EN|RU|UK
 Суспільство
  7810  8

 Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: "Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе"


Автор: В. Бурлакова

Ветеран АТО Андрій Таран із позивним Падре – про язичників з "Азова", виведення добровольців-медиків з передової, можливість знову побачити загиблих друзів та необхідність наново вчитися жити після повернення з війни.

"СПОЧАТКУ Я ПІШОВ У "АЗОВ", ЩО БУЛО ЗОВСІМ НЕЛОГІЧНО ДЛЯ СВЯЩЕНИКА"

-Падре - це ж не просто позивний? Ти насправді був священиком до війни?

-Багато років я був пастором у протестантській церкві.

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 01

-Як ти прийшов до цього? Мабуть, виріс у дуже релігійній родині?

-У 90-х роках я займався бандитизмом. Був один момент коли я вчергове вчинив не дуже добре. Мене затримали, я усвідомлював, що вже "…идет этап". У такі моменти згадуєш про Бога. І я сказав: "Боже, якщо я звідси вийду – зроблю все, що завгодно".

… Такі дива рідко трапляються. Але мене тоді відпустили додому. І я вирішив: щось у житті потрібно змінювати. Та згадав свою обіцянку Богові.

Так у 23 роки я пішов учитися у біблійний інститут. Здобув ступінь бакалавра біблійних наук. Спочатку викладав у біблійних коледжах, потім їх координував. Потім був пастором у Ворзелі, а потім – тринадцять років у Дніпрі.

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 02

… А згодом почалася Революція Гідності. На Майдані я був з першого дня.

-… І потім пішов на фронт – класична ситуація. Але чому не капеланом?

- Я спочатку пішов у "Азов", що було зовсім нелогічно для священика. І починав там взагалі кухарем, тому що я добре готую. Так тоді вийшло. Але я також мав певні уявлення про медицину, тому у час, коли основні медики були на виїзді, я залишався на базі "Азова" як медик.

-На базі… А коли ти вперше відчув, що у нас дійсно війна?

-Це я розумів одразу. Мені в "Азові" якось дали на кухню кількох бійців на "перевиховання". Коли я сказав вже, що все добре, що ці хлопці молодці – вони поїхали на бойовий виїзд. А повернулися звідти двохсотими. І я навіть жалів потім, що не залишив їх на кухні…

Потім у Іловайську загинув мій найкращий друг, азовець Саша Русак, Дєрзкій. Після його загибелі якраз був матч "Дніпро"-"Заря", і всі вболівальники Дніпра прийшли у футболках з його портретом, розгорнули банер у пам’ять про нього.

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 03

А я після цього пішов з батальйону. Та все одно розумів, що війна на цьому для мене не завершується. Закінчив спочатку одні курси парамедиків, потім ще одні… Капеланом мені, чесно кажучи, хотілося бути найменше.

-Але чому?

--У мене різко змінився світогляд. Особливо після "Азова", де більша частина бійців – язичники. Далеко не християни.

-Як вони так вплинули на тебе?

- Є відома притча. Йшов один священик та побачив побитого розбійниками чоловіка, що лежав біля дороги. Подивився на нього та пройшов повз. Потім по цій дорозі йшов левіт – теж духовний служитель, так би мовити. Він також подивився на побитого та пішов далі. А потім там ішов самарянин. Для іудейського народу це як язичник для мене - людина іншої віри… Самарянин побачив побитого чоловіка, перев’язав його рани, відвіз його у готель і залишив там. Дав грошей власнику готеля і сказав, що якщо витрати будуть більшими – на зворотньому шляху він компенсує і це. Іісус розповідав цю притчу у відповідь на питання первосвящеників "…А хто ж мій ближній?".

Коли ти розумієш, що люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину, а людям, які близькі тобі за поглядами, на тебе начхати – це, звісно, змінює тебе.

-А не було важко взагалі взяти до рук зброю? Не треба бути християнином, щоб одразу пригадати заповідь "Не вбивай"…

- Вбивати з корисливих міркувань та вбивати, захищаючи свою країну – це абсолютно різні речі. Одна справа, якби ми були агресорами та йшли захоплювати території. Інша річ – коли ми стоїмо та захищаємо свої домівки.

Так, Бог дає Моісею 10 заповідей, і одна з них - "Не вбивай". Але у одній главі Бог дає Моісею ці заповіді, а буквально у наступній каже: ви зайдете у Єрихон та виріжете там усіх, не залишаючи ані жінок, ані дітей, ані навіть тварин. Взагалі нікого.

Навіть слова Іісуса Христа про те, що коли тебе вдарили по правій щоці – підстав ліву, мають абсолютно не такий сенс, як думає більшість людей… Але ця розмова дуже надовго.

"ХТОСЬ ІЗ НАС ВІРИВ У ОДІНА, ХТОСЬ – У ПЕРУНА, ХТОСЬ У АЛЛАХА. ХТОСЬ У БУДДУ. І НАВІТЬ КРИШНАЇТИ БУЛИ" 

- Після "Азова" ти пішов у "Правий сектор"

-Ще до цього я був парамедиком у одній розвідгрупі. Але не можу це висвітлювати: я був там, де нас не було… А потім зрозумів, що за духом мені найближче ПС. Хоч я вже і мав бойовий досвід, там мене спочатку відправили в учєбку ДУК у Десні. І я не шкодую про це! Це був дуже особливий час. Нас вчили усього. Була тактика, топографія, рукопашка, так звана репанка – полоса перешкод з киданням учбових гранат, була мінно-вибухова справа. Був "джек-пот" - це 7 кілометрів в усій снарязі і вдень, і вночі… Я дуже вдячний усім вчителям, які в нас були. Всі вони пройшли та бачили чимало.

Потім мене забрали до "Госпітальєрів", і нас практично одразу кинули у Широкине. 2015 рік ми провели там.

Яні Зінкевич, комбату "Госпітальєрів", тоді було лише 20. Це єдина дівчина, яка могла построїти усіх. Коли Яна їхала на базу, і ми також були там, наш начмед Док жартував: "Падре, у тебе сексу давно не було? Буде! Тільки не ти, а тебе".

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 04

-Хто запам’ятався з поранених, яким ти надавав допомогу?

- Був один хлопець, якого ми не довезли. З "трьохсотого" він перетворився на "двохсотого"... Для мене це було дуже боляче. Але, по-перше, там було пряме влучання САУ у бетонний бліндаж. На хлопця впала бетонна плита: два відкритих переломи ніг. Крім того, кінетична енергія у бліндажі від прямого влучання… коротше, ми зробили усе, що могли.

А були і прикольні моменти: наприклад, коли одному бійцю АГСом відірвало п’ятку. Його накололи по-серйозному: вкололи "Налбуфін" на позиції, потім - по дорозі, ще до нас, ще раз вкололи "Налбуфін". А потім – знову ж таки, це були не ми - ще й "Бутерфанол"… І ми приїжджаємо на нульовий клапан вже, я з ним у кузові, і він питає: "Ви мене куди привезли? На УЗІ?". А потім каже: "Все нормально, пацани, я вам допоможу". І встати хоче. Я ледь його вклав!

За рік після цього, коли я вже був на контракті у ЗСУ, я зустрів у шпиталі в Часовому Ярі медсестру Аню. У 2015 році вона була медсестрою ЗСУшної швидкої, яка забирала у нас "трьохсотих" на нульовому клапані та вивозила їх у Маріуполь. І ми з нею пили каву, згадували Широкине. Згадали й цього хлопця з відірваною п’яткою. І Аня зізналася: "Я вас тоді готова була розірвати просто. Я не знала, що з ним по дорозі робити…" З одного боку – це сумно, звісно. Але з іншого – весело. На війні без гумору не можна.

… Коли у середині літа 2016 року добробати вивели з Широкиного та завели туди морпіхів, ми ще залишалися з ними як парамедики. Але десь наприкінці жовтня вивели звідти і нас. Була на це своя причина: коли під Сартаною "Градом" накрило 72 ОМБр та 41 батальйон тероборони офіційна кількість загиблих відрізнялася від реальної. І нам сказали притримуватися офіційної інформації, але Яна Зінкевич не погодилася на це. Після цього нас почали виживати з фронту, і ми фактично змушені були залишити свої позиції.

Якийсь час після цього я пробув вдома. Але тягнуло все одно на війну – і я пішов на контракт у 93 бригаду.

-Чому саме туди?

-- Тоді мені здавалося, що в цій бригаді найбільше правосєків. І працювала ж 93 завжди поруч із ПС: ДАП, Піски, Тоненьке, Водяне…

Але дуже скоро 1 штурмова рота ПС зайшла на Світлодарську дугу, легалізувалася у складі 54 ОМБр – і я поїхав туди.

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 05

-У 54 ти вже медиком не був?

-Був на підхваті, тобто коли основні медики не могли – кликали мене. Але скоріше я був штурмовиком, і ще корегувальником вогню.

-Як загалом служилося?

-Нормально. До штурму лісу у грудні 2016 року. Ліс залишив певний слід, після якого я прийняв рішення звільнятися з ЗСУ. Хоч у мене і був контракт до кінця особливого періоду.

Вплинуло навіть не те, що хлопців кинули на м’ясо, хоча це також зіграло певну роль... Я зрозумів, що обіцянки, які нам давали, ніхто і не думає тримати. Тому треба звільнятися з армії. Якщо воювати – краще вже у добробаті.

- Чи легше глибоко віруючій людині приймати смерть побратимів? Адже є, мабуть, чітке розуміння того, що це не кінець…

-Ні, не легше. Ні-ні-ні. Легше не буває.

-Тобто, не буде ніякої хорошої настанови з цього приводу…

-Ні. Просто так буває… На війні як на війні. Не без цього.

-І ти не віриш, що колись ще зустрінешся з усіма, кого втратив?

- Чесно – не знаю. Я вірю у Бога. Я вірю у вічність. Але як воно там все насправді є і як воно буде – не знає ніхто… Хтось з нас вірив у Одіна, хтось – у Перуна, хтось у Аллаха. Хтось у Будду. І навіть кришнаїти були - у Широкиному я зустрів такого бійця, він був з батальйону "Донбас".

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 06

"НА ГРАЖДАНЦІ ТИ ПЕРШИЙ ЧАС НІБИ ЛОХ"

-Наскільки важко було повернутися до цивільного життя?

-Якщо на нулі є тільки чорне й біле, то тут існує безліч інших відтінків. На нулі ти одразу помічаєш підлабузництво, підлість, боягузтво. Всі ці якості виявляються дуже швидко. І ти звикаєш до простоти життя, до його прозорості. А на гражданці ти перший час ніби лох, тому що звик довіряти людям, які поруч - з’ясовується, що дарма. І ти наново вчишся жити.

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 07

-Вчишся нікому не довіряти?

-Не скажу, що нікому не довіряти. Але робити висновки та бути більш черствим.

-Маєш двох дорослих доньок. Якщо одна з них вирішить піти на фронт – відмовлятимеш?

- Ні…

Є одна дівчинка, ми познайомилися випадково влітку 2015 року у супермаркеті. Вона там продавала патріотичну символіку. Я побачив шеврон кіборгів, і кажу: "Чуєш, прибери цю хрєнь". Це було дуже грубо з мого боку. Але я швидко заспокоївся, вибачився, пригостив її морозивом. Ми обмінялися номерами телефонів. За віком вона була як моя старша донька, і у нас склалися такі стосунки – може, не як у доньки і тата одразу, але як у дядька та племінниці точно. Тим більше, що вона росла без батька. Якось ця мала випадково поїхала зі мною у шпиталь до поранених хлопців, познайомилася там з нашими. А потім і сама пішла до "Госпітальєрів". Була у Широкиному. Я повністю підтримав її рішення.

Тому, думаю, якби мої рідні доньки вирішили піти на фронт – я би їх не відмовляв…

Священик, який став бійцем ЗСУ, Андрій Таран: Коли люди зовсім інших релігійних поглядів прикривають твою спину – це змінює тебе 08

-Немає думки повернутися до церкви?

- Двічі в одну річку не увійдеш. Але якби я і повернувся у церковний світ – думаю, вже б все було інакше. Я був би різкішим у своїх проповідях… Різкішим у всьому. І більше орієнтувався би на хлопців, які пройшли АТО.

Чесно кажучи, останнім часом думаю піти вчитися на військового психолога. Тому що мало хто цим займається у нашій країні. А ще менше тих, хто займається цим професійно.

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3091447
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору