EN|RU|UK
 Події
  21713  40

 Кидок на Логвинове


Автор: Д. Путята

Якщо літня кампанія – це була кампанія втрачених можливостей, то зимова – це втрата будь-яких глобальних перспектив і розуміння того, що війна вийшла затяжною, в’ялою і стомливою для суспільства.

Чим більше суспільство віддаляється від правди, тим сильніше воно ненавидить тих, хто її говорить. Ерік Артур Блер

Вступне слово

Все, що буде написано, є моєю суб’єктивною думкою і не претендує на істину в останній інстанції. Деякі дані потребуватимуть уточнення. Автор сподівається, що з виходом статті відгукнуться учасники описаних подій і дадуть розгорнуті коментарі щодо подій, про які йдеться в тексті. Висловлюю подяку бійцям і офіцерам, що погодилися поділитися своїми спогадами, на основі яких, використовуючи свої дослідження минулих років, автор і написав цей матеріал.

Якщо літня кампанія – це була кампанія втрачених можливостей, то зимова – це втрата будь-яких глобальних перспектив і розуміння того, що війна вийшла затяжною, в’ялою і стомливою для суспільства. Період 2014-15 років потребує детального вивчення й аналізу як зі сторони суспільства, так і зі сторони військових. Нам відомо, що багато матеріалів, які публікуються в інтернеті, вивчаються військовими і за ними роблять певні висновки. Автор пропонує перенестися із цих спекотних літніх днів назад у лютий 2015 року - в цій статті буде розглянуто період з 31 січня до 9 лютого 2015 року. Цей проміжок часу викликав у автора безліч запитань і різних емоцій ще з далекого 2015-го. Адже 31 січня можна вважати остаточним днем, коли противник взяв контроль над Вуглегірськом і український штаб припинив безрезультативно контратакувати. 9 лютого противник взяв під контроль стратегічний населений пункт Логвинове. Одразу виникає запитання: що робив противник більш як тиждень? Перегрупування військ? Очікування чергових контратак зі сторони ЗСУ? Розвідка позицій і збір даних? Затишшя перед бурею? Сидіння на п’ятій точці й очікування підходу "старшого брата"? Матиму сміливість взяти на себе відповідальність і скажу, що це була квінтесенція. Я з десяток разів перечитував "Аналіз Генерального штабу ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцівському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року", де навіть у самій назві написана брехня. Противник почав наступ на цей виступ 22 січня 2015 року, завдаючи відволікаючі удари під ДАП та 31 БП, що в Луганській області. Лише завдяки дослідженням "Цензор.НЕТ" стало відомо, що противник спочатку атакував західний фас оборони плацдарму, де після зазнаних втрат переключився на східний.

Ситуація в секторі "С" у другій декаді січня 2015 року

Після захоплення противником ДАП і відтягування резервів ЗСУ (зокрема аеромобільних підрозділів) на себе російське командування катками 1 та 2 АК розпочинає наступ на опорні пункти навколо міста Дебальцеве, що входило в сектор "С". Плануючи ще 22 січня прорвати оборону в Рідкодубі силами 7 ОМСБр 1 АК, в Троїцькому силами 2 ОМСБр 2 АК та на ВОП "Олексій" того ж дня силами 4 ОМСБр 2 АК, противник зазнав втрат і відступив. На ВОП "Олексій", втративши техніку і бійців, бойовики більше не наступали. Другою спробою прорвати фронт на цьому фасі стало 25 січня, коли танки противника атакували ВОП "Валера", де зазнали втрат і відступили. 28 січня росіяни спробували прорватися через ВОП "Сергій". Результат був аналогічним. Буквально за тиждень боїв у районі трьох ВОП противник втратив понад десять танків, різну кількість іншої бронетехніки та особового складу, що змусило командування росіян внести корективи у свої плани і не бути такими самовпевненими. Аналогічно з цими подіями точилися бої за Рідкодуб, Чорнухине, Міус, Нікішине. Противник, грубо кажучи, намагався прорвати оборону в лоб, проводячи атаки на наші позиції в цьому районі. Загалом, в перший тиждень оборони всі(!) атаки противника були відбиті з мінімальними для нас втратами.

28 січня неподалік Вуглегірська була сконцентрована бронегрупа противника зі складу 3 ОМСБр 1 АК для атаки на місто. Наскільки мені відомо, командування противника планувало атакувати місто саме цього дня, але відклали атаку на 29 січня. Цілком можливо, що це пов’язано з провальним наступом 28 січня ПВК "Вагнера" на ВОП "Сергій", де, як автор вважає, планувалося прорвати оборону бійців 128 ОГПБр та 92 ОМБр ЗСУ і тим самим прорвати оборону, це б змусило командування ЗСУ шукати резерви для закриття цієї пробоїни на кораблі з корозією. І цілком можливо, що у разі успіху на західному фасі, 3 ОМСБр почала б свій наступ на східному, атакуючи Вуглегірськ і тим самим знову змушуючи наше командування шукати резерви для відбиття атаки (як потім виявилося – відбиття міста). Таким чином, в теорії, мали б одночасно дві критичні події в один день, які б могли при3вести до оперативного оточення значно раніше, ніж це сталося. Завдяки воїнам ВОП "Сергій" цього було уникнуто.

Точка неповернення

29 січня 2015 року 6 мотострілецька рота 2 мотострілецького батальйону 3 ОМСБр разом з трьома танками цієї бригади вирушили на штурм міста Вуглегірськ. Зазнаючи втрат, противник все-таки зміг цього дня захопити місто і в подальшому (наступні два дні) повністю його зачистити. Хоча 1 АК вдалося встановити контроль над містом, лінійна 3 ОМСБр (зокрема, їхній танковий батальйон) не змогла повною мірою реалізувати поставлені завдання, тому до операції було залучено резерв армійського корпусу – танковий батальйон "Дизель" (щонайменше 3 танкові екіпажі цього батальйону можна назвати асами своєї справи, які воювали по всій Донецькій області влітку 14-го, штурмували ДАП восени того ж року). Резерв у вигляді трьох ворожих Т-72Б та однієї БМП-2 зайшов у місті, де після атак 3 ОМСБр, по суті, була відсутня оборона. Цього ж дня українські військові спробували відбити втрачені позиції. Для цієї операції було задіяно дві БМП-2 та два танки (Т-64Б і Т-64БВ) з 30 ОМБр за підтримки піхотинців 25 ОМПБ. Враховуючи те, що в місті були три танки від 5 ОМСБр (підкріплення), близько 5 танків з 3 ОМСБр і стільки ж від "Дизеля" - фінал цієї авантюри був очікуваний. Ворожий танк підбив Т-64БВ, який вдалося евакуювати, і знищив Т-64Б. Піхота також зазнала втрати. Наступна спроба відбити місто мала бути проведена близько 2 ночі 30 січня 2015 року силами 15 роти тієї ж 30 ОМБр. Але командир не виконав наказ командира батальйону й атаку перенесли на 31 січня, де в бій також вирушили підрозділи НГУ на 4 БМП-2 та двох Т-64БВ 30 ОМБр. В бою противник знищив дві БМП-2 і підбив один танк, атака провалилася не встигнувши навіть початися. Таким чином, станом на 31 січня, противник повністю зачистив місто та відбив атаки ЗСУ з метою повернення контролю над ним. Більш детально описувати бої за місто потрібно буде в окремій статті (як і про Логвинове).

Після захоплення цього міста в російського командування було два варіанти – атакувати, рухаючись трасою Е50 в сторону самого Дебальцевого через Комуну (де був штаб 17 ОТБр, штаб 128 ОГПБр, артилерійська батарея 55 ОАРБр, тилові частини) з перспективою зустріти оборону 2 роти 25 ОМПБ і підрозділів 30 ОМБр (хоча вони як резерв вирушили на Чорнухіне та Рідкодуб, де також була загроза прориву). Далеко не факт, що штаб 1 АК мав достовірну інформацію, що на так званому "хресті" в самому місті не залишилося частин 30 ОМБр. Інший варіант – атакувати висоти поблизу Логвинового з метою виходу на трасу, яка з’єднувала Артемівськ і Дебальцеве.

Кидок на Логвинове 01

Фото №1: Танки "Дизеля" на одній з вулиць Вуглегірська

Противник

Атакувавши Вуглегірськ, 1 АК не проявив жодної оригінальності і повністю відбивав атаки, які були тижнем раніше проведені 2 АК на ВОПи, де механізована рота (6-9 БМП) і танковий взвод (3 танки) намагаються прорватися і захопити ворожу (українську) позицію. Нарощування сил безпосередньо в самому місті відбувалося поступово і танковими ротами на штурм ніхто не ходив. Натомість вводилися резерви у вигляді 2-3 танків, які порівняно успішно діяли. Варто зазначити, що бригадні танкісти 3 ОМСБр ніяк себе не проявили в боях через що командування 1 АК, як вже зазначалося вище, було змушене пускати в хід танковий резерв у вигляді ОТБ "Дизель".

Кидок на Логвинове 02

Фото №2: Противник перед штурмом Вуглегірська

Уночі 30 січня в район Вуглегірська прибуває РТГр 1 ОМСБр (район оборони на той момент на півдні Донецької області біля Петрівського, Тельманового тощо). Ця рота складалася з 10 танків, саперного відділення, протитанкового відділення, відділення "хіміків" (РПВ "Шмель"), декількох "Уралів" (3-5) та від 2 до 3 МТ-ЛБ. В боях за Вуглегірськ участі не брали й отримали завдання атакувати висоти за Вуглегірськом. 30 січня в місто також прибуває 14 бійців з розвідувальної роти 9 ОМСП (район оборони на півдні Донецької області біля Широкиного, Безіменного, Комінтернового тощо) із завдання провести розвідку вздовж траси Е50 в сторону Комуни і виявити позиції артилерійських батарей ЗСУ. 31 січня прибуває решта підкріплення у вигляді РТГр 2 МСБ 9 ОМСП, маючи у своєму розпорядженні розвідувальний взвод, батарею (6 штук) "Нон-К", 3 120 мм міномети, 6 танків, 3 БМП-2, 2 БТР-80, автомобільну техніку.

Кидок на Логвинове 03

Кидок на Логвинове 04

Фото №3: Частина бронетехніки 9 ОМСП у місті Вуглегірськ

Кидок на Логвинове 05

Фото №4: Розвідувальна група 9 ОМСП у районі Комуни

Окрім того, в місті були раніше згадані 3 танки 5 ОМСБр. В 5 ОМСБр, створеній на базі колишнього "Оплоту", ще влітку 14-го була найбільша кількість бронетехніки. Особливо це стосувалося танкового батальйону. Саме на їхній базі і був створений "Дизель", який перейняв частину їхньої техніки. Тим не менше, 5 бригада змогла перекинути в цей район лише 3 танки. Це було зумовлено тим, що решта танків були в таких районах:

- Петрівське – 3 танки;

- Стила – 4 танки;

- Докучаївськ – 3 танки;

- Ясне – 4 танки;

- Оленівка – 4 танки;

- Сигнальне – 2 танки;

- Луганське – 2 танки;

- від Скочинського до Абакумова – 4 танки;

- кладовище Лозовське – 4 танки.

Ще декілька машин перебували в ремонті. Тобто танковий батальйон 5 ОМСБр підсилював, а в деяких районах тримав, оборону інших підрозділів. Як виявилося 25 січня, не дарма (25 січня 2015 року 2 ОТБ ЗСУ спробував прорвати оборону противника в селі Оленівка, але, втративши танк і БМП, змушена була відступити). Вже станом на 31 січня – 1 лютого у Вуглегірську стояло понад 10 танків 2 ОТБ "Дизель" та дві їхні БМП-2, 6-7 танків 3 ОМСБр, близько 10 БМП та МТ-ЛБ та бронетехніка 1, 5 ОМСБр та 9 ОМСП. Тобто в цьому районі було сконцентровано близько 35 ворожих танків. Щоправда, повністю боєздатними і готовими йти в бій було не більше 60%. Але ворожі сили вражають. Окрім згаданих "Нон-К" та мінометів 9-го полку, зі сторони Горлівки та Єнакієвого були артилерійські позиції Д-30, САУ 2С1 та БМ-21 "Град". Про повернення контролю над містом можна було забути. Це стало початком кінця.

ВОП 17 ОТБр – як фактор стримування

У вересні 2014 року 128 ОГПБр підсилює район міста Дебальцевого, де перебували батальйони територіальної оборони, НГУ та 25 ОПДБр та розташовує власні опорні пункти по всій лінії зіткнення. Разом з ними на своє чергування заступають і танкісти 17 танкової бригади, які здебільшого і підсилюють виставлені піхотою позиції.

Отримавши нові танки з бази зберігання в місті Артемівськ, котру українські бійці відстояли ще в далекому червні 2014-го, два танки 1 танкової роти 1 танкового батальйону під командуванням старшого лейтенанта Олега Моря прибувають на позицію (ВОП це було назвати складно) неподалік селища Луганське, що на південь від Миронівського і на захід від Логвинового, де вони зустрілися і деякий час пробули з нацгвардійцями. В тому ж таки вересні на зміну бійцям НГУ приїхали військовослужбовці НГУ з міста Ужгород. Деякий період на позиціях були і бійці автомобільного батальйону. Реальним суттєвим посиленням стала чергова ротація, коли до танкістів приїхали бійці 42 ОМПБ, маючи 2 БТР-70, 1 БРДМ-2 та протитанкові керовані ракети "Фагот".

Боєздатність танків могла би бути кращою. Танки, які простояли десятки років на складі, мали безліч проблем. Особливо це стосувалося гармат. В подальшому ці проблеми проявилися повною мірою. З початком наступу противника на Вуглегірськ, 42-й батальйон був знятий і вирушив на інші позиції. На опорному пункті 17-ї бригади і в цілому в цьому районі не залишилося нікого, окрім танкістів. І артилеристів.

Кидок на Логвинове 06

Фото №5: Танк 17 ОТБр на своїй позиції

Артилерія ЗСУ

Осівши на позиціях, 128 ОГПБр потребувала артилерійської підтримки. Поступово в цей район прибували артилерійські батареї ЗСУ. На осінь 14-го 128 ОГПБр була, мабуть, однією з найбільш боєздатних бригад. Це стосувалося й артилерії. Тому на війну поїхало два дивізіони: дивізіон 122 мм САУ 2С1 та дивізіон 152 мм САУ 2С3. Одна батарея 2С1 розташувалася неподалік Ольховатки, інша біля Чорнухіного і ще одна біля Троїцького. 152 мм "Акації" вибрали собі такі позиції: неподалік Комуни 4 САУ (на околицях Дебальцевого стояла ще батарея, 6 гаубиць, 152 мм Мста-Б 55 ОАРБр), в Нижньому Лозовому 5 САУ і ще одна батарея (4-5 САУ) постійно міняла позиції, але працювала поруч із батареєю, яка була в Нижньому Лозовому і мала свій позивний – "Роза" (інформація отримана від заряджаючого, який був фельдшером за сумісництвом, САУ з батареї "Роза" Юрія Друзя та офіцера з цієї ж батареї Сергія Кузнєва). Це безпосередньо та артилерія, яка на регулярній основі перебувала в самій "кишені" цього виступу. З часом підключився і "великий брат" у вигляді САУ 2С7 "Піон" з 44 ОАРБр (потребує уточнення) і зайняв свої позиції поруч із батареєю 152 з 128 ОГПБр (позивний батареї "Осіна") неподалік Комуни. Наскільки автору відомо, їх також було 4 САУ (інформація отримана від Володимира Возняка, навідника САУ з батареї "Осіна")

Кидок на Логвинове 07

Фото №6: Батарея САУ 2С3 в Нижньому Лозовому

Швидше за все, командування ЗС України зрозуміло, що противник більше не наважиться атакувати Санжарівку, ВОПи "Олексій" та "Сергій" великими силами, тому віддало наказ на перекат (зміну позицій) батареї "Роза" з Нижнього Лозового до Комуни. 31 січня здійснюється цей маневр 5 САУ, МТ-ЛБ та автомобільною технікою. Приїхавши на позицію, 1 САУ з цієї батареї відправляють на ремонт до Миронівського, де позиції тримали бійці 3-го батальйону 80 ОАЕМБр, які були перекинуті з сектору "А" в січні і виконували завдання в районі Санжарівки разом з танкістами 17 ОТБр. Ще 1 САУ разом з МТ-ЛБ цього ж дня відправляють зайняти позицію на околиці села Логвинове, де вже був розташований спостережний пункт 54 ОРБ (там перебувало декілька бійців та 1 БРМ-1К). Так, в одному районі було сконцентровано 7 САУ 128 ОГПБр та 4 САУ 44 ОАРБр. Щоправда, з 7 працювало лише 4 САУ "Осіни" ведучи вогонь за Вуглегірськ в сторону Горлівки (САУ "Рози" не вели вогонь через цілий комплекс заходів, які потрібно провести, аби машини такого калібру накривали позиції противника. В ситуації, що склалася, це було неможливо).

Кидок на Логвинове 08

Фото №7: Артилерійська батарея неподалік Комуни

Варто зазначити, що жодного прикриття зі сторони піхоти українським командуванням виставлено не було. Така велика кількість артилерії була сама по собі. Лише 31 січня після відступу з Вуглегірська бійців 13 БТрО вони мали хоча б якусь бойову охорону. Бійці, які відступили (не більше взводу), зайняли позиції неподалік Калинівки. Решта бійців 13 БТрО (близько 40 під командуванням майора з позивним "Вовк") відступила на ВОП 17 ОТБр взявши собою з міста Зу-23-2, ПТРК "Фагот", декілька одиниць автомобільної техніки.

Окрім артилеристів 128-ї і 44-ї бригад, дорогу на Логвинове прикривала артилерійська батарея (3 гаубиці) Д-30 з 169 навчального центру, які розташувалися за декілька сотень метрів від ВОП 17 ОТБр зі своїми гаубицями та трьома МТ-ЛБ. З наявних мені даних, зайняли вони дані позиції 16 січня 2015 року і працювали в районі Вуглегірська і Горлівки.

Кидок на Логвинове 09

Фото №8: Гаубиця Д-30 169 центру

Кидок на Логвинове 10

Карта №1: Бойові дії в районі Калинівка-Лозове 31 січня 2015 року

Кидок на Логвинове

Перше бойове зіткнення неподалік ВОП 17 ОТБр з ворожою бронетехнікою відбулося 2 лютого 2015 року. Цього дня ворожий танк почав обстрілювати позиції українських бійців на опорному пункті. Випустивши 16 снарядів, танк знищив польову кухню, декілька тунгів, автомобіль з боєприпасами, які належали 13 БТрО. Дещо пізніше на горизонті у прицілі танка старшого лейтенанта Олега Моря з’явилися ворожа МТ-ЛБ та 1 одиниця АТ. Підпустивши ближче противника, український танк відкрив вогонь і перший же снаряд влучив посередині між МТ-ЛБ та військовою вантажівкою. Бойовики почали поспіхом залишати автомобіль, а МТ-ЛБ намагалася втекти. Після першого ж пострілу перестала працювати гармата. Тоді і підключився другий танк, який здійснив близько 5 пострілів, пошкодивши МТ-ЛБ, яка не впоралася з керуванням і звалилася в кювет. 2 лютого в сторону ВОП висунувся і ШЗ (штурмовий загін) у вигляді неповної роти за підтримки танка та БТРа. Досягнувши певної точки, українські бійці навели вогонь артилерії. Зокрема працювала батарея Д-30 169-го центру та "Гради". Наведенням артилерії займалися корегувальники 17 ОТБр, котрих на опорному пункті було 4 з однією одиницею техніки – 1В18. Після обстрілу противник відступив і таких зухвалих спроб наступу більше не здійснював.

Наступний день, 3 лютого, розпочався з чергових спроб противника випробувати українську оборону і реакцію на зміну ситуації на міцність. Зранку в село Лозове приїжджає ворожий "Урал", у кузові якого був 120-мм міномет і пікап з кулеметом (скоріш за все, це були підрозділи 3 ОМСБр або ГРУ "ДНР") звідки ведуть обстріл позицій 17-ї танкової та 13 БТрО. Також регулярно працювали ПТРК бойовиків, але через добре вибрану позицію, де практично не видно танків, ракети пролітали поруч і жодна не уразила ціль. Окрім цих подій, противник спробував штурмувати позиції 13 БТрО та артилерії неподалік Калинівки-Комуни. 9 ОМСП силами двох танків Т-72Б, одного БТР-80 та однієї БМП-2 висунулися в сторону українських бійців, але потрапили під вогонь артилерії ледь не прямим наведенням. Унаслідок обстрілів було знищено одну ворожу БМП-2, пошкоджено БТР-80, який, відступаючи, також заїхав у кювет, та покинуто один Т-72Б. Ще один танк відступив. На полі бою залишилося лежати від 10 до 12 солдатів противника. Під вечір до покинутого танка підійшла ворожа розвідувальна група, оглянула місцевість і запропонували своєму командуванню підірвати покинутий танк, на що отримали відмову. Противник мав на меті забрати покинутий танк. Коли ворожа ДРГ повернулася у свій тил (Вуглегірськ), вони отримали наказ все-таки підірвати танк. Повернувшись вночі до того місця, де він стояв, вони зрозуміли, що наші бійці вже забрали ворожий танк, який мав номер "862" і належав 9 ОМСП, як раніше і зазначалося. Артилеристи з батареї "Осіна", випивши декілька разів для сміливості, вирушили оцінити свою роботу і забрати працюючий трофейний танк, який вже красувався на позиціях батареї 4 лютого.

Кидок на Логвинове 11

Карта №2: Бойові дії в районі Калинівка-Лозове 1-3 лютого 2015 року.

Кидок на Логвинове 12Кидок на Логвинове 13

Фото №9: Трофейний танк

Окрім цього, на штурм Калинівки пішли підрозділи КСОВД (Казачий союз "Область війська Донського"). Атаку було відбито. Командування ЗСУ зрозуміло плани росіян і де буде можливий прорив, тому вислало протитанковий резерв у вигляді трьох Штурм-С з власними іменами "Віра", "Ксюха" і "Надія" (остання потребує уточнення) з 44 ОАРБр (потребує уточнення, могли належати і 26 ОАРБр) на ВОП 17 ОТБр.

Регулярно працювала артилерія 128-ї бригади зі сторони Логвинового (по 40-60 снарядів на день, де вага кожного снаряду 48 кг) та зі сторони Комуни (по 60-70 снарядів на день, інколи бувало і більше). Через це багато САУ виходили з ладу. Станом на 4 лютого з 4-х САУ "Осіни" стріляла лише 1 (за день до того стріляли 2). Цього дня під ведення вогню по ворожих позиціях загорілися порохові гази в одній із машин і декілька бійців дістали опіки унаслідок невеличкої локальної пожежі. Великі негаразди починаються з маленьких проблем. Артилерія виходила з ладу і в тилу її не ремонтували чи замінювали на іншу (не було, по суті, і чим замінювати). Ось так день за днем і йшов на дно корабель з назвою "Дебальцеве".

5 лютого відбувається перекат усіх трьох батарей, які стояли неподалік Комуни. "Осіна" з трофейним танком, який тягне непрацюючу САУ, разом з батареєю "Піонів" відступають через Логвинове на Миронівський, а "Роза" приєднується до своєї однієї САУ в Логвиновому, де їх вже стоїть 4 машини і ведуть вогонь у сторону Вуглегірська.

Кидок на Логвинове 14

Фото №10: САУ 2С3 в Логвиновому

Цього ж дня бійці з ВОП 17 ОТБр помітили 3 ворожі танки, які стояли неподалік ферми в Молочному і дивилися в сторону опорного пункту. Українські танкісти відкрили вогонь, але через велику відстань не могли в них влучити. Тоді підключилися Штурм-С і одна машина двома ракетами знищила один ворожий танк, екіпаж покинув машину і відступав до своїх. Інші два танки відступили. Танк Т-64БВ належав 1 ОМСБр і мав номер "341". Цього ж дня на позиції 13 БТрО в Калинівці висунулися бойовики з "Республіканської гвардії" (РГ) і зав’язався бій. Чергову атаку українські солдати відбили, противник відступив.

Кидок на Логвинове 15

Фото №11: Знищений 5 лютого ворожий Т-64БВ 1 ОМСБр

Кидок на Логвинове 16

Карта №3: Бойові дії в районі Калинівка-Лозове. 4-5 лютого 2015 року

6-9 лютого. 6 лютого відбувся наймасованіший удар у сторону Калинівки силами бронетехніки 9 ОМСП та піхоти з КСОВД та РГ. Цього ж дня два танки 1 ОМСБр обстрілювали оборонців ВОП. Штурм-С вкотре випустив свої ракети по ворожому Т-72Б. Танк було знищено, екіпаж загинув. Інший танк відступив. 7 лютого бойовики потужно обстрілювали Калинівку з 122 мм гаубиць Д-30 унаслідок чого бійці 13 БТрО відступили до Комуни. До села зайшли підрозділи ЗС РФ і бойовиків. Цього дня під вогонь артилерії також потрапили позиції батареї "Роза" в Логвиновому. Було пошкоджено 2 КамАЗи і 1 ГАЗ-66.

Кидок на Логвинове 17

Фото №12: Знищений 6 лютого Т-72Б противника

8 лютого Штурм-С знищив ворожий Т-72Б і МТ-ЛБ, які також належали 1 ОМСБр. Варто зазначити, що танк мав номер "312" і після загибелі члена екіпажу цього танку, Захарчука Віталія, йому було присвоєно звання "Героя ДНР". Також у період з 5 по 9 лютого було підбито на максимальній відстані для Штурм-С (6 км) два ворожі танки, які були евакуйовані БРЕМ-1. Також у ці лютневі дні один з танків "Дизеля" рухаючись по дерев’яному мосту зруйнував його, чим загнав свій танк у пастку. Танк простояв там приблизно до 18 лютого й участі в боях не брав.

Кидок на Логвинове 18

Кидок на Логвинове 19

Фото №13: Знищений ворожий Т-72Б і МТ-ЛБ (евакуйована в тил весною 15-го)

8 лютого з району н.п. Логвинове до Миронівського з незрозумілих причин відступає бронетехніка 30 ОМБр. Батарея 2С3 128 ОГПБр також отримує наказ відступити до Миронівського і о 6-й ранку 9 лютого вже під мінометним вогнем противника освітлювальними і бойовими мінами разом з розвідниками 54 ОРБ відступають в сторону Артемівська (в селі була покинута БРМ-1К 54 ОРБ). В подальшому село було захоплено бійцями розвідувальної роти 3 ОМСБр, згодом посиленою розвідувальною ротою 5 ОМСБр (сумарна кількість не перевищувала взвод), в село зайшла бронетехніка (танки) 3 та 5 мотострілецьких бригад 1 АК. Детальніше про бої за цей стратегічний населений пункт потрібно також буде написати окрему статтю.

Кидок на Логвинове 20

Карта №4: Бойові дії Калинівка-Лозове. 6-9 лютого 2015 року

Таким чином, в період з 2 по 9 лютого було підбито, пошкоджено чи захоплено таку кількість бронетехніки (та, що підтверджена): 8 танків, 2 МТ-ЛБ, 1 БТР-80, 1 БМП-2, декілька "Уралів". Найбільших людських втрат у цих боях зазнав 2 МСБ 9 ОМСП. З моїх джерел відомо, що за період зимової кампанії 9-й полк втратив 28 бійців. Вони брали участь у боях за Чорнухіне, де не проявляли жодної активності і практично не потрапляли під вогонь української артилерії (не кажучи про те, що навіть не намагалися штурмувати), і тримали оборону неподалік Нижнього Лозового (танкісти) разом з 1 ОМСБр в період з 14 по 18 лютого, де, по суті, зазнати таких важких втрат не могли. Окрім загиблих піхотинців 9-го полку були і "200" в їхній розвідці, в танкістів 1 ОМСБр тощо.

Кидок на Логвинове 21

Карта №4: Бойові дії Калинівка-Лозове. 6-9 лютого 2015 року

Кидок на Логвинове 22

Кидок на Логвинове 23

Фото №15: Знищені "Урали" 1 ОМСБр

13 лютого артилеристи 169-го центру відступили до Миронівського, маючи дві Д-30 та дві МТ-ЛБ (вони потрапляли декілька разів під вогонь артилерії противника, унаслідок чого було знищено 1 гаубицю та 1 тягач). 17.02.15, приблизно о 13:30, протитанкова ракета влучила в танк командира взводу 17-ї танкової. Зі слів бійців, стріляв спеціаліст, який зумів влучити у ту невелику частину танка, яка була відкрита для ока противника. Командир взводу вийшов на зв’язок з командиром батальйону і отримав завдання евакуювати танк. Майор "Вовк" порадив танкістам здійснити евакуацію вночі, але, оскільки танкісти перебували понад два тижні під постійним артилерійським обстрілом противника (з трьох різних сторін стріляли 82- та 120-мм міномети, інколи прилітали ракети від "Граду"), їхній моральний стан був подавленим і вони хотіли швидше повернутися в тил.

Кидок на Логвинове 24

Фото №16: Пошкоджений ракетою танк 17 ОТБр

Сівши в танк, вони виявили проблеми з двигуном – танк не хотів заводитися. Поруч зібралися танкісти з іншого танку. І в цей момент, в те саме місце, в котре декількома годинами раніше влучила ракета, прилетіла ще одна. Екіпаж сусіднього танка розкидало в різні сторони. Старший лейтенант Олег Моря знепритомнів та зазнав струсу мозку, а оператор-навідник Віктор Мироненко загинув. Танковий екіпаж 13 БТрО для евакуації другого танка (танкісти дістали поранення і були недієздатними) намагався прорватися на ВОП, але через щільний вогонь їм це не вдалося. Тому 19 лютого обидва танки були підірвані нашими бійцями після відступу. Цього ж дня на цю позицію зайшли 7 бойовиків з протитанкового взводу 1 ОМСБр (скоріш за все, саме вони і влучили в танк), але бронегрупа 30 ОМБр, яка була кинута на цю висоту нашим командуванням, вибила противника звідти і зайняла оборону. Позиція досі перебуває під нашим контролем.

Кидок на Логвинове 25

Фото №17: Бойовики на фоні знищених українськими військовими танків

Кидок на Логвинове 26

Карта №5: Відступ підрозділів ЗСУ і контратака 30 ОМБр

Висновки

Українські воїни проявили сміливість і стійкість, показали себе з найкращого боку в цих боях. Але чому неможливо знайти будь-яку інформацію про ці події? Чому звичайні люди, як я, мають це досліджувати? Хіба ці події не є предметом гордості? Противник добряче дістав по зубах. Є про що розповісти. Це, мабуть, радше риторичні запитання. Перейдемо до тих, на які можна отримати відповідь у найближчі 5 років:
1) чому артилерійські батареї не були прикриті піхотою (тою ж 30 бригадою, наприклад)?
2) Чому підрозділи 30 ОМБр (резерв сектору "С") зняли ввечері 8 числа з-під Логвинового? Аби потім 12 числа штурмувати його?
3) Якщо командування надіслало 3 Штурм-С на ВОП 17 ОТБр для знищення ворожої бронетехніки, яка рухається в сторону Логвинового, чому в Логвиновому не організували оборону на висотах 287.6 і 303.4 (на цих висотах оборону займав противник під час відбиття нашої атаки)? Чи, що краще, на панівній висоті 223?

4) Якщо командування надіслало 3 Штурм-С на ВОП 17 ОТБр для знищення ворожої бронетехніки, яка рухається в сторону Логвинового, то, виходить, командуванню було відомо про плани противника щодо цього стратегічно населеного пункту? Для чого було знімати звідти 30 ОМБр тоді?

Матиму надію, що на ці запитання знайдеться більш аргументована відповідь ніж "не було сил" (коли потрібно штурмувати захоплене село, де організована оборона, то сили знаходяться).

Дмитро Путята для Цензор.НЕТ

Карти підготував Андрій Карбівничний

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3079337
 Топ коментарі
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору