EN|RU|UK
 Суспільство
  15158  14
Матеріали за темою:

 Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти


Автор: О.Львова

3 роки і майже 4 місяці в полоні "ДНР". Вісім місць неволі. Щонайменше два десятки обіцянок "ось-ось тебе обміняють". Невдала спроба втечі і одне голодування. Незліченні допити, побиття і погрози розстріляти. Попри все це Олексій Кириченко не втратив віру в Бога і в людей. "Я дуже вдячний", - каже він знову і знову.

Цілком цивільна людина, без досвіду строкової служби, після початку війни Олексій разом з товаришами мобілізувався через Слов’янський військкомат і пішов на фронт у складі окремої розвідгрупи при штабі АТО. Його військовий позивний – Лис. Під командуванням Ігоря Гордійчука захищав Савур-Могилу. Коли виходив з оточення спочатку - єдиний з групи – дивом врятувався від полону. Кілька днів потому, коли до порятунку лишалося лише кілька метрів, потрапив у полон. Перше, що там йому сказали: "Копай себе могилу". Це було 1 вересня 2014 року.

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 01

- У всіх, хто потрапив у полон, найбільш небезпечна і ризикована ділянка – це частина, яка їх взяла, - каже Олексій на початку нашої розмови. - Там легко можуть розстріляти. Але там може і пощастити. Може бути тишком-нишком договорняк про обмін. Особливо так було в 14-му році, може, ще у 15-му. Потім уже та сторона зрозуміла, що "укропи" – це цінний товар і відповідно підлягає дуже ретельному звітуванню. Мені з обміном не пощастило. Я попав до підрозділу "Матвія", де були люди і з Пітера, і місцеві. Вони теж десь під Савур-Могилою воювали. Один, у нього позивний Танкіст був, дав мені лопату і сказав: "Копай собі могилу". Потім цей Танкіст мене бив постійно.

"Я ЗАБОРОНИВ СВОЇМ МЕНЕ ВИКУПЛЯТИ, БО МОЯ ВОЛЯ БУДЕ КУПЛЕНА ЦІНОЮ НЕВОЛІ ІНШОГО"

- Скільки місць неволі ви змінили?

- Вісім. Спочатку це було Старобєшево, районне відділення міліції. Там мене одразу помістили до карцера. Інших тримали окремо. Потім мене перевели в Комсомольське, там було приміщення військкомату. Потім частина, яка мене взяла, передала мене "МГБшникам" , потім мене перевели на таємну базу "МГБ", на- Молодіжну, 17. На Молодіжній мене тримали в підвалі. Потім перевели в "ізбушку" (будівля СБУ в Донецьку, - ред). Потім – на Артема, потім знову Молодіжна, а звідти вже перевели в Макіївську колонію.

- З чим були пов’язані переводи?

- Не знаю. Нам не казали.

- Чи була якась спроба провести над вами "суд" чи "трибунал"?

- Уже в колонії нам оголосили підозру у пособництві тероризму. Оголосили всім, незалежно від свідчення, що давав чи не давав. Провели дуже формальний допит, відкатали пальчики. Але суду не було.

- Умови тримання відрізнялися?

- Дуже.

- Де були м’якші, де найбільш суворі?

- Тут дуже багато критеріїв. Для мене дуже важливі такі речі, як зв'язок з рідними, їжа, б’ють чи не б’ють. Що краще: дають дзвонити і б’ють чи, навпаки, не дають дзвонити, взагалі ніякого зв’язку з рідними, годують дуже погано, але не б’ють? Тут говорити краще-гірше не можна. Вони просто різні.

- Ви намагалися втекти?

- У мене була спроба втечі. Її викрили.

- А викупити пропонували?

- Мені якось рідні сказали про можливість викупу. Я навідріз відмовився. Є декілька хлопців, які казали, що віддали за своє визволення по 10 тисяч доларів кожний. Я їм вірю. А потім у мене була така ситуація. Мене побачив один високопосадовець "ДНР", коли я туалети мив. Здивувався: "Кириченко?! Ты что здесь делаешь?!" "Как что? Параши драю". Він каже: "Тебя ж должны были еще год назад поменять! Я видел списки с твоей фамилией!" Виявилося, це був той самий обмін, в якому Рубан брав участь. І тоді серед тих, кого поміняли, був один, який тільки два тижні пробув у полоні. Хлопці сказали, що він проплачений… Словом, я своїм заборонив мене викупати. По-перше, немає ніякої гарантії, що це відбудеться. А по-друге, як це роблять, якщо мене немає в списку? Когось викреслюють, а міняють мене. Це значить, що моя воля буде куплена ціною неволі іншого. Як так можна?

- Для вас це неприйнятно?

- З моєї точки зору, - абсолютно! Мене б совість з’їла. Я людина віруюча. Я знаю, що молитва працює. Я це бачив. Ще коли я сидів у "Матвія", ключ від камери був у "Пчоли". Він сам з Пітера, у нього дві незакінчені вищі освіти. Це не перший його збройний конфлікт. Цей "Пчола" не давав мене розстріляти. Як ніч, так п’яні сепаратисти до нього: "Пчола, дай ключи, давай "укропа" расстреляем!". Я це чую, стою, молюсь. Він каже: "Ні, не дам". Я йому дуже вдячний за це. А раптом вночі я чую, ключ тихенько повертається, заходять "Танкіст" і "Колхозник". Я чую, що від них алкоголем несе, не сильно, але може бути що завгодно. "Колхозник" каже "Танкісту": "Вийди і закрий нас. Я хочу з "укропом" поговорити". А потім мені каже, що не може забути, як під час зачистки у Петровському хтось кинув на звук у підвал гранату, а там – діти, і він потім виносив цих дітей з підвалу. Через 5 хвилин він вже плакав у мене на плечі: "Я не можу зрозуміти, за що? Чому ми вбиваємо один одного?". Все, що я міг - це слухати і молитись за нього. Він не став мене розстрілювати. Висловився, виплакався і пішов.

- Ви цікавилися у сепаратистів, чому вони пішли воювати?

- Дуже велика частина людей просто за гроші. І таких все більше і більше - немає просто де працювати. Мене цікавили ідейні і розумні сепари, але таких дуже і дуже мало. Цікаво було зрозуміти ворога, відчути людину. Я сидів у підвалі в основному сам. Але до мене час від часу людей підсаджували. І був там такий Ростислав. Людина чудово знає англійську, вміє заробляти, була митним брокером до війни, але чомусь пішла до сепарів. Він був ідейним, воював на їхній стороні, попав до нас у полон - його взяли під час штурму відділу міліції в Маріуполі. Мені було цікаво, як ми з ним опинилися в одному підвалі "МГБ"? Він же наче "патріот "ДНР". З’ясувалося, що коли його поміняли, він десь місяць пив, приходив до тями, а потім почав будувати суспільний рух, агітувати за якісь закони. І його вже "свої" взяли: а чого ти такий розумний взагалі? І до нього почало доходити, що вони наробили, що демократії там ніколи не буде, бо в них є два суспільних рухи - і досить. Він мені це розповідає. А я якраз Солженіцина читав, "Архіпелаг Гулаг". І прочитав йому звідти вірш:

Чтоб сразу, как молот кузнечный

Обрушить по хрупкой судьбе, -

Бумажку: я сослан навечно

Под гласный надзор МГБ.

Я выкружил подпись беспечно.

Есть Альпы. Базальты. Есть - Млечный,

Есть звезды - не те, безупречно

Сверкающие на тебе.

Мне лестно быть вечным, конечно!

Но - вечно ли МГБ?

Ростислав дуже довго сміявся, а потім сказав, що емігрує на Кубу, бо тут ловити нема чого. Я не знаю, що з ним було потім. Його просто забрали з камери…

Забавно було, коли, наприклад, емгебешник починав жалітися, мовляв, ми ж проти корупції повстали, стільки справ Захарченку передали на "депутатів парламенту "ДНР", а віз і досі там.

Були такі, що казали, що пішли порядок підтримувати. Загалом, дуже по-різному себе поводили. Були неадеквати - або під наркотою, або ще під чимось. Вони і катували, і розстрілювали. Але були і такі, що по-людськи поводилися. Телефонувати дозволяли. Портянки дали хлопцю, який на морозі в тоненьких кросівках працював.

У хлопців, які сиділи у козачків, був такий випадок. Вони сиділи в одній камері, у сусідній камері сидів сепаратист. І козачки його питають: "У нас в руках граната, куди кидати? Тобі чи укропам?" Він каже: "Мені". Хотів би я з ним поговорити.

- Коли ви повірили в Бога?

- Коли мене хлопці запитували, чи вірю я в Бога, я казав: "Я не вірю, - я знаю". Я прийшов до Бога ще до війни, але в свідомому віці. То був свій особистий шлях, свій пошук, із своєю внутрішньою боротьбою.

- У вас є бажання помститися тим, через кого страждали?

- Ні. Ми всі брати. Всі діти одного Бога. Ісус сказав: "Молиться за ворогів ваших. Залиште помсту мені, це МІЙ суд". Тому я дуже не радив би ображати полонених. Знаєте, на початку полону мене сильно побили прикладами. Я задумався, чому люди такі жорстокі? Чому?! І я зрозумів, що цим людям насправді дуже боляче. Їм настільки боляче, що вони не можуть зі своїм болем зустрітися. Для них єдиний спосіб пережити свій біль – це побити іншого. Але це не вихід. Тому бажати, щоб хтось посидів, або постраждав – ні. Це не мені вирішувати. Це Бог вирішує. Можна вбити на полі бою, а мучити – навіщо?

"НЕ ПРИЗНАЧАЙ СОБІ ДАТИ ОБМІНУ, НЕ ВТРАЧАЙ НАДІЇ НА ОБМІН"

- У вас були випадки, коли вас вивозили начебто на обмін, а потім все зривалось?

- Ні, такого не було. Коли я ще на Молодіжній сидів в Донецьку, мені один сепаратист каже: "Перед Новим роком готується великий обмін. Сподіваємось, що і тебе поміняють". Він вийшов, а я закрив двері, взяв книгу навздогад (там до війни фірма була, книги залишились), відкрив її – а там адмірал Стокдейл (Джеймс Бонд Стокдейл, адмірал, учасник війни у В’єтнамі, провів 8 років у полоні, за виявлену під час полону мужність був удостоєний Медалі Пошани, вищої військової нагороди США, - ред) розповідає про свій досвід, як вижити у полоні…Я зрозумів, що в цей обмін я не попадаю. Загалом я нарахував близько 20 таких випадків, коли казали приготуватись, бо ось-ось поміняють, а потім – нічого.

- Ви скористалися порадами адмірала Стокдейла?

- Так. Це дуже цінні поради. Полонений має в своїй свідомості поєднувати дві фактично протилежні речі. Перше – ніколи не призначати для себе дату обміну, тому що оптимісти гинуть першими. Я це бачив серед хлопців, які самі себе переконували, що нас поміняють до Різдва, до Нового року, ще до якоїсь дати. Вони починали в це вірити, а потім обмін зривався. Скільки людина може витримати таких розчарувань? Раз, два, три – і все. Людина ламається. Отже, перша порада: ніколи не ставити дати обміну. І друга: ніколи не втрачати надії на обмін: він обов’язково буде, просто ми не знаємо, коли.

- До речі про книжки. Після повернення ви казали, що у полоні читали, займалися мовами. Звідки ви брали книжки?

- По-різному. На Молодіжній, я вже казав, вони залишилися від "попередників". Коли сиділи на "ізбушці", якийсь час Олександр Кудімов, волонтер, привозив передачі, в тому числі і книжки. Коли хлопці ходили на "робочки" (розбирали пограбований банк або щось таке), я їм казав, що мені цікава англійська. І, уявіть, якось вони мені принесли ілюстрований словник! 50 тисяч слів, 5 мов (українська, російська, англійська, французька, німецька), все в таких яскравих картинках – супер! Маленький російсько-англійський словник я знайшов, коли прибирав у колишньому студентському гуртожитку, який зайняли сепари. Я спочатку займався англійською. Потрошку, потрошку наробив собі 2 тисячі карток зі словами. А потім, завдяки Стусу, мене "пробило" на німецьку. І я почав перемикатися між мовами – туди-сюди. Але це було недовго, може пару місяців.

Щодо книжок, у колонії була бібліотека, але там поки допросишся, потім поки принесуть.… До речі, коли нас перевозили до колонії, я залишив мішок книг. Всі хлопці вийшли, а мені рук не вистачає – треба вибирати між теплими речами і книжками. Я вибрав теплі речі. І, як виявилося, правильно зробив. Нас перевозили 22 червня 2016 року. У багатьох теплі речі залишилися на "робочках", хлопці переїхали без них. Ну, перші півроку було нічого, а потім почалася зима і в камерах було плюс 7-8…

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 02

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 03

- Коли хворіли, була якась лікарська допомога?

- Як пощастить. У мене в колонії було запалення трійчастого нерва. Дуже болюча штука: спочатку почало боліти вухо, потім зуби, потім око. Десь місяць-півтора я так страждав. Андрій, мій сокамерник, розповів, що у нього колись теж така біда була. Його лікували фінлепсіном. Це дорогий препарат, діє виключно на трійчастий нерв, має психотропну дію і продається по рецепту. Шансів, що його дадуть мені в колонії, де навіть із зеленкою бувають проблеми, - нуль. А тут – бах! – приїздить якийсь лікар і прописує мені фінлепсін. І (уявляєте?), - мені його починають давати! Для мене це було чудо.

А от у мого сокамерника Юри зуб болів два місяці – його не лікували взагалі. Багато хлопців, хто із зубом, хто із вухом… Так що з лікуванням – кому як пощастить. Не можу сказати, що зовсім не лікували, - були випадки. Але і сказати що лікували, - теж не можу.

- У вас була можливість якось підтримувати зв'язок з рідними?

- До колонії дозволяли короткий дзвінок раз на тиждень. З колонії дзвонити не давали. А листи йшли по 2-3 місяці. Це що, зв'язок? Через 2 місяці ми (три камери) влаштували голодовку. Хотіли голодувати до останнього, але нас охорона вивели на коридор, дали всім добряче дубинок. Мені потім розповіли, що я на півгодини "виключився". У мене закрита черепно-мозкова була. Але я ще добу поголодував. Потім, дивлюсь, хлопці припинили голодування, почали їсти. Ну, сенс мені самому продовжувати?

- Ви вважаєте голодування ефективним?

- Тільки, якщо підключена преса. Голодування – це крайній засіб. Я знаю, що в Луганську 10 чоловік голодували і їх поміняли. Але тут дійсно потрібні спаяність і готовність іти до кінця. Щодо голодування Сенцова, я не бачу реакції міжнародної спільноти.

- Ви могли дізнаватися новини?

- Після голодування нам дозволили телевізор. До того, це був кошмар. Було радіо, яке вмикали дуже голосно по 3-4 години. Я робив собі з хліба беруши і затикав вуха. Я до війни, якщо слухав радіо, то тільки РадіоРокс. А у них там була Новоросія-Рокс. А в телевізорі було два українських канали, в тому числі 1+1.

- Українські канали там не заборонені?

- Охороні сказали: поставити телевізор. Що далі - їй по барабану. Якщо ти не бунтуєш, якщо ти в межах тюремного режиму – роби, що хочеш. До Макіївки телевізійний сигнал дістає - вона майже на лінії фронту. Ми з колонії бачили, як САУ їздили. Залпи "Градів" теж бачили. Кілька разів навіть на територію колонії прилітало. Скільки разів пацани кричали: "Та хай сюди вже вдарить, ми за…довбались тут сидіти!"

- Лячно не було?

- В колонії чомусь ні. Знаєте, психіка дуже цікаво працює. Я дуже сильно злякався, коли виходив із засідки під Савур-Могилою. Тоді я, незважаючи на те, що був знесилений, пробіг дуже далеко - на адреналіні. А коли в колонії – дуже спокійний був. Та і на Савур-Могилі… Під обстрілами прокидаєшся, бачиш "Гради" і спиш далі.

"МОСКВУ ТРЕБА БИТИ ПО КАРМАНУ"

- Під час полону ви спілкувалися з Савченко і Рубаном. Які у вас враження від зустрічі з ними?

- Перед візитом Рубана нам сказали приготуватися, але до чого - не сказали. Відповідно, які думки? Обмін. Ми побрилися. Мене першого виводять, а там – камера стоїть, біля неї сидить Рубан. Я чую від нього запах алкоголю и розумію, що це не обмін. Я дуже злий з цього. Він вмикає камеру і питає: "Ви хочете щось сказати рідним?" А в мене вже дуже велика настороженість: туди, куди ОБСЄ не допускали толком, не допускали Червоний Хрест, потрапила людина з українською сторони, ще з камерою! Для мене він, вибачте, провокатор і буде провокатором до тих пір, поки не доведе зворотнє. Тому я дуже ретельно підбирав слова, коли говорив з ним. Для мене ця людина була ще більш небезпечна, ніж російські журналісти.

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 04

- А Савченко?

- З нею складніше. Коли вона приїжджала, у нас в камері було 7-8 градусів. Було дуже холодно. Дехто бігав по камері вночі і спав вдень, бо вдень не так холодно. Ми нашивали зверху на ковдру всі речі, що в нас були, бо вона тонка була, аж просвічувалсь... Їжа холодна, чаю не дають. Після приїзду Савченко нам поставили великий чайник і постійно стали давати окріп. Спочатку раз на день, в обід. А потім кожного разу. По-друге, вона допомогла нашим рідним передати теплі речі. Тому з одного боку, до неї - чисто людська вдячність. А з іншого боку, знов питання: а як вона сюди потрапила? Це неможливо без згоди від сепаратистів, причому на самому верху.

- Ви сказали, що ключі від обміну в Кремлі. Як, на вашу думку, зупинити Москву? Як переконати Кремль відчинити двері і відпустити усіх заручників?

- В них ерогенна точка яка? Карман. Отже треба бити по карману. Там дуже боляче. Бити санкціями, міжнародними тиском… Рано чи пізно, а вони впадуть. СРСР був набагато потужнішим, а чим закінчив?

"Я ЩЕ В ПРОЦЕСІ ПОВЕРНЕННЯ З ПОЛОНУ"

- Коли ви дізналися, що обмін все ж таки буде?

- Савченко, коли приїжджала в останній раз, сказала… Чекайте. (Олексій бере щоденник, що вів у колонії. Оскільки паперу не було, писав у книжках. Ця - "Одісея Гомера" Гвен Купер - рясніє записами між рядків, зробленими простим олівцем. Олексій досить швидко знаходить потрібну сторінку і починає читати).

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 05

23 листопада. Вчора приїздила Надія Савченко. Сказала, що готується великий обмін полоненими і ми у першій партії. 24 листопада. Вчора Медведчук сказав по місцевому радіо, що обмін у форматі "всі на всіх" неможливий. Хлопці - хто як. Андрюха каже, що це не скасовує можливості самого обміну. Просто обмін не буде вважатися виконанням до кінця пункту Мінських угод, але я бачу, що він нервує. Інші хлопці, мабуть, теж у шоці. Я відчуваю себе кам’яним муром із залізною арматурою, у мене відчуття, що все добре. Я зробив своє життя в тюрмі цікавим і наповненим. Так що я виграю навіть у програші. Я замовив книги німецькою і з радістю продовжу навчання. І тут одне з двох: або мене поміняють, або прийде передача. (Олексій закриває щоденник і продовжує). Але в мене передчуття про обмін з’явилося до приїзду Савченко. Десь наприкінці жовтня я писав, що в мене є відчуття, що мій шлях тут, у полоні, закінчується. Тому коли обмін стався, я сприйняв що все так, як і повинно бути. Раніше, да, дуже нервував. Але якщо у тебе вже десь 15-20 озвучених спроб обміну, то психіка якось вчиться себе захищати.

- Коли ви почали вести щоденник?

- Я кілька раз починав, але їх забирали під час обшуків. У колонії з цим було легше. Там якщо ти режиму дотримуєшся, їм плювати, чим ти займаєшся. Можна займатися мовами, можна молитись, можна читати, можна писати. Для мене щоденник - то був спосіб бути вільним в тюрмі. Коли людина впливає на те, на що може вплинути, росте її зона свободи. Я запланував – я зробив. Я керую своїм маленьким простором. Да, він маленький, але мій. Майже перед обміном мене пробило на планування. Після обміну звичка планувати тиждень дуже виручає. Я прописав у щоденнику свої пріоритети, що для мене стосунки з Богом, сім’я, друзі і так далі. Тут у мене плани, що я буду робити після полону.

- Збіглося?

- Ні, дайте повернутися.

- Ви не відчуваєте, що повернулися з полону?

- Кажу ж: я ще в процесі.

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 06

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 07

- Ви пам’ятаєте обмін 27 грудня? Як це було?

- Нас підняли дуже рано. Перед цим ми всі помилися. Нам видали з собою тормозки, причому шикарні: була класна смажена риба (звичайний хек, але тоді він був за манну), була пайка тюремного хліба і 2 чи 3 шайби масла. Це нам дали в дорогу. Хлопці, хто більш навчений, взяли з собою воду і саме головне (ніколи не повірите, що треба, якщо тебе саджають у воронок – чоловікам в цьому сенсі легше) – пусті баклажки. Нас потім 6 годин в туалет не випускали. Нам сказали написати, що не маємо претензій до "ДНР". Потім вивели туди, де ми гуляли, і там ми зрозуміли, що не всі їдуть. Що Пантюшенко, Глондар і Коріньков лишаються… Це було дуже, дуже боляче… Нас посадили до воронків і повезли. Через деякий час наш воронок зупиняють, двох хлопців забирають, а нас закривають і везуть далі. Оскільки обміни неодноразово зривались, у хлопців почалася паніка: що це було? Я вирішив в цю гру не грати… Потім нас випустили з воронків і пересадили в автобуси. Там я познайомився ближче з Ігорем Козловським (учений-релігієзнавець, також звільнений з полону "ДНР" 27 грудня, - ред). Почув, як хтось говорить слово "медитація" і одразу зреагував. Потім нас завели у велику палатку – там питали розмір і видавали форму. А далі – гелікоптер і Харків.

- Дуже популярною стала фотка, де ви, Микола Герасименко, інші звільнені про щось говорите з президентом Порошенко. Ваш бойовий побратим Олександр Фомінцев навіть назвав її "останнім інструктажем". Ви пам’ятаєте, про що насправді тоді говорили?

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 08

- Петро Олексійович розповів, що країна ціла, зарплатня по армії платиться, нове озброєння буде. Потім ми його розпитували, коли інших поміняють... Ще нам видали прапори і в мене з’явилася ідея – у президента автограф узяти. Сказав про це хлопцям. Їм ідея сподобалася. Але вони сказали, щоб я її і "пробив". Президент погодився, розписався на прапорі, - буде сімейна реліквія.

- Ваша промова у харківському аеропорту була дуже продуманою і виваженою...

- З одного боку, це була імпровізація. А з іншого, можна сказати, я її готував три з половиною роки, поки сидів…Хоча коли Ірина Геращенко сказала, що мені дадуть слово, то розгубився, подумав, що треба хоча б якісь тези накидати. Дивлюсь, жіночка якась стоїть. Попросив у неї ручку з папірцем. Вона дивно так на мене подивилася, але ручку дала. Потім, виявилося, що це була посол Франції.

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 09

Олексій Кириченко виступає в аеропорту "Харків" 27 грудня 2017р. Ліворуч - Надзвичайний и повноважний посол Франції в Україні Ізабель Дюмон, праворуч - вчений-релігієзнавець Ігор Козловський. фото: МедіаПорт

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 10

Зустріч Олексія Кириченка з рідними в аеропорту "Харків" 27 грудня 2017р

- Коли я спостерігала за вами в аеропорту, мені здавалося, що ви лічите хвилини до кінця церемонії, коли вже можна буде обійняти рідних і нормально поспілкуватися з ними, без зайвих вух і очей. Це так?

- Без коментарів.

"ХОЧУ ПРОВЕСТИ СУД НАД КОМУНІЗМОМ"

- Ви вже оформили документи? Без пригод?

- Ну, як без пригод? Так не буває! Але головне – результат. УБД мені вже видали. До речі, на день народження Ірини Геращенко. Я так і написав: "Пані Ірино, отримав подарунок на ваш день народження". А зараз я подаю рапорт на службове розслідування стосовно фактичної дати початку моєї участі в АТО.

- Чи достатньо, на вашу думку, робить держава для тих, хто повернувся з полону, хто повернувся з АТО?

- Нам надали всі умови, щоб кожен міг відновити своє здоров’я, всі операції проводились безкоштовно не тільки військовим, а і цивільним. Мають виплатити по 100 тисяч гривень матеріальної компенсації.

- Чому ви кажете, що процес повернення ще триває?

- Мене "наздогнав" ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. Спочатку почались судоми. Це було в березні. Потім - панічні атаки. Перший раз це було в метро. На виході я раптом якусь відчув надзвичайну втому, пересилив себе, зайшов у тролейбус – і там вже я "поплив". Відчув, що зараз просто впаду. Одразу набрав Таню - психолога з "Блакитного птаха" (це громадська організація, що опікується допомогою тим, хто повернувся з полону, родинам полонених і безвісти зниклих), розказав, що зі мною робиться. Вона каже: "Дихай, дихай. Це дуже неприємна штука, це панічна атака, але не смертельна". Так на зв’язку з нею я пережив цю панічну атаку. Потім була друга - у супермаркеті. Потім ще кілька приступів було, але я завдяки психологам з "Блакитного птаху" вже навчився з ними працювати – відчуваю, що наближається і роблю певні вправи. Вони, до речі, порадили, обов’язково мати щонайменше 5 номерів спеціалістів в швидкому доступі, щоб у разі несподіваної атаки я міг зв’язатися з кимсь з них і отримати необхідну допомогу і консультацію.

- Ви очікували, що таке може трапитися?

- Ліля (дружина, – ред.) передбачала таку можливість. Я – ні. Перші три місяці вважав себе майже здоровою людиною. Якби мені Ліля не казала про те, що таке може бути, я б навіть і не звернув увагу. Я думав: ну що зі мною може такого трапитися? Але виявилося інакше. Психологи кажуть, що ця штука в умовах шпиталю не лікується. Потрібна довга кропітка робота з психотерапевтом, довгі бесіди. Треба дотримуватись режиму. Не можна вживати алкоголь і інші такі речі. Адаптація до мирного життя – це зустріч зі своїм гнівом і агресією. Зараз я вчусь працювати з цим. Мені треба розібратися в собі. Я цього не боюсь і не соромлюсь. ПТСР - це така ж бойова травма, як і на тілі, тільки в свідомості. Але хлопці часто думають інакше. Для них це табу. Нажаль. Вони починають бухати, у них з’являються проблеми зі сном, потім - проблеми з дружинами. Але будь-яку травму треба лікувати. ПТСР – не виняток.

- На початку червня ви звернулися до ФБ-спільноти по допомогу не для себе, а для Лілі. У неї дуже рідкісне захворювання, яке потребує коштовного лікування. Вам вдалося зібрати необхідні гроші?

- Одна із головних задач, які переді мною стоять, - це здоров’я Лілі, її життя. У неї діагноз дуже рідкісний. Це називається солідна псевдопапілярна пухлина підшлункової залози. У світі зареєстровано усього близько тисячі випадків цієї хвороби. Ми зараз шукаємо кращий варіант лікування, бо через рідкісність захворювання у лікарів немає великого досвіду боротьби з ним. Є кілька варіантів. Думки лікарів дуже різні. Одні кажуть, що потрібно видаляти якомога швидше повністю всю підшлункову. Бо затягування погрожує ускладненням при проведенні операції при тому, що вона і так буде складною, бо це судинна хірургія. Інші стверджують, що не треба поспішати, якщо зараз стан Лілі задовільний. Бо життя після операції без повної замісної терапії ліками буде не можливе і складатиме приблизно 30 тис грн. на місяць. Інший варіант застосування кібер-ножа, який опромінює виключно обрані дільниці. Таке роблять у Сігулді (Латвія), сама процедура коштує 10 тис. євро. З урахуванням проживання, реабілітації, запасом на непередбачувані обставини – десь 12 тисяч євро. Але більшість спеціалістів стверджує, що кібер-ніж тільки зменшує пухлину, він не знищує її повністю. Наразі ми вже зібрали 12 тис.євро – і я дуже сильно вдячний за це всім людям, хто відгукнувся. Але ми ще продовжуємо збирати кошти і шукати кращий варіант. (Номер картки для всіх охочих допомогти: 4149 6293 1031 1360 (ПРИВАТБАНК), Олексій Кириченко, – ред.)

- Яким ви бачите своє майбутнє?

- Є речі, які мене дуже сильно турбують. З моєї точки зору є явні ознаки того, що у комунізму є духовна складова. Про це говорив ще Бєрдяєв, і нам це треба визнати. Сучасна ідеологія Росії пов’язує речі непоєднувані: вони намагаються схрестити серп з хрестом. Власники Кремля не хочуть відректися від комуністичної ідеології і хочуть її поєднати з православним християнством. Але ж комуністичні діячі порушували всі християнські заповіді, починаючи з "не убій" – вони влаштовували масові репресії, до створення хибних "богів" - під час створення культу особи. Вони порушення заповідей звели в систему. На мій погляд, комунізм – це подвійний злочин. Злочин проти людства через масові репресії. І це злочин проти Бога, тому що це антихристиянство. Тобто це злочин на світському і на духовному рівні. Про це треба навіть не говорити, а кричати треба, тому що, як мені здається, це може стати дуже потужною зброєю в руках України у боротьбі за свідомість і душі людей там, на окупованих територіях. Якби усвідомлення духовної сутності комунізму відбулося раніше, тоді б агресія Росії стала неможливою. Тому комунізм має бути засуджений не тільки на політичному, але і на духовному рівні. Мені здається, що такий суд треба проводити саме тут, у Харкові, бо це столиця Голодомору – одного з найбільш злочинів комунізму.

Екс-полонений воїн Олексій Кириченко: Підбирав слова, коли говорив з Рубаном. Для мене він був небезпечніший, ніж російські журналісти 11

- У в’язницях "ДНР" вам допомогла книжка з порадами, як вижити у полоні. А книжки, як вижити після полону, вам траплялись?

- Поки що ні. Але, може, я цю книжку і напишу…

Номер картки для всіх охочих допомогти: 4149 6293 1031 1360 (ПРИВАТБАНК), Олексій Кириченко

Олена Львова

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3075640
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору