і буде — не 3-й Інтернаціонал, а Бог і Україна!"

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 09

В 1990-х годах на Аскольдовой Могиле установлен большой крест как символическое надгробие героев Крут

Считаю, что бой под Крутами сохраняет свою ценность не только для историков, но и для нынешнего поколения украинских военных. Мы не забудем - благодаря подвигу тех парней, кто тогда, ровно 100 лет назад поверил и отдал жизнь за Украину, сегодня существует наше независимое государство. Именем Гончаренко названа улица в Броварах. На мой взгляд, имя этого патриота Украины должно быть отмечено гораздо более масштабно - вплоть до государственных наград посмертно, военных маневров, посвященных его памяти, названий военных учебных заведений.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 10

Аверкий Гончаренко (второй слева) после прорыва части дивизии "Галичина" из-под Бродов. 4 августа 1944 года.

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 11

Вимога Муравйова звучала так: Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Я відповів, що до зустрічі все готове, - командир українського загону у бою під Крутами 29 січня 1918 року підполковник УНР Аверкій Гончаренко 12

Юрий Бутусов, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3047071
VEhrdlVXdGtSMFF3V1V4U1p6bEhRakJNTjFGemFVUlJjblJIUVRCYVlsRjFXSHBSYXpsREt6Qk1NMUpvT1VOM01GbEVVWFJrUXprd1RISlJkbXd2VVd0T1Eza3dURmhTWjA1RE5qQmFZbEYxVXpoMk1GcGlVbWRrUjBNd1REZFNaMDVIVnpCWk9UZ3dTMUJSYm1SRFoyWk9RMkV3V1VSU1p6bEhRekJNWnowPQ==
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору