EN|RU|UK
 Суспільство
  10912  15

 Полеглі Герої серпня-2018


Автор: Ян Осока

У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на сході країни за серпень 2018 року. Імена та прізвища, а також детальніша інформація про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

Лисиця дуже втомилася, їй майже не вдавалося нормально виспатися через безперервні спалахи, вибухи та стрілянину. За лісом, в якому вона мешкала, вже багато днів йшов бій, ліс місцями вигорів, і якби не сильні дощі, припинив би своє існування, але вода впивалася в язики полум'я, прибиваючи їх до землі, і полум'я загасало, залишаючи після себе густий прогірклий дим, запах якого дуже не подобався лисиці, запах нагадував суміш попелу й жиру, тому вона весь час трималася осторонь від згорілих ділянок.

У глибині лісу у неї була нора з дитинчатами, які були ще зовсім маленькими, але її було знищено вибухом міни якраз у той момент, коли лисиця щодуху мчала до неї, щоб сховатися від чергової гарячої хвилі металу, що розтинав ліс на лахміття. Коли бій вщух, вона підбігла до свіжої воронки. Лисиця довго обнюхувала землю, спробувала навіть розгребти, проте все, що їй вдалося відкопати, - було шматком рудого хутра, вкритого темно-червоними плямами.

Кілька днів вона поверталася до воронки, лягала поруч, і нерухомо дивилася на той бік неба, де мерехтіли спалахи. По землі безперервно проходила сильна вібрація від далеких розривів, і тіло лисиці тремтіло в унісон. Вона не розуміла, чому донедавна ще спокійний і затишний ліс раптом перетворився в смертельно небезпечне для життя місце, чому навколо літає щось неймовірно швидке та обпалююче, чому люди не звертають на неї ніякої уваги, а бігають навколо з якимись залізяками в руках.

Невдовзі в ту ділянку лісу, де була її нора, прийшли солдати. Лисиця втекла від них, засівши в пошматованих заростях кущів і молодого підліска, завмерши в якомусь в'язкому заціпенінні, і дивлячись, як солдати метушаться неподалік, щось риють і будують. Вона чекала, поки ті підуть, але солдати не пішли, а навпаки, окопалися та спорудили вогневі точки. Їй більше нікуди було йти, і вона лежала, поклавши голову на лапи, уважно спостерігаючи за солдатами, і здригаючись, коли черговий вибух рвав тишу літнього лісу.

Вона могла напитися з калюж, що залишилися на вологому грунті після останньої зливи, але їсти не було чого. Лисиця спочатку не звертала уваги на почуття голоду, яке було придавлене потужним пресом страху, але поступово голод брав гору, тому їй нічого не залишалося, як вийти з густих заростей в пошуках їстівного.

Їжі навколо не було, але з окопів тягнувся тонкий шлейф чогось дуже смачного, проти якого вона не змогла встояти. Лисиця повільно почала наближатися до людей, весь час зупиняючись і притискаючи довгі вуха до голови, вона була напоготові, щоб у будь-який момент відскочити і кинутися геть, якщо люди замість їжі спробують нагодувати її металом. Голод був всеосяжним і сильним, голод висушив її тіло, вкрите брудом, ранами та опіками.

Її помітили. Здивований людський голос вдарив по її вухах, змусивши чкурнути назад до рятівного лісу, але голод був сильніший, і через півгодини лисиця знову наблизилася до людей, біля яких вже стояла брудна миска з чимось теплим і м'ясним, з чимось таким, що вибило всі інші інстинкти з її голови, змусивши кинутися до миски, і жадібно почати їсти першу смачну їжу за останні тижні. А поки лисиця їла, за нею уважно спостерігали кілька пар очей з окопу.

Вилизавши миску насухо, лисиця вперше за тривалий час відчула, як вона наїлася. Знову навалилася дика втома, і вона, не поспішаючи, пішла у напрямку своїх заростей, щоб спробувати там поспати.

Кожного дня лисиця почала ходити до людей, але не підпускала нікого близько до себе, відбігаючи на безпечну відстань, як тільки хтось із них намагався наблизитися. В один день обстріл застав її на півдорозі до окопів, в одну мить було тихо, а в наступну ліс накрила чергова хвиля вибухів і кулеметних черг. Одна куля лизнула її бік, пройшовши зовсім поруч, вирвавши жмут хутра, і залишивши на тілі червону смугу гарячого болю. Вона помчала назад, зарилася серед сплетіння зрізаних гілок, і застигла з притиснутими до голови вухами, невідривно дивлячись, як снаряди виорюють все нові й нові воронки в місці, яке колись було її затишною та спокійною домівкою.

Полеглі Герої серпня-2018 01

  1. Федір Калманович Балог (позивний Одеса) народився 10.05.1973 року у селі Вишково Хустського району Закарпатської області. У дитинстві разом із родиною переїхав до села Парасковія Кегичівського району Харківської області.

Закінчивши сільську школу, хлопець вступив до професійно-технічного училища №60. Відслужив строкову службу, після чого працював у сфері сільського господарства.

У серпні 2014 року Федір Калманович добровольцем прийшов до ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади. Ця група мала на озброєнні чотири танки, декілька САЙ та десяток БМП, і вона була наприкінці серпня кинута на деблокування наших підрозділів, що потрапили в оточення під Іловайськом.

Це – трагічна історія, групу було майже знищено у ніч з 27 на 28 серпня 2014 року на ділянці дороги Новозарівка-Войкове. Федір Калманович вижив та зміг вийти з оточення, після чого його було доправлено до міста Щастя, де він служив механіком-водієм на броньованому тягачі БТС-5, що використовувався для евакуації пошкодженої важкої техніки.

Це був життєрадісний, позитивний та емоційний чоловік, з хвилями колосальної енергії, справжня душа компанії, відкритий та чесний до людей, усе переносив з гумором та через жарти, дуже любив розповідати про свою сім’ю та грати у шашки (виграти у нього майже нікому не вдавалось).

Він дуже мріяв проходити військову службу під Одесою, про що колись сказав побратимам, коли вони приїхали у Башкирівку, де дислокується бригада, за що негайно й отримав свій позивний.

Сержант, навідник-оператор 3-го відділення 2-го взводу 3-ї роти 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 4 серпня близько 19.00 в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульового поранення, зазнаного під час бою.

Похований 7 серпня у Парасковії. У нього залишилися дружина та троє дітей.

Полеглі Герої серпня-2018 02

  1. Віктор Вікторович Кандалюк народився 09.08.1983 року у місті Южне Одеської області.

До війни працював електрогазозварником у порту "Южний".

Солдат, навідник-оператор 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 8 серпня вдень в районі міста Мар’їнка Донецької області від кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Спочатку офіційною версією загибелі вважався серцевий напад, адже куля увійшла під пахву, і рану помітили лише при проведенні судово-медичної експертизи.

Похований 10 серпня у Южному. У нього залишилися мати та син.

Полеглі Герої серпня-2018 03

  1. Андрій Юрійович Єлістратов народився 23.10.1991 року у Ризі (Латвія).

1994 року разом з родиною переїхав жити до Луцька. Навчався у НВК "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 10 - професійний ліцей" та Волинському коледжі Національного університету харчових технологій, після чого працював бухгалтером.

З 2010 до 2013 року служив за контрактом у 30-й окремій механізованій бригаді. Призваний за мобілізацією 09.04.2014 року, зазнав поранення на фронті у липні того ж року, був демобілізований у 2015-му, а у березні 2016-го підписав із ЗСУ контракт.

Старший розвідник 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 8 серпня близько 17.30 в районі міста Золоте Луганської області внаслідок поранень, зазнаних під час обстрілу автівки з військовослужбовцями з ПТРК. Коли наші воїни зупинилися для надання допомоги цивільним, чия автівка стояла на дорозі, їх було обстріляно з боку окупованих територій. Андрій Юрійович загинув, ще один боєць дістав поранення.

Похований 11 серпня на Алеї почесних поховань міського кладовища у селі Гаразджа. У нього залишилась мати.

Полеглі Герої серпня-2018 04

  1. Дмитро Михайлович Український (позивний Шубін) народився 03.11.1979 року у селі Хрестівка Донецької області. Мешкав у місті Лисичанськ.

06.08.2014 року Дмитро добровольцем прийшов до батальйону "Луганськ-1", у якому прослужив до серпня 2015-го, перейшовши потім до батальйону патрульної служби поліції особливого призначення, у якому був сержантом 3-го взводу роти ПСПОП.

Разом із батальйоном Шубін заходив до Лисичанська та Сєвєродонецька, брав участь у боях за Щастя, Кримське та Золоте.

У червні 2018-го року Дмитро Михайлович перейшов до свого нового підрозділу.

Молодший сержант, командир відділення штабних машин взводу управління розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади.

8 серпня цього року Дмитро Михайлович виконував бойове завдання у так званій сірій зоні. Він був командиром групи прикриття, яка потрапила у засідку та вступила у боєзіткнення з найманцями РФ. Основна група отримала доповідь про засідку та наказ відходити,у той самий час Шубін з молодим побратимом вели бій. Дмитро наказав побратиму відходити до своїх, а сам залишився на місці, прикриваючи молодого бійця. Після цього зв’язок із ним було втрачено.

Пошуки зниклого воїна результату не дали, а згодом найманці РФ опублікували світлини тіла загиблого бійця ЗСУ, і побратими упізнали Дмитра за татуюваннями, що були зроблені ще 2014 року. Тіло Героя було передане нашій стороні 10 серпня.

Похований 15 серпня у Лисичанську. У нього залишилась дружина, з якою Дмитро Михайлович одружився за тиждень до загибелі.

Полеглі Герої серпня-2018 05

  1. Сергій Михайлович Цепух народився 03.04.1992 року у селі Видерта Камінь-Каширського району Волинської області.

Хлопець закінчив сільську школу, після чого вступив до Рівненського державного базового медичного коледжу, у якому здобув фах фельдшера. Після навчання його було призвано на строкову службу. 2014 року Сергій Михайлович добровольцем записався у лави Національної Гвардії України, служив санітарним інструктором 1-го полку охорони особливо важливих державних об’єктів.

У 2017 році він працював у військовому шпиталі Дніпра, а у квітні цього року підписав із ЗСУ контракт та був доправлений до 196-го Центру управління та оповіщення Повітряного командування "Схід", у якому виконував обов’язки головного сержанта взводу охорони.

У червні Сергія було залучено до Об’єднаних Сил, що виконують бойові завдання на Сході нашої країни.

Старший сержант, фельдшер медичного пункту 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 серпня близько 20.00 в районі міста Мар’їнка Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 12 серпня у рідному селі. У нього залишились батьки та брат.

Полеглі Герої серпня-2018 06

  1. Михайло Михайлович Яровий народився 19.09.1977 року у Кропивницькому.

Після закінчення школи №22 хлопець вступив до вищого професійно-технічного училища №4, де здобув спеціальність слюсаря-ремонтника 3-го розряду. Працював на заводі "Червона зірка", інженером з переміщення вантажу на ПАТ "Креатив".

18.06.2018 року Михайло Михайлович був призваний за контрактом Кропивницьким РВК. Пройшов навчання у 169-му навчальному центрі "Десна", після чого був доправлений до свого підрозділу.

Солдат, гранатометник 2-го відділення 3-го взводу 9-ї роти 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 13.08.2018 року о 19.50 в районі міста Мар’їнка Донецької області від множинних осколкових поранень, зазнаних внаслідок підриву на міні.

Похований 16 серпня у Кропивницькому. У нього залишилися мати, цивільна дружина та дитина.

Полеглі Герої серпня-2018 07

  1. Федір Федорович Балахчі народився 27.11.1972 року у селищі міського типу Сартана Донецької області.

Працював у цивільному житті водієм, а починаючи з 2014 року перебував на службі у Державній прикордонній службі України, а 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Старший матрос, водій 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2-ї роти морської піхоти 503-го окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 14 серпня близько 19.00 в районі селища Гнутове Донецької області внаслідок осколкових поранень, зазнаних під час артилерійського та мінометного обстрілів наших позицій.

Похований 16 серпня у Маріуполі. У нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Полеглі Герої серпня-2018 08

  1. Василь Юрійович Крищук народився 26.03.1982 року у місті Володимир-Волинський Волинської області.

1999 року отримав фах будівельника у Володимир-Волинському вищому професійному училищі. Брав участь у миротворчій місії в Іраку під час несення військової служби. Активний учасник Революції Гідності, член ВО "Свобода", у липні 2014 року разом із побратимами пішов на війну у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення "Січ".

Демобілізувавшись, Василь Юрійович не зміг перебувати на мирній території, адже були у його країні землі, на яких вирувала війна, тому восени 2017-го він підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 18 серпня о 8.00 ранку в районі міста Золоте Попаснянського району Донецької області під час бою з ДРГ найманців РФ, куля увійшла збоку від бронежилета та вразила серце.

Похований 22 серпня у Володимирі-Волинському. У нього залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Полеглі Герої серпня-2018 09

  1. Владислав Олексійович Бондаренко (позивний Прокурор) народився 02.05.1997 року у селі Комишувате Мангушського району Донецької області.

Закінчивши сільську школу, хлопець встиг попрацювати адміністратором торгового залу у Маріупольському "АТБ", після чого з 2016 року перебував на військовій службі, брав участь у боях в районі Авдіївки та Красногорівки.

Сержант, командир кулеметного відділення 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 18 серпня увечері в районі міста Авдіївка Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 21 серпня у Комишуватому. У нього залишилися батьки.

Полеглі Герої серпня-2018 10

  1. Георгій Сергійович Ольховський (позивний Ольха) народився 08.01.1989 року у селі Зарічне Сімферопольського району (Крим). Після анексії півостріва переїхав до Луцька.

Після завершення 8 класів середньої школи № 40 Сімферополя навчався у військовому ліцеї Алушти.

У 2007-2009 роках чоловік проходив строкову військову службу в Очаківському 73-му морському центрі спеціальних операцій, після чого вступив до Львівської Національної Академії Сухопутних Військ, яку закінчив влітку 2014-го року у званні лейтенанта. Після закінчення пішов до 128 гірсько-піхотної бригади. Брав участь у боях біля Авдіївки, Станиці Луганської, Дебальцевого, шахти Бутівка, Горлівки.

Старший лейтенант, командир роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

Георгій Сергійович дуже мріяв повернутися до Криму, але свого, українського Криму. Доволі часто він казав, що ще прогуляється на своїй рідній землі, коли відвоює її назад, але не судилося.

Загинув 23 серпня близько 2.00 в районі села Старогнатівка Волноваського району Донецької області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 26 серпня на міському кладовищі Луцька у селі Гаразджа, на Алеї почесних поховань. У нього залишилися дружина, донька та син.

Полеглі Герої серпня-2018 11

  1. Андрій Олександрович Чирва народився 27.10.1972 року у місті Мирноград (на той час – Димитров) Донецької області. Мешкав у Покровську.

Коли на Сході розпочалася війна, чоловік спочатку займався волонтерською діяльністю, 15.02.2017 року був призваний за контрактом Покровсько-Селідовським ОМВК Донецької області.

Старший солдат, механік-водій 2-го відділення 1-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців "Айдару", ще семеро зазнали поранень.

Похований 27 серпня у Покровську. У нього залишилися мати та дружина.

Полеглі Герої серпня-2018 12

  1. Михайло Миколайович Щербанюк народився 25.11.1989 року у селі Бережани (на той час – Комунарівка) Калинівського району Вінницької області.

04.11.2017 року підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат, старший стрілець 3-го відділення 3-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців "Айдару", ще семеро зазнали поранень.

У батьків Михайло залишався один (кілька років тому померла його сестра).

Похований 26 серпня у рідному селі.

Полеглі Герої серпня-2018 13

  1. Мар’ян Володимирович Найда (позивний Нейтон) народився 13.04.1997 року у Львові.

Закінчив Львівський навчальний комплекс ЛНВК "Провесінь". Продовжив навчання у Львівському автомобільно-дорожньому коледжі та Технічному коледжі Національного університету "Львівська політехніка".

25.08.2015 року хлопець був зарахований солдатом, стільцем-санітаром 4-го відділення 2-го взводу 1-ї роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення (резервного батальйону) Східного оперативно-територіального об’єднання Національної Гвардії України (в/ч 3057), у лавах якого пробув до 19.09.2016-го та був звільнений за скороченням штату.

Мар’ян випромінював якесь сяйво добра, навколо нього сірі фарби набували яскравих кольорів. Він був абсолютно безвідмовним та хоробрим, з легкістю погоджуючись на будь-яке завдання. Мав неабиякий талант художника, неодноразово робив побратимам тату.

13.02.2017-го року підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат, командир бойової машини-командир відділення 2-го штурмового відділення 1-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців "Айдару", ще семеро зазнали поранень.

Похований 26 серпня у Львові. У нього залишилися мати та брат.

Полеглі Герої серпня-2018 14

  1. Тарас Станіславович Проценко (позивний Тарік) народився 15.05.1976 року у селищі міського типу Лисянка Лисянського району Черкаської області. Мешкав у Києві.

1993 року хлопець закінчив сільську школу. Ще з юних років він був запальний до футболу, цікавився усім, у його шкільному атестаті було лише кілька четвірок, все інше він знав на відмінно.

З 2014 року добровольцем пішов на війну, але навіть там, у жорстких умовах виживання, посмішка не сходила з його обличчя, багато часу він проводив, готуючи побратимам різноманітну їжу, був здатен приготувати будь-що.

20.04.2018 призваний за контрактом Костянтинівським ОМВК у Донецькій області.

Солдат, заступник командира бойової машини-командир відділення 2-го відділення 3-го взводу 2-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 серпня близько 6.50 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області під час довготривалого бою з силами противника, який спробував захопити наші передові спостережні пункти вздовж Бахмутської траси. У тому бою загинуло четверо бійців "Айдару", ще семеро зазнали поранень.

Похований 26 серпня у Лисянці. У нього залишились батьки, дружина та двоє дітей.

Полеглі Герої серпня-2018 15

  1. Василь Володимирович Нечитайло народився 13.05.1966 року у селі Новомиколаївка Вітовського району Миколаївської області.

Сержант, командир відділення 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 23 серпня о 15.45 в районі населеного пункту Красногорівка Донецької області внаслідок поранень, зазнаних під час обстрілу водовозу ЗСУ протитанковою керованою ракетою.

Похований 25 серпня у Новомиколаївці. У нього залишилися дружина та троє дітей.

Полеглі Герої серпня-2018 16

  1. Станіслав Васильович Д’яконов народився 24.03.1985 року у селі Червоне Білопільського району Сумської області. З 2011 року мешкав у селі Сергіївка.

Працював будівельником, а у 2015 році був призваний за мобілізацією та проходив службу у 13-му окремому аеромобільному батальйоні 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

14.11.2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення протитанково-кулеметного взводу 2-ї роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 24 серпня о 15.40 в районі селища міського типу Південне на Горлівському напрямку від смертельного кульового поранення, зазнаного під час бою з найманцями РФ.

Похований 28 серпня у Сергіївці. У нього залишилися мати та двоє братів.

Полеглі Герої серпня-2018 17

  1. Сергій Валерійович Левченко народився 15.09.1987 року у Сєвєродонецьку.

Навчався у 10-й школі, закінчив Сєвєродонецький професійний ліцей, працював на заводі залізобетонних виробів.

Проходив навчання у навчальному центрі "Десна", після чого протягом двох років перебував у лавах Збройних Сил України.

Солдат, командир бойової машини 1-ї роти механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 26 серпня в районі селища Кримське Луганської області під час виконання бойового завдання внаслідок підриву на міні.

Похований 28 серпня у Сєвєродонецьку. У нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Полеглі Герої серпня-2018 18

18. Олександр Сергійович Бережанський (позивний Берія) народився 20.01.1976 у селі Ланцевому Більмацького району Запорізької області.

Військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 26 серпня в районі селища Кримське Луганської області під час виконання бойового завдання внаслідок підриву на міні.

Похований 28 серпня у Ланцевому.

ПІСЛЯМОВА

Солдати потроху просувалися вперед, з жорстокими боями займаючи нові рубежі, ліс мав стратегічне значення, оскільки біля нього проходила дуже важлива траса, яка вела до міста. Зайняти ліс означало контролювати дорогу, контролювати дорогу означало відрізати противника від інших його сил на цій ділянці фронту, тому надійшов наказ взяти ліс, і вони брали його, метр за метром відтісняючи сепарів до степу. В основному працювала артилерія і міномети, але іноді групи українських солдатів вступали в близький вогневий контакт з ворогом, і тоді ліс наповнювався шаленим тріском автоматних і кулеметних черг, що накладалися додатковою симфонією смерті на звуки вибухів.

Західна частина лісу була зачищена, і передові групи підрозділу пішли вперед, залишивши інших обладнувати позиції. Солдати рили окопи, тягали колоди для зміцнення стінок, в той час, як чергові уважно вдивлялися в ліс, вишукуючи можливу появу груп противника, яких ще вистачало в цій частині. Спроби відбити цю частину не припинялися, тому ніхто не розслаблявся, люди могли працювати, а потіммиттєво бігти до укриття або шалено відстрілюватися в напрямку зеленки.

Але іноді наступала тиша, яка тиснула на вуха після гуркоту бою, і солдати закривали очі, насолоджуючись звичайними звуками лісу останнього місяця літа, шумом вітру в кронах дерев, дзижчанням бджіл, що кружляли над дикорослими квітами. І в одну з цих крихких миттєвостей тиші до них з густої зеленки вийшла лисиця.

Солдати вирішили підгодовувати худу та облізлу тварину з нещасними очима, яка невідомо як вижила у цьому напівзгорілому, посіченому кулями та осколками, лісі. Це була самка, яка годувала, але самих її дитинчат вони не бачили, швидше за все, ті були заховані в густому підліску, куди лисиця йшла кожного разу після того, як обідала у них на позиції. Солдати навіть посперечалися, що лисиця поїсть один раз і піде, адже вона була дикою твариною, що мала вважати людей своїм ворогом, але та прийшла знову, і продовжувала приходити потім, насторожено дивлячись на них, перебуваючи у готовності у будь-який момент відскочити та втекти до лісу.

Їй дали жіноче красиве ім'я, і час її появи перетворився на якийсь ритуал. Солдати наповнювали миску та чекали, поки в зелені молодих дерев і кущів промайне руда пляма, іноді плями не було довго, тому їм уже здавалося, що вчорашній день був останнім, коли вони її бачили, але, врешті-решт, лисиця з'являлася, обережно перебігаючи через галявину, і ті грубі та дорослі чоловіки з жорстким виразом очей, які спостерігали за нею, раділи, як діти. Вони полюбили її, хоч та ніяк не хотіла наближатися, і не давала до себе підійти.

Той день нічим не відрізнявся від інших. У віддаленій частині лісу були чутні звуки стрілянини, бої перемістилися в тому напрямку, звідки доносився гіркий запах чергової пожежі, вітер дув на окопи, приносячи з собою цей запах, і ніхто, крім лисиці, не помітив групу з трьох озброєних людей, що повільно підповзла до краю зеленки, вдивляючись в окопи, запам'ятовуючи координати, а потім так само, не поспішаючи, почала плавний відхід в бік степу, що починався за лісом, степу, де ще знаходилися ворожі сили.

Лисиця спала весь ранок, але вона не була людиною, і тому миттєво прокинулася, коли група розвідників противника проповзала неподалік. Зіщулившись за звичкою в тугу пружину, вона завмерла, нічим не видаючи свою присутність, спостерігаючи, як люди лежали біля краю заростей, і як вони відповзли назад, розчинившись у непрохідній гущавині. Тільки тоді вона розслабилася, а через деякий час відчула голод. Вона знала, де її нагодують, тому попрямувала в напрямку окопів, але не встигла навіть вийти з заростей, як над нею розкололося на дрібні уламки небо.

Лягало недалеко від неї, лягало прямо біля окопів і в них, лягало, здіймаючи догори фонтани землі, ревло і гриміло, стогнало і тряслося все навколо. Коли все заспокоїлося, лисиця довго лежала без руху, очікуючи нових вибухів, але їх більше не було. Окопи перетворилися на невимовну суміш з бруду, уламків колод і острівців полум'я. Люди почали виносити на ношах убитих і поранених, кричали щось в рації. Але голод був сильнішим за страх, набагато сильнішим, і лисиця несміливо пішла туди, де останнім часом її годували. Миски на звичному місці не було, її відкинуло далеко вбік. Вона почала шукати і нарешті знайшла миску, але на її дні було лише трохи землі.

Після артилерійського обстрілу солдатам, що вижили, був наданий наказ просуватися вглиб лісу та займати нові позиції, і вони пішли. Щодня після цього лисиця приходила до того місця, де раніше були окопи, але знаходила лише порожню миску. Вона обнюхувала її, але їжі не було. Голод ставав все сильніше і сильніше, і дуже скоро лисиці стало важко навіть ходити, настільки вона ослабла. Вона намагалася знайти мишей або ховрахів, але в переораній розривами землі нікого не було, миші пішли від війни геть, де поділися ховрахи, вона не знала. Вона лежала у своїх заростях, опустивши голову на лапи, чекаючи, коли ж нарешті повернуться солдати, але солдати не поверталися. В один дощовий день вона знову підійшла до миски, полежала поруч із нею, а коли почався черговий обстріл, побрела в кущі, похитуючись з боку в бік.

Наступного дня лисиця не прийшла.

Ян Осока, для "Цензор.НЕТ"

 Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут.
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут.
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут.
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут.
Матеріал про загиблих Героїв жовтня - тут
Про полеглих у листопаді читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття
тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3083929
 Топ коментарі
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору