EN|RU|UK
 Суспільство
  12548  12

 Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: "Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника"


Автор: Валерія Бурлакова

27-річний ветеран АТО Олексій Бешуля став керівником проекту, упорядником і редактором книги "Донецький бліцкриг" - збірки мемуарів Володимира Сікевича, командира Слов’янської групи Армії УНР, яка у березні-квітні 1918 року блискавично та з мінімальними втратами серед особового складу звільнила Донеччину від більшовицької окупації.

 В Україні ці спогади раніше не видавалися. Віднести їх, переконаний хлопець, можна "не стільки до історичної літератури, як до мотивуючої".

Також Олексій Бешуля, який сам родом з Донбасу, розповів "Цензору" про про службу у 131 ОРБ, про те, що завадило людині з бойовим досвідом та двома вищими освітами вивчитися на офіцера та про свої подальші плани – надію видати книгу про ПТСР, якщо знайдеться фінансування.

"ДІВЧИНКА, З ЯКОЮ Я ЗУСТРІЧАВСЯ У ШКОЛІ, ЗАРАЗ У ПАРЛАМЕНТІ ДНР"

-Ти народився на Донеччині?

-Так, біля Мар’їнки. Наскільки мені відомо, донецький я вже у п’ятому-шостому поколінні. Мої батько, дід, прадід – всі звідти… У Мар’їнці фактично на сьогоднішній лінії розмежування є цвинтар, на якому похований мій дід по материнській лінії, ветеран Другої світової війни.

У Київ я поїхав після школи – вчитися.

-Українською ти почав розмовляти вже у столиці? Чи вдома також спілкувався нею?

-Я ж з сільської місцевості Донецької області. Там всі між собою говорять або українською, або суржиком. Просто тільки-но деякі з них опиняються у п’яти кілометрах від рідного села – починається "… я уже городской, нада разгаварівать па-русскі! Дайтє хот-дог, только бєз цибулі".

- А твої батьки і зараз живуть на Донеччині?

-Так, вони в українській зоні. Там, де вони живуть, ніколи не було "ДНР", український прапор ніколи не знімався. Навесні 2014-го, якщо не помиляюся, туди зайшла українська армія – і все.

- Ти підтримував Майдан?

Коли був якийсь кіпіш – то приходив, звісно. Але на Майдані не жив. Мені на метро 30 хвилин до центру їхати, тому я завжди встигав…

Потім пішов до лав "чорних чоловічків" (угруповання "Чорний Корпус", яке брало участь в АТО - фактично перший склад полку "Азов", учасників якого називали "чорними чоловічками" як протиставлення російським "зеленим чоловічкам", - ред). Але коли в мене мали бути державні іспити – вирішив на деякий час повернутися у Київ, щоб все ж таки отримати диплом.

У цей час мене запросили до свого підрозділу унсовці. Я вирішив спробувати. Чому б ні. Думав, якщо не сподобається – завжди зможу піти… Але підписав контракт, тому, звісно, ніякі "якщо не сподобається" вже не спрацювали б. Спочатку ми були у складі 54 окремого розвідбату, потім – у складі 131 розвідбату.

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 01

Там я і служив до дембеля.

-Як військовий ти був не у Мар’їнському районі, а здебільшого під Маріуполем… Але все одно – це твій рідний регіон. Які це викликало почуття, як воно – воювати вдома?

- Звісно, набагато приємніше мені було б воювати у будь-якому іншому регіоні… Але якоїсь жесті в плані почуттів не було. Хоча були якісь картинки у голові, якісь асоціації.

Гортаєш базу "Миротворець": о, знайомий! О, ще один! О! Зазираєш у соцмережах – о, брат твого друга за сєпарів воює!

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 02

Більше того… Дівчинка, з якою я зустрічався у школі, зараз у парламенті ДНР. Я їй навіть написав: "Ну що ж ти?.." Але вона мені не відповіла.

-Розкажи щось про свою службу.

Знаєш, я така дивна людина - дуже не люблю розповідати історії типу "…а пам’ятаєш, тоді, у 14-му, під Маріуполем…"

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 03

Більше згадується якийсь треш і угар. Наприклад, якось ми з побратимом стояли на базі біля Маріуполя у караулі. Не треба пояснювати, що таке караул на базі… Я спокійно п’ю чайок у "дєжурці", побратим десь на вулиці по телефону говорить. І тут я чую – хтось нас кличе крізь хвіртку. Дивлюся – а там стоїть місцева "королева краси", жіночка дуже екстраординарної зовнішності, яка, до того ж, вже трохи хильнула. "Ви сюди приїхали нас захищати! Ви наші захисники!", - каже вона мені. "Дякую… А що треба?" - уточнюю. "Ну, ви ж нас захищати приїхали…" - повторює вона ще декілька разів. "Жіночко, скажіть по суті, чого ви хочете?", - наполягаю я. "Розумієте, я така беззахисна…", - відповідає гостя. І розповідає, що в неї є донька, яка на декілька днів поїхала у Маріуполь. А вона тепер сама вдома сидить, темряви боїться… Добре, так а що ми можемо зробити? Може, лампочку у хаті вкрутити потрібно? "Та ні… я тут подумала – можете виділити мені солдатика, щоб він зі мною побув поки донька не повернеться?" - запитує жінка.

Я розумію, що просто так вона не піде. Тому пояснюю, що ми – армія, офіційна структура. І раджу їй написати письмову заяву, яку я передам командуванню і яку командування розгляне. "А у вас є аркуш та ручка?" - запитує жіночка. Я вириваю якийсь аркуш з журналу чергувань, даю їй. Вона щось там шкрябає, потім віддає папірець мені. Написано там лише чотири слова: "Я хочу тебе. Ліля".

Бойовий дух у мене падає… Я кажу: "Жіночко, ви ж розумієте, що це ніхто не підпише? Пишіть нормально: заява. Я, така-то така-то, прошу виділити мені військовослужбовця для особистої охорони, зобов’язуюсь не залучати його до важких небезпечних робіт, забезпечу харчування згідно з нормами Збройних Сил України, перебувати військовослужбовець буде за такою-то адресою…"

І вона починає все це реально писати! І віддає мені цю заяву. А тут якраз наш комбат виходить покурити. Я йду до нього – ось, кажу, звернення від місцевого населення. Він не вкурив, що відбувається, сприйняв все серйозно, і пішов на світло – читати. Прочитав. Дивиться на мене. А я думаю – не дай Боже зараз скаже, що хто прийняв заяву, той до Лілі і йде… Але комбат каже Лілії: "Шановна, я вас чудово розумію і підтримую. Але в нас тут зараз немає начальства. Знаєте, де стара поліклініка? Йдіть туди, там керівництво. Скажіть їм, що ви від нас!"

А у тій поліклініці морпіхи базувалися…

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 04

-Було після звільнення бажання повернутися на фронт?

-За пару місяців після повернення у Київ я дізнався, що є при Університеті оборони тримісячні офіцерські курси для атошників. Поступаєш на навчання, платиш за себе, проходиш курс.

Я одразу пішов туди, подав документи і отримав направлення у військкомат. Там успішно пройшов всю військово-лікарняну комісію. Залишався лише терапевт. Ну, що таке терапевт?.. Але та жіночка подивилася на мене і каже: "Ти непридатний до військової служби".

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 05

Чому? "Бо у тебе зайва вага". Ви збожеволіли?.. Коли я йшов добровольцем на фронт – зайвої ваги не було, а зараз у мене просто клінічний випадок? Я хочу піти в університет, хочу платити бабки за своє навчання! І, крім того, при вступі обов’язково здається фізуха. Якщо я її не здам – то і не пройду!

Однак терапевт почала розповідати мені, що це перспектива інфаркта, інсульта, цукрового діабету, імпотенції… Я, звісно, усугубляю, але десь так. "Ти ж інвалід". Але на фронті я інвалідом не був?! Подивіться, де я служив, подивіться мою службову характеристику…

Коротше, я просто забив у результаті… Дуже неприємно стало.

А так – час від часу є бажання втекти кудись, звісно…

"СІКЕВИЧ У РОСІЙСЬКІЙ АРМІЇ ДОСЛУЖИВСЯ ДО ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА. АЛЕ ЗАЛИШИВСЯ УКРАЇНЦЕМ"

- Мемуари Володимира Сікевича, упорядником яких ти став, раніше видавалися в Україні?

-Вони виходили у 50-х роках у Канаді. Маленькими книжечками. Це були абсолютно хаотичні спогади, не систематизовані. Багато там було матеріалів, цікавих хіба що профільним історикам – а я прихильник того, що історичні праці мають бути більш науково-популярними, легко читатися, мати шанс стати масовою літературою.

Мені дуже сподобалася біографія Сікевича. Він у російській армії дослужився до генерал-майора. Але залишився українцем. І перейшов у Армію УНР.

З його спогадів я взяв 17-18 роки. Знайшов історичного консультанта – Ігоря Бондаренка, який допомогав усе впорядковувати. Разом з ним ми уточнювали окремі дати, назви населених пунктів тощо… І в результаті вийшла ця книжка.

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 06

- …Вона про звільнення Донбасу – актуальна тема. Які бачиш паралелі з нашою війною?

- Вона про те, що було б, якби ми не про…ли весну 2014 року…

Я по собі суджу. Мене мучає совість за те, що у той час ще не було стовідсоткової готовності вбивати. Була готовність бити – але не вбивати. Я не міг припустити, що якійсь людинці з георгієвською стрічкою нормально вставити ніж у шию.

А так - питання можна було б вирішити дуже швидко. І для цього не потрібно було навіть багато зброї. Та ж Мар’їнка… Як мені розповідали родичі, поки вона була не наша – там було якихось 15-20 п’яних сєпарів, які бухали під ларьком, поки їхні автомати стояли поруч. Їх можна було банально перерізати.

Сікевич пише про те, як не програти. Він звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв у них було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника, який потім побіг так, що не наздогнати. Так само все це можна було б жорстко закінчити у 2014 році. Були б втрати, звісно – але не співмірні поточним втратам.

Банду Гіркіна, наприклад, можна легко порівнювати з бандами більшовицьких придурків – вони одного рівня. Декілька військових спеціалістів – і все…

-Але у нас росіяни підключалися…

-Є такий момент. Та все одно… Знаєш, зараз у моді вся ця мотивуюча література – "Як стати успішним". А це - історична мотивуюча література. Про те, що все можливо.

-Який наклад у книги?

-500 екземплярів поки що. Сподіваюся, будемо додруковувати.

-Вам вдалося знайти родичів автора?

-Є його двоюрідна правнучка. Вона живе у Львові, ми з нею говорили, і саме в неї я брав дозвіл на публікацію. Вона дуже дякувала за таку ініціативу – аж незручно було.

"ПОРАДИ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ З ВЕТЕРАНАМИ – ЦЕ НІБИ ІНДИЙСЬКИЙ ФАКІР РОЗПОВІДАЄ ЯК ПОВОДИТИСЯ З КОБРАМИ"

-Які подальші плани?

-У мене планів, як у дурника фантиків. Але все впирається в гроші. Є одна ідея… Може, знайду когось бажаючого профінансувати.

Зараз в Україні дуже популярна думка, що треба всіх бійців реабілітувати. Куди не плюнь – попадеш у психолога-волонтера, який тебе легко реабілітує… Є, звісно, люди, які якісно цим займаються, але водночас є широкий загал шарлатанів. Думаю, ти бачила у мережі всі ці "Кодекси спілкування з ветеранами"…

-З "геніальними" порадами на кшталт "не підходьте до нього зі спини"?

-Так! "Не підходьте зі спини, не робіть у його присутності різких рухів…". Це якісь божевільні речі. Ніби індійський факір розповідає людям як поводитися з кобрами.

Дніще!

Розвідник Олексій (Обама) Бешуля: Сікевич звільнив Донбас за три тижні. Серйозних боїв було буквально декілька – і ними вдалося повністю деморалізувати супротивника 07

-Зате весело почитати.

-Весело, звісно… Але ж є люди, які сприймають це серйозно!

У моєму університеті була ініціатива - щоб студенти-юристи консультували бійців АТО. І мене запросили на підготовчу зустріч, на якій панянка-психолог розповідала людям, як треба працювати з ветеранами. Я просто сидів з краєчку. А коли вийшов прокоментувати – її аж перекосило, вона не думала, що у залі є якийсь атошник…

"Ви розумієте, це такі люди, у яких може бути з собою зброя, вони можуть поводитися неадекватно…" - розповідала жіночка. Запитувала студентів чи можна, на їхню думку, того ветерана погладити по голові…

Є багато американських книжок по ПТСР. Я собі замовив деякі. У США люди вже справді багато працювали у цій сфері, є досвід, є чимало цікавих видань.

А на українському книжковому ринку жодної книги про ПТСР немає. Лише одна по бойовій психології, яка видавалася "Астролябією" - але там про те, що таке бойовий стрес, чому людина входить у ступор…

-Тобто, книга актуальна на фронті, а не після повернення.

Так. А саме про ПТСР літератури немає взагалі. Я хотів би зробити збірку перекладів американської літератури, гарну, якісну. Це відсіче частину психологічних шарлатанів. У суспільстві будуть менше поширюватися всі ці дебільні стереотипи.

-А сам ти звертався до психологів?

-Люди різні, і не всім це потрібно. Не всіх на війні жорстоко попаяло… Я особисто у пакети друзів не збирав.

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3070344
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору