EN|RU|UK
 За кордоном, Політика України
  20855  10

 Підсумки саміту НАТО у Варшаві з перших вуст

О. Мельник

Якими є концептуальні підходи політики НАТО на середньострокову перспективу? Це оборона і стримування в комплексі з діалогом. Загалом "нові підходи" кардинально не відрізняються від тих, що були 50 чи 70 років тому. Але наразі більший акцент все ж таки робиться на необхідність діалогу з метою уникнення подальшої конфронтації, попередження інцидентів військового характеру і недопущення гарячої стадії конфлікту.

Експерт Центру Разумкова Олексій Мельник взяв участь у Експертному форумі Варшавського саміту НАТО. Ексклюзивно для "Цензор.НЕТ" він підбив деякі підсумки саміту та експертних дискусій на його "полях".


Під час дискусії на саміті, і в оцінках по його завершенні, багато хто не втримався від спокуси назвати цей саміт історичним. З цим можна погодитися, але є й певні застереження стосовно впевненості у втіленні рішень, ухвалених у Варшаві головами держав і урядів.

Дійсно, саміт був непересічним і глибоко символічним з огляду на місце проведення зустрічі. Це - перший саміт НАТО в Варшаві - у столиці держави, іменем якої був названий блок (Організація Варшавського договору), який протистояв НАТО протягом майже 40 років холодної війни. Власне, всі ті роки головним противником НАТО була Росія (як синонім Радянського Союзу в західному лексиконі) і після двох декад "перемир'я" і пошуків сенсу існування, Альянс повертається "back to business". Тобто, знову головним завданням НАТО стали оборона і стримування агресії. Домінування російської проблеми у дискусіях на саміті викликає відчуття дежа-вю - історія повторюється.

Водночас, про що також неодноразово наголошувалося у Варшаві, було б дуже небезпечно в сьогоднішніх умовах намагатися використати старі випробувані часом підходи, завдяки яким вдалося не лише уникнути гарячої фази у холодній війні, але й отримати переконливу перемогу над могутньою Радянською імперією. Змінилося навколишнє безпекове середовище і змінився власне сам противник.

Росія є правонаступницею СРСР, володіє одним з найбільших у світі арсеналом ядерних і звичайних сил. Водночас, загальний потенціал РФ (військовий, економічний, людський, ідеологічний) - значно слабший, ніж радянський. А слабший противник є не менш небезпечним, оскільки усвідомлення власної слабості робить його більш агресивним і підштовхує до опортунізму - політики, що не передбачає ні поваги до загальновизнаних принципів і правил, ні врахування чужих інтересів. Найголовніше, що тактичні перемоги такої політики майже гарантовано закінчуються стратегічною поразкою і трагічними наслідками не лише для її авторів.

Попри певну дипломатичну стриманість в офіційних оцінках, політика Росії сьогодні сприймається як основне джерело викликів і загроз для НАТО. В аналізі безпекової ситуації були визначені три головні напрями:

Східний напрям. Зрозуміло що саме на схід від НАТО знаходиться Росія. Акцент робився на негативній ролі Росії в т. зв. українській кризі. Не знайшлося жодного спікера на експертному форумі (попри присутність російських неопозиційних експертів), який би спробував спростувати твердження про те, що саме Росія є основною причиною конфлікту і ключовим фактором від якого залежить його врегулювання.

Південний фланг. Це загрози, що походять від нестабільності на Близькому сході, Середземномор'ї та в Північній Африці: сирійський конфлікт, ІДІЛ, міграційна криза, тероризм, Ірак, Афганістан тощо. Аналізуючи ключові проблемі, що стоять за цими загрозами, неодноразово згадувався "російський фактор". Дії Росії - від дипломатії до прямого військового втручання - відіграють переважно дестабілізуючу роль і роблять ці загрози більш актуальними, ніж вони могли б бути у разі, якщо б Росія не втручалася.

Третій напрям - північний і, насамперед, Арктика. Кризові процеси на Півночі сьогодні не настільки актуальні і очевидні, як в інших регіонах. При цьому, нарощування Росією військової присутності на фоні загального напруження і неготовності до компромісів створює передумови появи ще однієї конфліктної зони на північному напрямі.

Тобто, в підсумку, на круговому радарі загроз і викликів безпеці НАТО, Росія тією чи іншою мірою присутня на всіх напрямах.



Ідея комплексного застосування заходів протидії одночасного діалогу видається досить логічною і конструктивною. На жаль, поки що немає чіткого бачення її практичної реалізації ні на офіційному рівні в НАТО, ні на рівні експертної спільноти.

На сьогоднішній день спостерігаються ключові розбіжності між учасниками майбутнього діалогу: в оцінці дій одне одного; сприйнятті того, що є дійсною загрозою і що уявною; розуміння різниці між агресією і вимушеними заходами оборони.

З одного боку, для того, щоб Кремль відчув реальну потребу в діалозі, а діалог був конструктивним, НАТО має переконливо продемонструвати внутрішню солідарність, спроможність і рішучість до колективного захисту і оборони. Зрозуміло, що будь-які практичні кроки Альянсу будуть трактуватися і вже трактуються російською стороною як провокативні, неадекватні та такі, що не сприяють діалогу.

Що стосується практичних рішень, які були прийняті щодо зміцнення оборони і стримування Росії. Тут хотілось би привітати НАТО з тим, що рішення по розгортанню на ротаційній основі чотирьох батальйонів в Балтійських країнах і в Польщі - це дійсно приклад того, що називається smart defence (розумна оборона). За рахунок відносно невеликих інвестицій досягається дуже потужний ефект. Натомість, Росія почала розгортання цілих дивізій з інфраструктурою. Це також нагадує події середини-кінця 80-х років, коли втягування СРСР у гонку озброєнь нарешті призвело до його колапсу.

Відносно невеликі міжнародні підрозділи звичайно не можуть розглядатися як достатні засоби оборони з точки зору військового паритету, тобто порівняння кількості солдат, танків і гармат. Їх основна роль - це чіткий сигнал своєю присутністю на території країн Балтії та Польщі і що будь яка агресія ставить під загрозу життя солдат всього Альянсу, що значно підвищує ймовірність колективного і негайного реагування у форматі статті 5 Вашингтонського договору: тобто напад на одну з країн Альянсу розглядається як напад на весь Альянс.

З іншого боку, таке нестандартне рішення позбавляє російських політиків і пропагандистів вагомих аргументів у намаганнях показати загрозу у розмірі чотирьох батальйонів НАТО проти кількох російських дивізій.

Наступне засідання Ради Росія-НАТО повинно продемонструвати можливість і перспективи такого діалогу. Однією з ключових перешкод налагодження такого діалогу в сьогоднішніх умовах є "українська криза" і, насамперед, питання Криму. Позиції, які зараз сформовані в Росії і на заході, є абсолютно несумісними. Росія це питання вважає закритим, а для Заходу питання незаконної анексії Криму стало настільки принциповим, що важко уявити можливий компроміс з цього приводу. Сподівання Росії на те, що Захід "проковтне" не справдилися, а поки не буде, принаймні, готовності до обговорення можливих політичних рішень, діалог буде суттєво обмеженим і конфліктним.

Водночас, навіть найбільш радикально налаштовані спікери не заперечували важливість мінімально можливого діалогу (каналів комунікації) з метою контролю конфронтації чи можливою деескалації, уникнення масштабного чи локального конфлікту внаслідок незапланованих інцидентів між збройними силами двох сторін.

Один з віп-спікерів, відповідаючи на питання стосовно можливості і формату діалогу з Путіним, згадав Рузвельта: "Говори приємні речі і тримай велику дубину в руці".



Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова,
для "Цензор. НЕТ"

Источник: https://ua.censor.net.ua/r397391
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору