EN|RU|UK
 Політика України
  3705  5

 Чинник війни не відлякує інвесторів. Значно важливіше реформувати судову і правову системи, - посол Литви Марюс Януконіс


Автор: Ольга Скороход

Рідко буває, що дипломат повертається до країни, в якій уже працював. Марюса Януконіса призначили Надзвичайним і Повноважним Послом до Києва на початку 2015-го. Раніше він 4 роки працював на посаді заступника посла в Україні. Під час Майдану підтримував Революцію Гідності.

Тож такий нетиповий крок з боку офіційного Вільнюса говорить про розуміння, що у вирішальний час на посаді керівника посольства потрібна людина, яка напрочуд добре орієнтується в українській ситуації. А це свідчить про важливу роль, яку Литва відводить Україні як партнеру.

З паном послом спілкуємося про шлях євроінтеграції, який Литва вже пройшла, а Україна починає. Про спільну історію і геополітичну впертість. Про аналогії між окупацією Криму та анексією країн Балтії 78 років тому. І про секрет співпраці з західними партнерами у модернізації інфраструктури та економіки.

Чинник війни не відлякує інвесторів. Значно важливіше реформувати судову і правову системи, - посол Литви Марюс Януконіс 01

ЩОБ В УКРАЇНУ ЙШЛИ ГРАНТИ ТА ІНВЕСТИЦІЇ, ВИ МАЄТЕ ПОКАЗАТИ, ЩО ЗДАТНІ ОПАНОВУВАТИ КОШТИ ГРАМОТНО

- Пане посол, Литва від 2014 року фактично виконує функції контактного посольства НАТО в Україні. Тож Литва має значне право давати Україні поради. Ваш прем'єр Саулюс Скверняліс заявив, що в реформах Україна має рухатися значно швидше, ніж свого часу Литва. Як нам прискоритися?

- Звісно, можна і потрібно прискорити, але це залежить від багатьох факторів. Від якості проектів зокрема. Це також питання росту економіки – від цього залежить, скільки держава може брати кредитів, зобов'язань, і наскільки бізнес може долучитися до таких проектів.

Два наших колишніх прем'єри Андрюс Кубілюс і Гедімінас Кіркілас запропонували так званий "Новий європейський план для України", який ще називають "планом Маршалла". Ідея плану полягає в тому, що треба прискорити економічний розвиток України, масштабні інвестиції в інфраструктуру вашої держави, підтримку малого і середнього бізнесу. Окрім того, Литва наступного року вже заявила, що надасть майже 1 млн євро на підтримку постраждалих регіонів Донбасу. Але багато залежить від вас у цьому плані. Щоб вливання за цим планом прийшли, ви повинні довести, що здатні використати ці кошти грамотно. Проблема у тому, що Україна отримує достатньо багато міжнародних коштів, але за статистикою освоює лише 40% з них.

- Чи можемо у зв'язку з цим говорити про кризу компетенції – гроші йдуть в регіони, але фахівці на місцях з радянською освітою не готові або не знаються, як їх освоїти?

- Поки в Україні люди не завжди здатні готувати і реалізовувати масштабні проекти, особливо у технічній частині. Інколи проблему становить навіть написання проекту. Я говорю в першу чергу про державний сектор. Часто не вистачає знань для написання і реалізації проектів з модернізації інфраструктури, особливо в регіонах. Так само було і в Литві спочатку, тому ми навчали технічний персонал.

- Як Литва вирішувала цю проблему? Створювали спеціальні програми перекваліфікації?

- Багато вчилися самі, міжнародні експерти також допомагали. У нас дійсно на початках була проблема, але згодом ми навчили власних професіоналів. Наприклад, сьогодні діє окреме державне Агентство з управління проектами, що займається адмініструванням проектів. Суть у тому, що конкретному міністерству чи відомству важко реалізовувати проекти самотужки. Ця Агенція отримує певну частину адміністрування і професійно цим займається.

Бачимо, що сьогодні ЄС вкладає великі гроші у реформу держслужби і державного сектору в Україні. Зараз цей процес лише починається – формуються нові неполітичні підрозділи, в які людей відбирають за новими прозорими конкурсами.

- Україна зараз має пройти шлях, який свого часу Литва вже пройшла. І допомога та інвестиції ЄС посідали в цьому процесі помітне місце. Які основні тенденції та особливості ви нині бачите?

- Різниця в тому, що Литва свого часу більше отримувала європейських коштів. І зараз отримуємо більше, ніж Україна. Кошти переважно йшли на оновлення інфраструктури.

- Якого характеру кошти виділялися? Це були кредити Світового банку?

- Дивлячись про який період ми говоримо. Зараз на оновлення і розвиток інфраструктури ми отримуємо великі гроші від європейський структурних фондів на грантовій основі. Держава вкладає лише 20-25%. Така ж ситуація у Польщі, Чехії та інших державах, які порівняно недавно вступили до ЄС і ще не досягли середнього рівня країн ЄС . До вступу в ЄС – до 2004 року – були інші програми, не такі масштабні. Але тоді вже було зрозуміло, що ми вступимо до ЄС, що ми показуємо прогрес, тому нам давали гроші. Кошти з цих програм йшли на інфраструктуру – розвиток енергоефективності, оновлення водопостачання, охорону довкілля, будівництво доріг та інше.

Окрім того, ЄС і міжнародні фінансові установи надавали кредити та гранти на оновлення водогонів тим містам, які розташовані на березі Балтійського моря та вздовж основних річок. Таким чином ліквідували проблему забруднення стоків, які йшли у води, суміжні з країнами ЄС. Це також стосувалося і територій РФ (Санкт-Петербург, Калінінградська область). Що стосується питної води, У Литві традиційно була хороша якість, оскільки ми її отримуємо з артезіанських свердловин, тому її треба мінімально очищувати. Але, звісно, у модернізацію водогону нам довелося інвестувати.

- Сьогодні ми бачимо, що подібні програми на оновлення інфраструктури для України є радше винятками, і відповідальність цілком лягає на плечі місцевої влади та місцевих комунальників. Загальної стратегії держави щодо конкретних сфер життя і галузей економіки не має. У Литві така програма існувала?

- Звісно, держава має чітко виділити пріоритети. Дуже важливо довгострокове планування, або хоча б середньострокове. Так, щоб цей план не мінявся з кожним приходом кожного нового уряду. Неможливо інвестувати безсистемно відразу у все. Необхідно обрати основні сфери. Створюється стратегія розвитку держави на 5-10 років, під яку можна брати фінансову допомогу чи кредити. Ще коли Литва була державою-кандидатом на вступ до ЄС, то існували детально розроблені програми, завдяки яким ми могли користуватися європейською та міжнародною допомогою. Я сподіваюся, що українське керівництво розуміє важливість модернізації, тож має бути вироблена чітка стратегія. Ставлення до охорони довкілля у скандинавських країнах та в Україні дуже відрізняється. Там екологія у дуже великому пріоритеті. Ми очікуємо, що в Україні він також підніметься. І це має бути закріплено законодавчими нормами та стратегічними програмами. Коли ми говоримо про модернізацію водоканалів чи енергетики, обов'язково необхідно вирішити проблему лічильників, вони мають стати обов’язковими, тому що без цього нічого не вийде.

КІЛЬКІСТЬ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЇДУТЬ НА РОБОТУ ДО ЛИТВИ, ЩОРОКУ ПОДВОЮЄТЬСЯ

- Наскільки литовські компанії готові і бажають вкладати в Україну?

- З боку литовських компаній є великий інтерес до України, вони постійно шукають можливості тут. Вже є інвестиції – і дуже значні, і поменше. Однак литовський бізнес ще трохи обережний. Деякі інвестори вичікують, хоча можливості в Україні дуже великі. Вони хотіли б, щоб деякі умови були кращими – необхідно довести до кінця ряд реформ.

- Які реформи в першу чергу маєте на увазі?

- У першу чергу, покращити правову і судову системи. Часто інвестори бачать, що їхні права захищені недостатньо, і в разі чого вони не зможуть відстояти їх у суді. Далі - боротьба з корупцією, лібералізація умов ведення бізнесу. Зокрема, пришвидшення і спрощення процедури відкриття компаній та отримання різних дозволів.

- Вже сьогодні є грантові проекти, в яких беруть участь литовські компанії. Зокрема щодо відновлення інфраструктури.

- Литовські компанії активно беруть участь у тендерах. Одна литовська компанія брала участь у модернізації котельні в Івано-Франківську в рамках проекту енергоефективності. Кілька компаній працюють щодо модернізації водопостачання, зокрема у Черкасах і Кропивницькому, де місцевий водогін забезпечує половину області.

- А якщо вести мову про інвестиції?

- Одна литовська компанія разом з українськими партнерами будує великий експортний термінал у Миколаївському порту. Також литовські компанії зацікавлені в інвестиціях у сонячну і вітряну енергетику.

- Наскільки чинник війни відлякує інвесторів?

- Психологічно цей фактор діє. Європейська бізнес-асоціація в Україні проводила опитування інвесторів, що працюють в Україні. Серед несприятливих чинників війну вони ставлять лише на третє чи навіть четверте місце. Важливішими вони вважають судову систему, неліберальний ринок та корупцію. Хоча, звісно, є люди, які перед приїздом питають, чи безпечно у Києві.

Чинник війни не відлякує інвесторів. Значно важливіше реформувати судову і правову системи, - посол Литви Марюс Януконіс 02

- Конфронтація країн Балтії та Росії триває майже стільки ж, як і російсько-українська війна. У зв'язку з агресивною політикою Росії Литва заявляє про необхідність збільшення військового контингенту. Це впливає негативно на інвестиційний клімат у Литві?

- Факти вказують на те, що не дуже впливає. Зараз у Литві бум іноземних інвестицій. Будують нові підприємства. Скоро мають бути завершені два нові заводи у Каунасі. Головне, щоб вистачило робочої сили.

- Україна стикається з проблемою відтоку кадрів. За останніми даними, на 50% виріс відсоток українців, що отримали вид на проживання у Литві.

- У Литві ще досить високий рівень еміграції, тому ми потребуємо робочої сили у різних сферах. І дійсно, імміграція до Литви росте. Кількість українців щороку подвоюється. У 2016 році ми видали 6 тисяч національних віз, у 2017-му – 12 тисяч, а цього року може бути 25 тисяч.

- З іншого боку, у Литві лунають ініціативи про необхідність запровадження квот на іноземних працівників, щоб захистити литовських. Наскільки це виправдано?

- Поки литовський уряд розглядає цю ініціативу, досліджує потреби нашого ринку, оцінюючі різні моделі. Запровадження квот – це лише один з варіантів.

- Сьогодні Україна відчуває відтік робочої сили, як свого часу Литва.

- Це неминуча міграційна проблема. Людей важко зупинити від виїзду, якщо вони відчувають, що можуть заробляти більше. З Литви також багато хто їде, тому що в інших країнах ЄС вони мають рівні права з місцевими жителями. Тобто можуть легально влаштовуватися на роботу та отримувати соціальні гарантії. Якщо литовець працює у Німеччині, то отримує німецьку пенсію навіть якщо потім повернеться до Литви.

- У Литві також демографічна криза?

- Так. Це інша проблема на рівні з еміграцією. Рівень працездатного населення Литви скоротився майже удвічі порівняно з 1995 роком. Зараз настав час, коли підросло покоління того часу, коли була низька народжуваність, і ринок праці це відчуває.

- Чи спостерігається тенденція повернення до Литви тих громадян, які раніше виїхали до Європи?

- Така тенденція є, і в останні роки вона посилилася. Важко сказати на скільки відсотків.

ПРО ОКУПАЦІЮ КРИМУ: "ПРИКЛАД БАЛТІЙСЬКИХ ДЕРЖАВ ПОКАЗУЄ, ЩО НЕ ТРЕБА ВТРАЧАТИ ВІРИ"

- Окрім озвучування загальної позиції Литви щодо окупації Криму, ви як посол особисто підтримуєте кримськотатарських активістів. Видно, що їхня проблема вам особливо болить.

- Говорячи про Крим, наша позиція дуже чітка, і вона збігається з позицією ЄС. Ми засуджуємо окупацію Криму і дотримуємося тієї позиції, що санкції для Росії мають бути збережені допоки Крим не буде повернуто Україні.

Щодо кримських татар, то у наших народів схожі долі. Кримські татари, як і литовці, у ХХ столітті потерпали від великих депортацій. Сьогодні кримських татар знову витісняють з їхньої історичної батьківщини, і про це не можна мовчати.

- Щодо повернення Криму спливає багато потенційних питань – як повертати інфраструктуру, відновлювати землі. Але найделікатніше – це питання населення. Протягом перебування країн Балтії у складі СРСР, наприклад, США не визнавали цієї окупації. Відповідно, статус місцевого населення на міжнародній арені був підвішеним. Як ця проблема невизнання громадянства вирішувалася у Литві після 1991-го?

- Саме так, є велика схожість нашої ситуації у ХХ столітті і сьогоднішньої ситуації з Кримом. Це не означає, що на повернення Криму треба чекати стільки, скільки чекали ми, а саме 50 років. Приклад балтійських держав показує, що не треба втрачати віри, а активно діяти. При цьому підтримка з боку західних держав є важливою. Свого часу вони не тільки не визнавали нашої окупації, але визнавали наші представництва за кордоном та уряд в еміграції.

І нинішня декларація США щодо Криму є дуже схожою на так звану "Декларацію Веллеса", яка затвердила політику невизнання окупації балтійських держав.

- Якщо порівняти ситуацію надання громадянства в Литви після 1990 року з тим, що було у Латвії чи Естонії, де діяли жорсткіше?

- Це важко порівнювати, бо Латвія та Естонія мали зовсім інший етнічний склад. У Литві кількість нелитовців становить близько 15%. Після відновлення незалежності ми обрали варіант запропонувати громадянство усім, хто на той момент проживав у Литві.

- І знання литовської мови ролі не відігравало?

- Тоді - ні. Майже всі, хто у 1991-му жив на території Литви, отримали громадянство. Сьогодні ж для отримання литовського паспорта треба скласти іспит на знання литовської мови та основ Конституції.

- Чи є сьогодні групи громадян Литви, які не знають литовської мови?

- Якщо і є, то я думаю, що це дуже невеликий відсоток. Якщо людина постійно проживає у Литві, то зазвичай знає мову, незалежно від національності. Тим більше, у школах литовська мова є обов'язковою. Навіть у польських і російських школах державний іспит з литовської мови є обов'язковим.

У випадку імігрантів – мені важко уявити інтеграцію у литовське суспільство без знання мови. Дуже хороший приклад – місто Вісагінас. Там частка литовців становить, певне, менше 10%. Тому що місто було збудоване у 1970-х біля атомної станції, спеціально для людей, що її обслуговуватимуть, і фахівці їхали з інших республік Радянського Союзу. Так ось, зараз там литовською розмовляють усі. Молодь так точно вся. Молодь нині в принципі мало знає російську. Є тенденція до вивчення російської з бізнес-метою. А рівень знання англійської серед молоді високий.

- Пане посол, ви знаєте 4 іноземні мови, і серед них – українська. Вивчили вже в Україні?

- Так, в Україні природним способом. Практично не використовував навчальні матеріали. Ніколи не думав, що станеться така ситуація, коли, говорячи російською, на думку спадають українські слова. Такого не було раніше.

- Як довго ви опановували українську?

- Я вже три роки на посаді посла, перед тим була коротка перерва, а ще раніше я чотири роки працював у посольстві у Києві заступником посла. Тому час мав.

СТОРІНКА СПІЛЬНОЇ УКРАЇНО-ЛИТОВСЬКОЇ ІСТОРІЇ Є НЕДООЦІНЕНОЮ

- Литва та Грузія нещодавно дійшли згоди, щоб офіційно називати одна одну історичними назвами, а не офіційно прийнятими і зрусифікованими. Офіційна позиція нашої держави є такою, щоб не лише на офіційних подіях Україну називали не "the Ukraine", як було за часів СРСР, а "Ukraine". Також не "Kiev", а "Kyiv", не "Odessa", a "Odesa", і так далі. Що порадили б ви у цьому випадку?

- Дійсно, Литва вирішила, що паралельно з офіційною назвою Грузії використовуватиме й історичну назву "Сакартвело". Грузія давно домагається через міжнародні канали припинення вживання слова "Грузия", яке є наближене до російської транскрипції.

Україна має постійно нагадувати про правильну транскрипцію. Це вимагає багато ресурсів, але іншого шляху немає. Потрібно вести пояснювальну роботу і залучати своїх друзів і союзників, якщо потрібна міжнародна допомога.

- Посольство Литви бере участь у відновленні надгробка українському шляхтичу і великому гетьману литовському Костянтину Острозькому, що похований в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Проект реалізовується спільно з меценатами, а з боку Литви він отримав підтримку на державному рівні.

- Це була наша спільна ініціатива з істориками. Цю сторінку нашої спільної історії вважають недооціненою, інформації про спадщину Великого Князівства Литовського ще бракує. Костянтин Острозький - найяскравіша постать, що об'єднує Литву й Україну в цьому контексті. Він був великим меценатом - збудував багато замків на території України, багато церков, у тому числі, у Вільнюсі. Виграв чимало битв, найвідоміша з них – при Орші.

Чинник війни не відлякує інвесторів. Значно важливіше реформувати судову і правову системи, - посол Литви Марюс Януконіс 03

Проект відновленого надгробного пам'ятника Василя Острозького. Джерело: ostrogski.com.

Острозький був православним і дуже підтримував православну церкву. Тому й похований у Києво-Печерській лаврі, а на його нагробку спорудили семиметровий ренесансний пам'ятник. Як ми знаємо, у 1941 році Успенський собор було підірвано, і могила Острозького була знищена. Сьогодні ми рухаємося у бік відновлення постаменту. Макет пам'ятника вже готовий. Над ним працюють два українських скульптори Олесь Сидорук та Борис Крилов і один литовський Арунас Сакалаускас. Ці ж скульптори нещодавно створили пам'ятник вершнику, що зображений на литовському гербі. Пам'ятник виготовлений у Києві, а встановлений у Каунасі з нагоди 100-річчя відновлення незалежності Литви.

- У контексті роздумів про недооціненість періоду Великого князівства Литовського і Речі Посполитої говорять про необхідність створення балто-чорноморського союзу – від Балтійського до Чорного моря.

- Зараз дійсно багато таких дискусій. Поки це теоретична ідея, але країни регіону дійсно мають багато спільного для практичного співробітництва в економіці, зокрема транспортні шляхи. Цей напрямок треба розвивати.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r3093638
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору