EN|RU|UK
 Суспільство
  12094  6

 Письменник Сергій Жадан: "Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але "Дике поле", зняте за романом "Ворошиловград", ще й про дружбу, любов, пам'ять та повернення"


Автор: В.Кіртока

Цієї осені на великі екрани вийде фільм, знятий за культовим твором безпосередньо в місті, де відбувалися події, - в Старобільську Луганської області. В зону АТО (на момент інтерв'ю ще не почалася ООС) не побоялися поїхати ні актори, серед яких Олексій Горбунов, ні оператори із світовими іменами.

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 01

За творами Жадана вже знімали короткометражки. Але повноцінний фільм для великого прокату - вперше. Для режисера кіно Ярослава Лодигіна весь процес - від ідеї до запланованої дати прем'єри - зайняв сім років. Два роки тому, під час творчої поїздки Сергія Жадана з іншими письменниками по бібліотеках у зоні АТО, до цієї компанії долучилися і майбутній режисер фільму, і Наталка Ворожбит, яка працювала над сценарієм.

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 02
Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 03

У Старобільську Сергій показав місця, де відбувалися події його книги. Саме тоді й було вирішено знімати саме там. Правда, заправка, яка відіграє одну з центральних ролей, була настільки занедбана, що працювати з нею було неможливо. Тому поряд зробили декорацію. Минулого літа й восени кіно було відзнято.

Якщо Сергій Жадан розказує про роман та фільм трохи відсторонено, як про свою вже дорослу дитину, яку відпустив у власне життя і може лише оцінювати, що їй вдається, чи зіпнулася вже вона на ноги, то Ярослав Лодигін тільки няньчиться зі своїм первістком. Коли ми з ним говорили, він, здається, перед очима бачив ті кадри, про які розповідав. Він настільки захоплений процесом, йому так подобається те, що він робить, що неможливо не заразитися цим настроєм. Захотілося перечитати роман чи якомога скоріше подивитися кіно. 

"ЗВИК ДО ТОГО, ЩО МОЇ ТЕКСТИ ЖИВУТЬ СВОЇМ ЖИТТЯМ"

-Зробити фільм за романом - це ідея Ярослава, - говорить Сергій Жадан. - Якось він підійшов і сказав, що хоче зняти кіно, і переконав, що це має бути саме він. Після розмови я подивився короткометражку Ярослава. Для мене важливим було питання довіри, бо ще декілька людей зверталися з такою  ж пропозицією. Але я подумав, що хочу робити це кіно з Ярославом. І поки не шкодую.

-В Україні вже є запит на українське кіно?

-Мені здається, актуальність українського кіно очевидна і незаперечна. Це те, про що давно всі говорили – потрібно знімати, те, що росіяни зрозуміли в 90-х роках і почали активно фінансувати, але до нас дійшло лише після революції.

-Фільм знімали безпосередньо в тих місцях, де відбувалися події роману...

-Так, у Старобільську побудували заправку.

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 04

Вона бутафорна, але зовні мала дуже переконливий вигляд. Сподіваюся, що вона й далі стоїть. Хочеться вірити, що в старобільчанах прокинеться бізнесова жилка, вони зрозуміють, що це може бути хорошою туристичною атракцією і збережуть декорації. Насправді, там красиве місце. Пагорб над Старобільськом на правому березі річки Айдар, звідки відкривається фантастична панорама. Крім того, багато епізодів знімалися в самому місті, місцеве населення знялося в масовці. Ще були якісь локації під Сватовим. Завершували зйомки в Києві. Я власне, брав участь у зйомках у столиці.

-Кого зіграв?

-Не скажу.

-Але роль із словами?

-Ну, я б не казав про ці слова в множині. Я кажу одне слово, не дуже цензурне. 

-Як обирали акторів? Чи відповідає головний герой тому образу, який описаний у книзі?

-Мені подобаються всі актори, які грають у фільмі, як на мене, вони доволі точно попадають в образи. Спостерігав, як відбувався процес їх підбору. І режисер, і продюсер досить ретельно відбирали акторів. Це не було зроблено шляхом: а давай покличемо своїх друзів. Всі герої страшенно колоритні, для них це був творчий процес, помітно було, як вони хотіли грати. Є ще така річ: одна справа дивитися кіно на екрані, як глядач, бачити кінцевий варіант. Ти бачиш якісь недоліки, тобі може щось подобатися або не подобатися. Але коли ти спостерігаєш, як відбувається весь процес, коли бачиш лабораторію, як актори пробують, як імпровізують – це все куди цікавіше. Я побачив, як на майданчику працює Льоша Горбунов. Людина просто перевтілюється. Навіть ще не увійшовши в кадр, він живе своїм героєм. На нього ще не дивиться камера, а він вже грає, він уже персонаж. За цим усім цікаво спостерігати.

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 05

-Уявляв, що твій твір стане повнометражним фільмом?

-Звичайно, думав про це. Міша Лукьяненко вже знімав кіно за однією з новел моєї книги "Месопотамія". За "Ромео". І за "Депеш Мод" Міша зняв невеличке кіно. Плюс у мене великий досвід співпраці з театрами. Тому, в принципі, звик до того, що мої тексти живуть своїм життям. Той самий "Депеш Мод" ставили в Німеччині, Литві, він ішов у нас, в театрі юного глядача. Юра Одинокий ставив "Гімн демократичної молоді" в театрі Франка. Коли текст інсценізується чи екранізується, рано чи пізно наступає момент відчуження,  і ти до нього швидко звикаєш, бо не можеш на все впливати, бо актор по-своєму сприймає твір, як і режисер.

-Для Старобільська зйомки стали подією?

-Наскільки помічав, старобільчани прихильно до цього поставилися. Це була для них якась пригода. Кіно знімають! Можна й самим знятися. Вже хочеться нарешті, щоб кіно сталося, повезти його туди і зробити окрему презентацію. Я бачив, як знімалися деякі сцени, безпосередньо на майданчику. 

-Не намагався давати поради, контролювати процес?

-Мені здається, це не дуже добре, коли в процес втручається людина, яка не є фахівцем. Я підказував щось, але коли мене питали. Особливо обговорювали те, що стосується мови, діалогів. Для мене було важливо, щоб діалоги звучали переконливо, щоб це не було штучно, щоб на екрані не було мертвої мови, щоб звучало все саме так, як люди говорять.

-Багато сюжетів підкидає війна, які могли б слугувати сценаріями для фільмів? 

-Безперечно, багато. Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Розумію, що це все відчувається сьогодні страшенно гостро. Війна іде, є втрати. Дивитися на це, як на літературний матеріал, складно. Але дуже сподіваюся, коли війна закінчиться, і ми повернемо собі наші кордони, то буде зніматися багато фільмів про ці події. І на екранах покажуть багато аспектів: і суто військових, і політичних, і навіть настане час, коли про це можна буде говорити з певною іронією. Адже якщо з'являється іронія щодо трагічних подій, значить, суспільство подолало цю травму, переступило через болючі моменти і може ставитися до цього як переможець. Тобто, сильна людина може дозволити собі іронію і самоіронію.

-Знімальна група планує спочатку показати фільм на різних фестивалях...

-Це нормальна європейська практика, коли кіно до прокату возять фестивалями. Мені здається, цей фільм може брати участь саме у такому форматі. Цю історію можна по-різному трактувати і сприймати. Ми всі тут живемо. Ми включені в цей військовий контекст. І все сприймаємо через призму війни. Але якщо відсторонитися, насправді це історія про дружбу, вірність, пам'ять і повернення.

"У НАС БУЛО ПОНАД 10 ГОДИН РОБОЧОГО МАТЕРІАЛУ. А З НЬОГО ТРЕБА БУЛО ЗРОБИТИ 2 ГОДИНИ МАКСИМУМ"

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 06

Через декілька тижнів ми продовжили розмову вже з режисером фільму. 

-Сподіваюся, наприкінці цього літа ми зробимо світову прем'єру на хорошому фестивалі, за це зараз борються наші продюсери, - говорить Ярослав Лодигін. - Після того, думаю, ще теплої осені, може, в жовтні, зробимо українські прем'єри в Старобільську та інших невеличких містечках на Донбасі. І уже після цього, 8 листопада - навіть дата вже є! - зробимо прем'єру в кінотеатрах великих міст країни. Історія цього роману зрозуміла і цікава не тільки в Україні, тому ми і почнемо з міжнародних показів. 

-Ви думаєте, це кіно справді сприймуть за кордоном? 

-Я впевнений у цьому. Роман отримує міжнародні призи, його перекладено більше ніж на 15 мов на світу. Він написаний цікавою мовою, оригінальним голосом, дає можливість зрозуміти, що відбувається у маленькому містечку на Донбасі не на рівні аналітики, не на рівні поверхового сюжету в телевізійних новинах або відеороликах про війну, а емоційно, побутово. Ця історія універсальна. Сергій сконструював її як біблійну. Головне в ній - це виконання справи, яку тобі призначили якісь вищі сили. Те, що ми називаємо Божим промислом. Вона про такі базові штуки, як захист свого. Не потрібно багато знати про східну Україну, щоб зрозуміти цю історію на емоційному рівні. І вона знята майстрами світового рівня. Сергій Михальчук - один з кращих операторів в Європі. Влад Дуденко - художник-постановник європейської академії. Другий режисер Олексій Смоляр працює в Голівуді. Олексій Горбунов - актор, який знімається і у французському кіно, має пропозиції від інших кіностудій, ми його знаємо ще по радянському кіно, російському. Актор кіно світового рівня!

-Коли ви зрозуміли, що "Ворошиловград" - це кіно?

-Наприкінці 2010 року я багато літав. І в дорозі читав цей роман. Він написаний, як інструкція для художника-постановника. З будь-якою хорошою книгою таке відбувається. В якийсь момент читач або починає бачити свій власний фільм, або не починає. Але хтось подивився його в своїй голові і відкриває нову книжку. А є такі, як я. Хто починає шукати продюсерів і можливість показати це побачене кіно іншим. "Ворошиловград" можна називати культовим романом чи навіть бестселером, але це не справедливо з точки зору статистики. Скільки людей прочитали твір? 50 тисяч? Ну, сто. І ще може 50 тисяч по всьому світу. Тобто 150 тисяч людей знають цю історію. Хоча вона набагато більша. І ті, хто побачать кіно, не читаючи книгу, відчують історію, зацікавляться романом, прочитають його. І будуть кричати, що книга краща, або навпаки. 

- Як ви запропонували Сергію екранізувати книгу?

- Я сам з Харкова. І ще до "Ворошиловграда", читаючи "Депеш мод", зустрів Жадана в пабі "Черчіль". Я вже випив достатньо пива, щоб підійти до нього і сказати: давай будемо знімати "Депеш мод". Сергій дуже відкритий до ініціатив і співпраці. Він сказав: давай. І дав мені свій номер. Але я йому не передзвонив наступного дня, коли протверезів. Через декілька років, коли я прочитав вже "Ворошиловград", зустрівся із друзями в "Черчілі". І знову заходить Жадан. 

-Божий промисел…

-Божий промисел! Слава Богу, Сергій мене не згадав. А у мене вже були короткометражні фільми, які я міг йому показати і сказати: я оце зробив, і тепер хотів би зробити ще й оце. Розмова у нас повторилася майже один в один. Сергій погодився і дав свій номер: передзвони мені. Різниця була тільки в тому, що я набрав його наступного дня. І ми почали працювати над романом. Це було в 2012 році. 

-Обираючи місця зйомок, не було остраху, що не всі захочуть їхати в зону АТО? 

-Відмовилися всього декілька людей, які відповідали за їжу, за кейтеринг. Але ці питання ми вирішили, знайшовши людей в Старобільську. Були питання у акторів, які не звикли так працювати над фільмом, виїжджати в експедиції: "Що там такого особливого? Чого не можна знімати десь поблизу від Києва? Це буде дешевше, зручніше". Але це не було пов'язано з зоною АТО. В Старобільськ дійсно важко добиратися. Місто знаходиться за блокпостами. Молода акторка, що грає Катю, Женя Мутц, родом зі Золочева Львівської області. Вона ніколи не була на Донбасі. У неї були такі ж стереотипи, думаю, як у половини України, щодо Донбасу. Вона, україномовна, боялася, що її за це поб'ють. І вона сама побачила, що там багато людей розмовляють своєю версію української мови. Особливо в містах. Ніхто на неї не кидався, не змушував говорити російською. Для неї це було відкриття. Думаю, багато людей, коли почують фільм, здивуються. У кожного персонажа своя мова, свій інструмент вираження суджень. 

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 07

Ми їздили в експедиції, потроху розширюючи нашу групу. Всі бачили, що ті місця безпечні. Ми працювали за підтримки місцевої обласної адміністрації, військових і СБУ. Всі знали, що ми робимо. В Старобільську безпечніше, ніж у більшості місць в Україні, бо там військові патрулі. Місто дійсно почуває себе захищеним. 

Є інший бік питання. Містяни спочатку питали: навіщо ви сюди приїхали, що ви тут знайшли, що тут знімаєте? Більшість же не читала роман, хоча про Жадана, уродженця цих місць, знають майже всі. Коли я відповідав: у вас тут красиво, погоджувалися. Ну да, у нас красиво. Але вони цю красу майже не помічають. Вони нікуди далеко не виїжджають, нічого не бачать, не мають змоги порівнювати. Їздять своїми поганими дорогами, дивляться під капот машини, втомлюються під кінець своєї невеличкої подорожі, відчувають роздратування. І не помічають, що їдуть по дуже красивій землі. Слава Богу, у нас такий оператор, що він усе це помітив. 

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 08

-Ви залучали місцевих жителів до зйомок? Вони підуть дивитися на себе в кіно? 

-Вони працювали і в нашій групі асистентами. Крім того, ми зробили доволі масивний кастинг у Старобільську. У нас в кіно багато місцевих облич. Причому люди не просто стоять десь для фону, а говорять у кадрі, мають супер крупні плани. Їх обличчя вносять свій колорит, свіжість і справжність. 

-Фільм уже змонтований? 

-Я можу сказати, що так - вже є фільм. І він мені подобається. Вже не бачу, що можна покращувати. У нас було понад десять годин відібраного матеріалу, робочого. А з нього треба було зробити дві години максимум.  Ми отримали той варіант, який подобалося знімати всій групі.

-Сергій бачив остаточний варіант? 

-Так, нещодавно. І він був шокований від побаченого. Йому ж найважче з усіх. Це його роман. Зараз він допомагає доробляти деякі сценарні речі. Ми хотіли зробити такий фільм, який ще не бачили. Буває, дивишся кіно і з п'ятої хвилини розумієш, що далі буде. Велика кількість авторів намагаються якомога скоріше пояснити глядачеві, що це за кіно. З цим фільмом трошки складніше. 

-Чому ви дали Сергію таку малесеньку роль - всього з одним словом? 

-Але яскравим! - сміється Ярослав. - Це пов'язано виключно з його графіком. У нас було для нього декілька пропозицій. 

-А навіщо автор роману взагалі у фільмі? Він же відпустив твір? 

-Чому ні? Це весело! Хотілося, щоб автор був присутній навіть більше, але у нього не вийшло. Тому зробили тільки те, що змогли. 

"ЦЬОГО РОКУ ЗАПЛАНОВАНО БЛИЗЬКО 50 КІНОПРЕМ'ЄР. ЦЕ РЕКОРДНА КІЛЬКІСТЬ. У 2010 РОЦІ ЇХ БУЛО РІВНО НУЛЬ" 

-Наскільки дорого обійшовся фільм, і чи бачите ви можливість повернути кошти і навіть заробити в прокаті? 

-Є об'єктивні обмеження, пов'язані з кількістю кінозалів в Україні. Їх, здається, 450. І тут як не пнись, хоч у всі кінотеатри увійди з фільмом, але це можливість заробити не більше ніж три мільйони доларів. Стільки "Аватар" у нас заробив. Але і наш фільм не коштує стільки, скільки "Аватар". Його бюджет 250 мільйонів доларів. Далі. Є вартість квитка - 50-60 гривень. Наприклад, "Кіборгів" подивилися 300 тисяч глядачів. Рахуйте. 

Кіно для мене не бізнес. Я режисер. Продюсерська група - Володя Яценко, Мілош із Швейцарії - готова зробити спробу, щоб заробити гроші. Хоча розуміємо, що навряд це нам вдасться. Це довготривалий шлях. Але індустрія тільки будується. І ці прецеденти будуть відбуватися. Минулого року два фільми вже заробили в прокаті. Це "Дзідзьо" і "Свінгери". Але вони і коштували дешево. Щось не більше двохсот тисяч доларів кожний. 

Наш коштує 1 мільйон 200 тисяч. Половину, вважаю, дали громадяни країни - платники податків, бо їх виділила держава. Решта - це приватні гроші, продюсерські. Партнером фільму виступили компанія "Київстар", медіа група "Україна". Також в Німеччині та Швейцарії ми збирали кошти. 

-Не так давно з'явилася інформація від прем’єр-міністра Гройсмана, що з бюджету на розвиток кіно буде виділятися ще більше грошей. Як ви бачите: українське кіно вже з'явилося?

-Так! Цього року заплановано близько 50 кінопрем'єр. Це рекордна кількість. У 2010 році їх було рівно нуль. І це, звичайно, суперкруто. У нас зараз відбувається багато трагічного, але саме такі події і давали поштовх розвитку культури. Питання життя та смерті завжди привертали увагу митців. Наша земля зараз настільки насичена цими історіями, що не знімати фільми, які будуть цікаві всьому світу, було б не правильно. Добре, що держава намагається це підтримувати. Більше того, без державної участі ця індустрія не мала б ніяких шансів для розвитку. Зараз всі фільми підтримуються державою. Які стовідсотково, які наполовину. Але підтримані. Враховуючи те, що ми поки що не можемо заробити гроші на ринку по об'єктивним причинам, це необхідно. Але це шлях до того, щоб ми почали самі заробляти. Коли це відбудеться, всім стане добре. Це і податки, і робочі місця,  і культура, і привід для гордості, коли досягаються міжнародні успіхи. І навіть самоусвідомлення. Бо коли з екранів звучить наша українська топономіка - Маріуполь, Миргород, Донецьк, Харків, Львів, глядач відчуває причетність до цього. Це все нас веде вперед, як суспільство. 

Держава робить дуже багато ефективних кроків в плані розвитку кінематографа. І сама ця індустрія  - хороший приклад об'єднання, направлення на співпрацю з Європою. Але є і проблеми цензури. Бо поточний закон про кінематограф має прогресивні сторони. Це стосується, наприклад, повернення закордонним виробникам частини грошей. А є негативні, як от мовні обмеження. По закону я маю використовувати в кіно на 90 відсотків або українську, або кримсько-татарську мови. Інші лише в 10 відсотках часу. Для наших європейських сопродюсерів це однозначно прояв цензури. Для мене це все одно, що музиканту сказати: до не дуже патріотична нота, використовуй її в своїй музиці не більше десяти відсотків. Це як художнику запропонувати використовувати синю або жовту фарбу в 90 випадках, і лише в десяти із ста дозволити інші кольори. Для мене мова - це інструмент, яким ми малюємо свою картину. Для актора це інструмент творчого виразу. І кожний персонаж в нашому фільмі використовує свою особисту мову. Я б хотів щоб це змінилося, бо нам буде важко надалі робити продукцію разом з Європою. Це буде мати наслідки. 

Та є ще маса цікавих речей. Ми профукали можливість співпраці з каналом HBO, який хотів знімати в Україні серіал про Чорнобиль. Але у нас немає системи страхування кінопроцесу, не працюють кінематографічні профспілки. Жодні серйозні компанії, які б хотіли тут працювати, не можуть цього робити. Гроші ідуть в інші країни. Хоча це нонсенс - знімати про Чорнобиль не в Україні! Думаю, це проблеми розвитку нашої країни. Але все з часом буде добре. 

-Виникали проблеми під час знімального процесу? 

-Було дуже легко. Всі, хто приїжджав в гості на зйомки, відчували зарядженість і вмотивованість кожної людини в групі.

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 09

Фільм сонячний, не дивлячись на важкі події, які в ньому відбуваються. В ньому немає жесті, після якої важко жити, коли виходиш з зали і думаєш: навіщо я це побачив? На що витратив дві години свого життя? Щоб дізнатися, як неможливо жити в цій країні? Ні. Не такий фільм ми всі хотіли зробити. І весь час згадували і говорили про Божий промисел, який нам допомагав. Божий промисел є у нас у сценарії. І ці два слова стали наскрізною темою того, що відбувається з Германом і багатьма персонажами. Вони це обговорюють з пастором. І ми самі почали думати, що Божий промисел з нами відбувається і під час зйомок. Бо всі дні, поки ми знімали, було сонячно. Жодної краплі не впало з неба. Як тільки ми закінчили знімати, з'явилися перші хмари. І як тільки ми перейшли всередину, в інтер'єри, в місті почався дощ. 

Письменник Сергій Жадан: Мені особисто бракує фільмів про цю війну. Але Дике поле, зняте за романом Ворошиловград, ще й про дружбу, любов, память та повернення 10

У нас не було жодного переносу зйомок. Чітко пропрацювали. Отримували задоволення, народжуючи дитину. Щасливий шлюб і дитина очікувана. Це відчувається і коли дивишся знятий матеріал. Коли всі розбіглися, я залишився з монтажером, який тільки долучився до процесу. Він дивиться зняті кадри і йому передається наша зарядженість. У маркетингової команди також з'явилося це відчуття. Сподіваюся, і до глядача дійде цей наш настрій. І сонце засяє. Цю історію можна сприймати як біблійну притчу. В цьому сенсі, сподіваюся, це фільм буде для широкого глядача. У нас немає жодної випадкової деталі, жодного випадкового кадру, ні слова, ні руха. Ми все продумали.

-Як працювалося з Горбуновим? 

-Олексій дуже харизматичний і талановитий. Коли він з'являється в кадрі, ти повертаєш голову, навіть якщо в цей момент відволікся. Ти хочеш чути, що він говорить, бачити, як грає. Він говорить те, що думає. Заповнює собою весь майданчик. Ті, хто з ним не знайомий, іноді не відразу його сприймають.  Але у мене був чудовий досвід на радіо "Аристократи", де ми разом працювали, вели програму. Таким чином я навчився його розуміти. 

У перші роки, коли Олексій повернувся в Україну, йому не завжди везло зніматися у гарному кіно. Це вплинуло на його настрій. Наш сценарій йому відразу сподобався, він нас підтримав і вірив, що у нас все вийде. Але в перший день, коли він з'явився на площадці, він влаштував напруження, ніби тестуючи всю команду. Українське виробництво все ж... Але він швидко побачив, на якому рівні поставлений виробничий процес. Зрозумів, що може розслабитися і бути просто актором. Йому не потрібно бігати і контролювати, чи все відбувається нормально. Він швидко розслабився і довірився нам, бо потрапив в комфортне для актора середовище. Я дуже вдячний йому, що він взяв участь в зйомках. Це найвідоміший актор у фільмі. Це важливо і для продюсерів, і для дистриб’ютерів, і партнерів наших, і для глядачів, думаю. Ще один привід зацікавитися фільмом. 

Олексій зіграв пастора, колишнього наркомана, який зараз рятує душі героїв у шаленій реальності, яку ми там створили. Все ж я закликаю не сприймати той світ, в який потрапите, коли будете дивитися фільм, як документальне відображення життя на Донбасі. По-перше, це подорож у часі, тому що дія відбувається в 2010 році. По-друге, ця подорож ще й трансцендентальна, на яку впливають по ходу історії алкоголь та таблетки, які хавають головні герої. І тому виникає такий граничний світ, де й відбуваються дії. Але в цьому світі цікаво перебувати. 

Незважаючи на серйозні речі, які відбуваються у фільмі, на втрати, це не найголовніше. Найголовніше -  це реакція цих людей на всі ці події. І вона дуже українська. Це завжди усмішка, жарт, спроба насолоджуватися життям навіть у найгірших обставинах. І в кожній сцені приховано гумор. Для мене найбільшою нагородою буде зал, який зчитає цей настрій, глядач, який не тільки серйозно подивиться фільм, а ще й сміятиметься. Тоді я зрозумію, що ми зробили хорошу роботу, добру роботу. 

-Для вас особисто це перший великий фільм? 

-Так. І у мене багато ідей для інших проектів, вже написано декілька сценарієв, є розробки, які б я хотів реалізувати. Я довго йшов до цього фільму - років тринадцять. І сім років займався саме "Ворошиловградом" і його адаптацією в кіно. Коли я вирішив займатися кіно, його ще фактично не існувало. Тоді ще й Жадана мало хто знав. Мене питали, хто це. А зараз, коли я попрацював зі знімальною групою, можу сказати, що знімати кіно - найкрутіша робота в світі. В ній є все, що я люблю робити. Вона різноманітна, на кожному етапі відбувається щось своє. Це створення із неіснуючого те, в що спочатку повірив ти сам, а потім мають повірити продюсер, знімальна група, актори, а в результаті і глядачі. Тепер у мене є дві години такого світу, який ми всі створили. 

-У вас є режисерська освіта?

-Ні. Я історик. Закінчив харківський університет імені Каразіна, як і головний герой фільму Герман, до речі. І той же факультет, що й він, - історичний. Режисерську освіту я отримував на майданчику, вдома, з книгами, знімаючи короткі фільми, працюючи для телебачення. 

-Звідки ця любов до кіно, до зйомок?

-Я називаю свою професію story teller –  розповідаю історії. На радіо, на ю-тюбі, в фейсбуці, пишу вірші, оповідання статті, стенд-апи для сцени. Це все єдине - розповіді. І мене цікавлять різні способи донесення цих історій до людей. 

-Яка буде музика у вашому фільмі? Чи буде заголовна пісня?

-Всі секрети не буду розкривати, бо у нас буде декілька пісенних прем’єр. Ми тільки починаємо робити музичну доріжку. І вона для мене первинніша за візуальну картинку, тому що я взагалі музична людина. Композитором фільму виступив Юхим Чупахін. Фіма взагалі з Кривого Рогу, зараз живе і працює в Нью-Йорку, а познайомилися ми в Харкові, де він прожив багато років. Він написав музику спеціально для фільму. В нашому випадку дуже легко було скотитися в похмурий світ – Герман шукає брата, якого вбили. Його самого пресують, рейдерують, підривають. Жорстка історія. І навіть не можу сказати, що закінчується вона хепі-ендом. Але при цьому кіно позитивне. Як це все передати? Ми довго працювали, шукали тональність, концепцію. І вигадали бенд "Старобельская колесница". Уявили декількох жителів міста: один працює викладачем  в школі, інший в міськадміністрації, третій торгує на базарі, хтось сидить вахтером в будинку культури. І от вони збираються раз на тиждень, беруть старі інструменти, роздовбані гітари, якісь каструлі, і грають, бовони круті музиканти. І займаються цим заради задоволення. У нас буде звучати музика, яку вони грають, і виконуватися вона буде на тих інструментах, на яких вони грають. Коли ми таке придумали, відразу почалася народжуватися потрібна музика, яка і стала загальним звучанням "Дикого поля". Це один пласт. Інший – це пісні, які звучать у плеєрі Германа. Інколи ми чуємо, що він слухає. І це підказки до його характеру. До його внутрішнього світу. 

-Групу "Жадан і собаки в космосі" він не слухає?

-У той час, про який ідеться у фільмі, здається, ще група не існувала. 

-Тобто музичну творчість Сергія ви не задіяли? 

-У нас знімається музикант культового гурту "Оркестр Че" Олег Каданов. Грає такого авантюрного контрабандиста Толіка. У Олега зараз з Сергієм спільний музичний проект "Лінія Манергейма". І я використовую пісні Каданова, в тому числі ті, що ніде ще не звучали. Одну він показав мені в демоваріанті, і я зрозумів, що вона про наш світ, просто таки гімн фільму. Я попросив його не публікувати її до виходу фільму. Буде ще одна пісня від Каданова, яка зроблена спеціально для кіно. І буде ще третій пласт музики – це пісні, які звучать у створеному нами світі: в кафешці, на річці з машини, десь по радіо… Інколи це пісня, яку я особисто чув на Донбасі, в Старобільску. А іноді це пісні, які я б хотів, щоб там звучали. І з цього створюється дивний звукоряд. Будуть там пісні, які всі добре знають, але вони прозвучать там несподівано. До речі, ми вже домовилися, що саундтрек буде виданий у цифровому варіанті і в колекційному примірнику – на вінілі - з купою ексклюзивного матеріалу про створення фільму та музики до нього. 

-Трейлер до фільму вже готується?

-Сподіваюся, він з’явиться уже в травні. Я туди не лізу, не спроможний займатися ще й трейлером. Це має робити людина зі свіжим оком. Ми всі чекаємо на його вихід.

Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3066379
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору