EN|RU|UK
 Суспільство
  36452  42

 "На фразу "Ви виховали героя" я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову". Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика


Автор: В.Ясинська

Сьогодні минає 4 роки з дня загибелі від кулі снайпера на вул.Інститутській 19-річного Романа Гурика.

Читайте також: Він на Інститутській втратив страх - там і загинув, - інтерв’ю з родиною героя "Небесної Сотні" Івана Бльока,

"Для мене немає різниці, хто натиснув спусковий гачок і влучив у мого чоловіка. Для мене важливо, хто дав цю вказівку", - інтерв’ю з родиною героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича

 і "Друзі сказали Богдану, що на Майдані його можуть убити, а він відповів, що то буде не найгірша смерть, і загинув 20 лютого", - інтерв’ю з родиною загиблого Богдана Сольчаника

"У мене було місце на барикаді біля ялинки, неподалік консерваторії. 19 числа ввечері ти прийшов і став біля мене – так і познайомились. Стояли цілу ніч, майже до 7 ранку, жартували, відбивались від "беркутівців". Я бачив як ти писав СМС своїй коханій. Коли все було спокійно, ми пішли в палатку, але згодом туди забігли наші і почали кричати "штурм". Останні твої слова, що я чув: "Біжимо - почалося". Ти виcкочив перший, я надів каску і побіг слідом. Я знав тебе лише якихось 16 годин, а не забуду ніколи!", - так говорить про своє знайомство з Романом один з активістів Майдану Андрій Кінзерський.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 01

Роман Гурик загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера в голову, під час зіткнень на вулиці Інститутській. Йому було 19 років.

В Івано-Франківську, де хлопець народився і виріс, у нього залишилися батьки, Ірина та Ігор, і дві молодші сестрички. На фасаді будинку, в якому живе родина Гуриків, – кольорове фото Романа. На стінах однієї з кімнат в квартирі теж розміщено декілька його портретів, біля них лежать малюнки сестер і грамота "Найкращому брату у Всесвіті

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 02

Це все Христина і Йордана зробили для брата вже після його смерті.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 03
На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 04
Йордана з курткою Романа. Більшість речей хлопця віддали в музей Небесної Сотні в Івано-Франківську

"Дівчата інколи підходять до фото і сваряться з ним, нащо він це зробив - загинув", - розповідає мама загиблого Ірина. "На них, як і на нас з чоловіком, лежить велика відповідальність за героя. Тепер ми постійно, як під мікроскопом. З одного боку я пишаюся своїм сином, а з другого - мені не потрібно нічого з того, що є зараз: ні тієї уваги до нас, ні геройства, мені потрібно, щоб він був живий.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 05

А бувають взагалі дикі випадки, коли мене питають, скільки вам грошей виплатили, я кажу, що якби це було можливо, я б за одну секунду помінялася з вами місцями. Я не розумію, як про таке можна говорити? Якби такі люди хоч на одну хвилину відчули те, що відчуваю я, – все б стало на свої місця.

"Але звичайно серед людей більшість тих, хто шанує пам’ять про нашого сина", - додає тато Романа Ігор Романович. "Це видно по могилі. Там постійно є квіти і свічки".

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 06

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 07

На момент загибелі Роман був студентом Прикарпатського університету. Навчався на філософському факультеті. Закінчивши виш, мав бути психологом.

Ірина: Роман був зірвиголова. А ще був дуже комунікабельним хлопцем. У нас середуща донька схожа характером на нього. Вона вчиться в тій самій школі, де вчився він. І зараз в мене часто якесь дежавю, бо коли я йду з нею вулицею -  кожен каже їй "привіт", колись так само ми ходили вулицями з сином, і майже всі з ним вітались.

Ігор: Якщо говорити про його захоплення, то легше сказати, чим Роман не захоплювався. Пробував різний спорт, східні єдиноборства, катався на скейті, байках, лижах.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 08

Ставив над собою різні експерименти: наприклад, півроку бігав з гирьками на ногах, йому було цікаво, які будуть відчуття, коли він зніме той вантаж. Коли зняв, казав, що наче літає, а не ходить. Йому хотілося все випробувати – він ще шукав себе.

Син досконало знав англійську мову, дуже багато читав, казав, що хоче розібратись, хто є людина, яке її призначення на Землі. Після його загибелі, ми знайшли його текст, де він намагався розповісти побудову Всесвіту з його точки зору.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 09

Роздуми Романа

Ірина: Він у тому тексті зачепив і Бога. Мій батько працює дяком у церкві. Тому, коли син був малий, він дуже часто брав його з собою на службу. І малий виріс в цьому всьому, спостерігав. Ми часто дискутували на цю тему: Роман не був релігійним, але він не був невіруючим. Він казав: "Мам, а чому на Ісусі не було ряс, золотих хрестів і так далі, а на священиках все це є?" І я його в цьому повністю підтримую. Він завжди говорив те, що думає.

Ігор: Все, що стосувалося України було для Романа дуже важливим. Він постійно проводив якісь дослідження, вивчав походження слів і понять. А ще син завжди тримав слово і вимагав цього від інших. Вважав, що в людей багато проблем через те, що вони не дотримуються обіцяного.

Ірина: Роман був лідером. За ним дуже тягнулися. Син був дуже дипломатичним – будь-який конфлікт він переводив на жарт. Ми були дуже близькі з ним, але я ніколи не вникала в його світ так сильно, як після смерті. Я не могла подумати, що дитина, якій щойно виповнилось 19 років, задумується над дуже глибокими речами. Роман не розумів дискотек або випивок. Йому було це нецікаво. Я давала йому гроші, щоб купив собі щось поїсти, а він одного разу показав мені книгу Ніцше, яку придбав на відкладені кошти.

Ми довго думали, куди він піде вчитись після школи. Спочатку хотів на актора, потім вирішив, що це неперспективно – і передумав. Подавали документи в різні вузи, тому що в принципі планували, що син буде вчитись на державній основі. Але він вирішив, що хоче на психологію. Пам’ятаю його розчарування, коли пройшов по балах в університет, але  раптом його місце зайняла дівчинка по пільговій категорії. Роман просто сидів і плакав, казав, що мамо, це несправедливо - в неї бали, нижчі ніж в мене. Його розривало від цього. Але в результаті син пішов учитись платно.

За словами батьків, уперше на Майдан Роман їздив з друзями, а вдруге - 15 грудня 2013 року разом з татом. Ігор розповідає - хотів показати синові, що те, що він собі уявляє про події в столиці, може не збігатися з тим, що він побачить. У 2004 році тато загиблого разом з дружиною підтримували "Помаранчеву революцію", а потім дуже розчарувалися в її результатах.

"15 грудня ми мали йти на Віче, але не потрапили", - пригадує Ігор. "Зупинилися у друзів, і години чотири проговорили з сином, просто п’ючи каву на балконі. Саме тоді Роман сказав про своє відчуття, що він має зробити щось дуже велике в своєму житті. Я спитав що саме, син відповів, що, мабуть, то буде книжка філософсько-психологічного змісту, прочитавши яку в людей мінятиметься свідомість. Роман не розумів, чому люди вбивають одне одного, адже можна будь-яке питання вирішити в діалозі. Він вважав, що людям треба не ворогувати, а об’єднуватись і думати, як жити далі, бо ресурси на Землі не вічні.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 10

Роман з батьком

Після того, як син побачив, що відбувається на Майдані, написав статтю, яку опублікував у соцмережах. Там він дуже різко висловлювався, що все перетворилося на шоу, що лідери опозиції водять людей взад-вперед. Але часу чекати на зміни немає, і треба якось діяти.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 11

Ірина: Він казав мені: "Мам, розумієш, ще декілька років - і ми всі будемо жити в зоні. Втратимо право голосу і будемо як худоба, загнана в стійло. Але ж ростуть дві малі, - вказував на сестер, - то як ви думаєте виховувати їх в такій країні далі?

Через те, що Роман був бунтарем, мені пропонували перевести його на заочну форму. Це було напередодні подій. В університеті він бігав по аудиторіях і закликав студентів не на парах сидіти, а йти на франківський Майдан. Казав: "Там зараз твориться історія, а університет почекає". І чергував біля адміністрації, не спав ночами.

Я певна, що якби мій син залишився живим, він би першим же автобусом поїхав в АТО, коли туди почали відправлятися хлопці.

У січні Роман знову їздив до столиці, але сильно захворів і через деякий час повернувся додому. Окрім того він мав здати сесію в університеті. Мама хлопця вважає, що якби не хвороба, не факт, що він би приїхав додому - був би постійно на передовій. Хоча в родини була домовленість, що син має приїжджати на сесію, а на Майдан їздити на вихідні.

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 12

Ірина: Я не знаю, що його спонукало поїхати в Київ тієї суботи, 15 лютого, але він вирішив це раптово. Подзвонив і попросив зібрати йому речі. Обіцяв повернутися в понеділок. Оскільки я знала, що він поїде зі своїм хрещеним, була певна, що моя дитина буде під контролем.

Але в понеділок він не мав змоги виїхати зі столиці – скрізь перекрили рух: ні автобуси, ні поїзди не їздили. А в середу я йому подзвонила і сказала, що, сину, тобі треба будь-якими шляхами вириватись звідти додому, навіть якщо доведеться йти пішки. І почула відповідь: "Я можу повернутись тільки за однієї умови, якщо я помиюсь, перевдягнуся - і ти без крику і істерик відпустиш мене назад". Я розуміла, що він просто мене заспокоює. І навіть якби в нього була можливість вийти звідти, там відбувались такі події, які він не міг пропустити.

"ХЛОПЦІ РОЗКАЗАЛИ, ЩО РОМАН УВЕСЬ ЧАС БУВ НА ПЕРЕДКУ. І ПРО ТЕ, ЩО РЯТУВАВ ЛЮДЕЙ. ОДНА З ВОЛОНТЕРОК СКАЗАЛА НАМ ТАКІ СЛОВА: "ЯКБИ НЕ ВАШ МАЛИЙ, ТО В "НЕБЕСНІЙ СОТНІ БУЛО Б НА ДВОХ ЛЮДЕЙ БІЛЬШЕ".

Востаннє ми розмовляли з ним 19 лютого о 6 годині вечора. На моє запитання, що він там робить, син казав, що неподалік від сцени довбе плитку. Я благала його не лізти на передову - запевняв, що він далеко від небезпеки. Вже потім хлопці розказали, що Роман увесь час був на передку. І про те, що рятував людей. Одна з волонтерок, Шура Рязанцева, загорілася, коли рятувала майданівця, який випадково облився пальним з "коктейлю Молотова". Коли ми розмовляли з нею про Романа, вона сказала нам з Ігорем такі слова: "Якби не ваш малий, то в "Небесній сотні було б на двох людей більше", - наш син витяг з небезпечної зони і загасив вогонь і на ній, і на тому хлопцеві, що вона рятувала.

З майданівцем Андрієм Кінзерським Роман познайомився за день до загибелі. Коли ми зустрілися з хлопцем, він розповів, що, незважаючи на те, що всі були страшенно втомлені в ті дні і очікували наступу "Беркута", наш син усіх підбадьорював: то анекдоти травив, то просто якісь історії розповідав. До кого не підходив – усіх смішив.

Усі дні, поки відбувалися гострі протистояння, батьки Романа не дивилися телевізор. Ірина каже, що боялася побачити його там. А 20 числа зранку, коли хлопець не виходив на зв’язок, Ігор збирався їхати в Київ. Родина підняла на ноги усіх, кого знала в столиці, – і після обіду отримала страшну звістку.

...

Роман у білій касці

На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 13
На фразу Ви виховали героя я відповідаю, що робила це не для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Спогади родини Героя Небесної Сотні Романа Гурика 14
Роман біля готелю "Україна" 20 лютого 2014 року

Ігор: Наш син спочатку був живий, його пораненого відвезли в лікарню, оперували, але о 12:15 його не стало. В той день з самого ранку наша менша донька Йордана плакала в садочку і казала виховательці, що мого Ромчика вбили, хоча про це ще ніхто не знав. У них був досить тісний зв’язок. А вже після обіду брат Іри Андрій упізнав сина в лікарні – і передзвонив нам. Ми одразу почали збиратися в Київ, доїхати було дуже важко, тому добиралися довго з усілякими пересадками. А коли дісталися, тяжко пригадувати, що відбувалося далі. Всім, що пов’язано з перевезенням тіла сина, займався брат дружини.

Після смерті Романа, я не раз думав, що той вибір, який зробив він та інші загиблі хлопці, – це шанс кожному з нас жити в іншій країні. Будувати її. І що робити з цим тепер - кожен з нас має вирішити сам. Багато хто кричав тоді про цінності, гідність, порядність, але чи всі дотримуються цього тепер?

Романа Гурика поховали 24 лютого 2014 року у Меморіальному сквері рідного міста поряд з могилами Січових Стрільців. У школі, де вчився хлопець, встановлено меморіальну дошку, а в університеті на його честь звели пам’ятник і назвали аудиторію. Колишня вулиця Проектна, яка знаходиться поряд з університетом, тепер теж носить його ім’я.

Після смерті сина Ігор два роки очолював організацію "Родини Героїв Небесної сотні", але згодом родина Гуриків разом із вдовою загиблого майданівця Андрія Цепуна Юлею створили благодійний фонд "Майдан Гідності". Основний напрямок діяльності фонду – вшанування пам’яті загиблих.

"Після революції 2014 року патріотизм просто зашкалює", - підкреслює наслідки подій зими 2014 року Ірина. "Зараз багато хто говорить українською, і в багатьох зовсім інше ставлення до прапора. Всі ці атрибути і раніше були в нашому житті, але ми не розуміли їхньої справжньої цінності.

Коли зараз кажуть, що в Україні жити погано, я категорично проти цього. Я пишаюсь тим, що живу тут. А коли я чую, що за ці чотири роки нічого не змінилося – це не так. Змінилося дуже багато. А от глобальні зміни не можуть прийти дуже швидко, бо державу багато років поспіль намагалися знищити. Але я знаю – з часом в нас все буде круто, і вірю, що в Україні більше добрих людей, ніж поганих.

Інколи я чую про себе: "Ви виховали героя" і відповідаю, що я не виховувала сина для того, щоб він вийшов на Майдан і якийсь мудило вистрілив йому в голову. Вони ж чітко бачили, в кого стріляли, відстань була маленька – і в приціл було видно, що там є діти. Хочете налякати - стріляйте по ногах, руках, але ж дайте людям шанс жити. Проте хлопців тупо вбивали. І головне, що в тих убивць є батьки, які мали б бути свідомими і так само виховувати своїх дітей. Але я вірю, що кожен знайде свою кару. І навіть якщо не тут, ми всі будемо перед Богом.

Зараз я не терплю, коли мене жаліють. Сталося як сталося. Але головна наша задача тепер – зробити все для того, щоб про загиблих не забували. Я стараюся робити все так у житті, щоб, зустрівшись зі своїм сином на тому світі, я в жодному випадку не опустила перед ним очі і не почервоніла.

 

 Текст і фото: Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3051214
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору