EN|RU|UK
 Суспільство
  17609  21

 СЕРГІЙ ПРИТУЛА: "ЗАРАЗ Я Б НЕ ХОТІВ СПРОБУВАТИ СЕБЕ В ПОЛІТИЦІ"

Відомий телеведучий Сергій Притула розказав "Цензор.НЕТ", коли глядач побачить телеверсію шоу "Вар’ятів", що передувало їхньому виходу на широкий екран, чому поки не буде продовження гумористичного серіалу "Файна Юкрайна", про своє ставлення до подій в країні, а також про труднощі, які виникають у волонтерів.

Більшість українців досі сприймають Сергія Притулу як Тернопільського Сірого. Бо саме в цьому амплуа він став відомим, коли на телебаченні з'явилася українська версія "Comedy club". Насправді Сергій може не лише смішити, але, приміром, й об'єднувати людей, як то нещодавно було у Франції - за кілька годин він зібрав на марш понад тисячу українських вболівальників. Очолив колону та провів її вулицями Марселю до стадіону, де мав відбутися матч "Україна-Польща". Я в інтерв'ю вирішила показати Притулу у трьох життєвих, так би мовити, ролях - шоумена, громадянина та волонтера. Що з цього вийшло - читайте нижче.

притула

ПРИТУЛА-ШОУМЕН: "МИ З ХЛОПЦЯМИ ПОЛІТИКУ НЕ ВИСМІЮЄМО, БО В УКРАЇНІ ЦЕ ВЖЕ "ВИТОПТАНА ЗЕМЛЯ""


- Нещодавно вашому шоу "Вар'яти" виповнилося шість років. Тепер воно має бути і на телебаченні, а не лише в концертному форматі. Чому саме зараз?

- Процес виходу на телеекран зайняв певний період часу. Перемовини з "Новим каналом" почалися ще минулого літа. Серйозніше до цієї теми ми почали підходити восени. А з першого січня у нас запрацювала структурна одиниця. На каналі вона не оформлювалася в якесь окреме творче об'єднання. Є дві сторони - канал та "Вар'яти-шоу". Ще маємо долученого режисера-постановника. Ми його запросили, щоб зробив з нас щось путне для телеверсії. Бо створювати виключно версію наших концертних програм - не зовсім те, чого б хотілося обом сторонам.

Тепер процес запущено. Якраз перед зустріччю з вами я здав шостий сценарій. Всього буде вісім епізодів. Зйомки стоять на кінець серпня. В листопаді канал нас уже поставить в ефірну сітку.

- Сценарії, виходить, теж ви пишете, як свого часу у "Файній Юкрайні"?

- Звичайно. У мене у "Вар'ятах" кілька робіт. Окрім вирішення організаційних питань, працюю, як конферансьє на концертах, редагую матеріали, які надсилають хлопці.

- Чому стільки часу йшли до телеверсії? Чи на початку така задача не ставилася?

- Коли ми формували це шоу, була така задача. Взагалі до моєї появи воно вже рік існувало. Але було локальним - тернопільським. Мене запросили як менеджера. Довелося трішки реорганізувати цю структуру та зробити те, що зараз називається першим україномовним шоу "Вар'яти". Коли ми тільки починали, з одного боку, у мене були дуже амбітні плани, з іншого - я ним серйозно не займався. Це була моя віддушина. Бо на той момент якраз минув рік, як я завершив кар'єру в українському "Comedy club". Мені саме концертів та глядача й не вистачало. Тому я тим бавився. Але потім побачив, що ця забавка має свої унікальні фішки - на той момент не було жодного гумористичного шоу українською мовою. Я вважав за необхідне працювати в цьому напрямку. Хоча довго не форсували подій. Але коли почали виїжджати за межі западенського анклаву, нам люди казали: "А мы и не знали, что на украинском можно так смешно шутить". Ми почали розуміти, що робимо щось більше, аніж просто займаємося жартами.

Проект став привабливим і комерційно - вийшов на самоокупність, почав бути прибутковим. Я створив юридичну особу, яку почали ставити на професійні рейки. Але я хотів уникнути тієї помилки, яку дуже часто допускають колеги по цеху - роблять гумористичний продукт і одразу його знімають. В такому випадку їм доводиться показувати не найкраще, а все, що вони мають - як хороше, так і погане. Я пам'ятаю, як ми починали з "Comedy club " - проіснували три місяці в клубному форматі й одразу почали зйомки для одного з телеканалів. Було багато смішного. Але мали й такий матеріал, яким можна було б пожертвувати, якби ми мали за спиною хоча б рік роботи.

Взагалі я зараз тішуся, коли дивлюся на матеріал "Вар'ятів", який ми підготували до зйомок, - дуже хороший, відіграний і обкатаний на концертах неодноразово. Я знаю, що воно смішне. Не хвилююся, зайде воно чи ні. Мені така ситуація подобається. Бо вже пішов розголос - "сарафанне радіо" працює. Дуже багато людей про нас чули, але ще не бачили. Їдеш в місто, де живе триста тисяч, а зал розрахований лише на тисячу. Не всі можуть прийти…

- Я вас, наприклад, взагалі в Ютубі дивилася.

- Невеличка частина з того, що ви бачили, буде перезнята для телеверсії. Але більшість матеріалу відімре, як неактуальне.

- Зрозуміло, що це ще один немалий шматок роботи, який займає час. Ви ще телеведучий. Як будете форсувати?

- Одне другому не заважає. Це ж уже не перший рік. У мене є чітке планування часу та розуміння пріоритетів та субординації. Основна робота на "Новому каналі". Я - телеведучий. На початку року я прошу виставити мені графіки зйомок програм "Хто зверху?", "Страсті за ревізором", "СуперІнтуїція", якщо це можливо, на весь рік. Коли є кістяк, навколо нього у вільні дати починаю "напихати м'ясо" - концерти "Вар'ятів". Зараз червень ми завершили із позначкою 78 концертів. Це мене дуже тішить. Бо я розумію, що з гумористичних проектів ми - найбільш гастролюючий. Чогось досягли - слава Богу.

- Для мене особисто ви досі асоціюєтесь із "Файною Юкрайною". Знаю, що багатьом проект подобається. Не думали поновити зйомки?

- Приписувати всі лаври "Файна Юкрайна" теж трішечки неправильно, бо вона йшла паралельним курсом із "Comedy club " та програмою "Підйом". Просто "Файна Юкрайна" зачіпала більш широку аудиторію - глядача від малого до віку моєї мами й старше. Дійсно, проект був дуже популярним. Я займався аналітикою в нашій структурі, мав доступ до всіх рейтингів, розумів, яка сюжетна лінія популярніша, бачив певний розвиток після двох з половиною років її існування. Але виключно на моїх бажаннях справа клином не зійшлася. В проекті було троє співпродюсерів - Дмитро Царенко, Андрій Молочний та я. Останні випуски "Файна Юкрайна" знімалися в липні 2010 року. Пройшов місяць, ми зустрілися з Андрієм, і я запропонував подальші шляхи розвитку та моє бачення, які сюжетні лінії взагалі прибрати, а на яких зробити акцент. Плюс, в мене було бажання зняти повнометражний фільм "Весілля Марічки і Антона". Я був переконаний, що це буде успішна прокатна історія. Але Андрій сказав, що він виходить з проекту, має власні плани - хоче зосередитися на сольній кар'єрі. Так воно і трапилося: через деякий час на каналі " ICTV " з'явилися його проекти "Рюрики" та " Real Comedy ". Але то все проіснувало недовго. Менше, ніж за рік, він повернувся до розмови щодо "Файна Юкрайна"…

- Але вам уже було не до того.

- Навіть не те, що не до того… Просто сплили деякі не дуже приємні для мене моменти. Виявилося, що мої напарники без мого відома трохи внесли правки в документах. В результаті тієї історії я не маю ніякого юридичного відношення до "Файна Юкрайна". Мене це трошечки покоробило. Я висловив свої пропозиції щодо відновлення зйомок. Але мої умови не підійшли ні Андрію, ні Дмитру. Тому станом на сьогодні "пацієнт скоріше мертвий, аніж живий".

- "Воскреснути" може?

- Теоретично може, якщо буде на то воля Божа і наше бажання. Але я зараз навіть не знаю, куди б я у свої графіки міг помістити ще ці зйомки. Плюс, я не впевнений, що у Андрія є велике бажання. Минуло шість років… Знаєте, все відмирає. Але все, що не робиться, на краще.

- Коли ви жартуєте над своїми відомими приятелями та знайомими, як вони це сприймають?

- Це над якими?

- Наприклад, нещодавно ви написали, що у нас спікер не вимовляє "р", генпрокурор теж, тому у Вакарчука можуть бути президентські перспективи. Реакція була?

- Ніби ж смішно, так?

- Погоджуюсь. Але люди різні. Деякі можуть образитися.

- Можуть, звичайно. Але я не знаю реакції Славка на цей жарт. Навіть не в курсі, чи він про нього чув.

Знаєте, я ось зараз спостерігаю дуже смішну ситуацію: Вася Вірастюк приїхав у Чернівці, де в готелі його поселили в іменному номері Іво Бобула. Він зняв це на камеру і зробив, дійсно, смішний кількахвилинний сюжет. То було без злості, по-доброму. Розмістив у себе на сторінці у Фейсбуці. Я дивлюся, як туди налізли фанати Бобула і "роздирають" Васю. Вже є такі, які пишуть, що на нього треба подати до суду. Сам співак дуже різко відреагував і сказав, що з людиною, яка поклала своє життя на вівтар української культури, так поводитися не можна. У Вірастюка в коментарях Вітя Павлік пише: "Народ, він просто приколовся". Я вписався. Розумію, що у кожного своє почуття гумору. Але з такої дрібнички роздмухати скандал...

- Я тому вас і запитую про реакцію.

- Я, наприклад, із великим задоволенням жартую над Павліком. У нас є десь 15 жартів про нього. Наприклад: "Павлік прийшов за сином в садок, його зловили, помили, перевдягнули й поклали спати". Або: "Віктор Павлік застрілив білку, пошив собі шубу, шапку, рукавички, а те, що лишилось, постелив перед каміном" (посміхається. - О.М.). Вітя нормально на це реагує. Він не ображається. Над Васею теж жартуємо: "Вірастюк такий сильний, що досі купляє долар по вісім". Все нормально. І що тут такого?! Коли над тобою жартують, це ж круто. Значить, ти в топі та є джерелом інформаційних приводів.

Правда, ми от з хлопцями політику не висміюємо, бо в Україні це вже "витоптана земля". Навіть діти з садочку на цю тему шуткують. Але, насправді, батькам треба менше давати їм дивитися телевізор. Тоді вони будуть гратися в нормальні ігри.

притула

ПРИТУЛА-ГРОМАДЯНИН: "У НАС ВИХОДИТЬ, ЩО ДЕПУТАТИ - ЯКІСЬ "СВЯЩЕННІ КОРОВИ"

- Ви зачепили тему політики. 30 грудня минулого року ви написали пост щодо бездіяльності влади. Тоді вважали, що навесні будуть дострокові парламентські вибори. Цього не сталося…

- І слава Богу. Це дуже добре, що не сталося. Підійміть рейтинги та подивіться, кого зараз підтримують.

- "Опозиційний блок", Радикальну партію, "Батьківщину"…

- Якщо зараз зробити перевибори, хто прийде в парламент? Будуть всі ті самі, тільки представників "Опозиційного блоку", "Відродження", "Волі народу", Радикальної партії, "Батьківщини" стане більше. "Блоку Петра Порошенка" трохи менше. Чи буде "Народний фронт", взагалі не знаю. Може, "Самопомочі" додасться. Тобто ка-а-ліція (вимовляє по складах. - О.М.) може перегратися.

- А хіба вона є?

- Де-юре, ніби, так. Де-факто - ні. Але зараз від перевиборів, боюся, може стати ще гірше. У нас суспільство дико заполітизоване, тому я не думаю, що вони б спокійно пройшли. Я сам є великим прихильником змін в країні шляхом волевиявлення. Але не розумію, що робиться в головах українців, що у нас рейтинги показують такий зріз запитів до політичних партій.

- Ще тоді ви написали, що потрібно посилювати відповідальність депутатів. Що мали на увазі?

- У нас народні обранці після того, як здобувають мандат, не мають ніякої підзвітності своїм виборцям. Депутат може пройти по мажоритарці, як позапартійний, а потім влитися у фракцію, яка не відповідає запитам тих, хто за нього проголосував. Або пройшов за списком однієї політичної сили, а перейшов в іншу. Це все відбувається безкарно.

- То ви за імперативний мандат?

- Я за можливість виборців відкликати народного депутата у тому разі, якщо його робота не відповідає обіцянкам, які він давав перед виборами. Те саме з відвідуванням пленарних засідань. Це ненормально, коли депутати з'являються в парламенті раз на два місяці. Вони не ходять на роботу. У мене, якщо людина не приїхала на корпоратив чи на концерт, спочатку штрафується, якщо далі є претензії - звільняється. Те саме на будь-якій фірмі чи державній структурі. Ти не робиш свою роботу, значить, ідеш. А у нас виходить, що депутати - якісь "священні корови": можуть нічого не робити, але мати багато прав, отримувати якусь зарплату...

- Чого ж якусь?! Близько 16 тисяч.

- Нехай хоч 25 тисяч буде. Я не зовсім розумію, як депутат із зарплатою меншою, аніж у редактора на "Новому каналі", може з великим бажанням ходити на роботу, якщо він думає, де копійку заробить.

- Ви б не хотіли себе спробувати в політиці?

- Зараз ні.

- А взагалі?

- Взагалі я колись до того дійду. Я по молодості у 2008 році псіханув - пішов п'ятим номером списку "Української народної партії" до Київради. У мене було бажання щось змінювати - принаймні навколо себе. Бо з віком ти починаєш інакше ставитися до тих речей, на які раніше дивився крізь пальці. Наприклад, коли продавщиця продає горілку чи пиво малолєткам, а вони потім бухають у тебе на подвір'ї на дитячому майданчику, а твоя дитина потім там грається. Хочеться спочатку її звільнити та влупити такий штраф власнику магазину, щоб він наступного разу, приймаючи людину на роботу, так "пропісочив" мізки, аби вона такого не робила. З таких дріб'язкових змін починаються великі справи.

Я, дійсно, хотів себе спробувати - думав, може, буду корисний місцевій громаді. Зі мною зв'язався Ярослав Іванович Джорджик, якого я пам'ятаю ще по Тернополю (коли допомагав УНП робити великі масові заходи). Зустрілися, поговорили. Він сказав, що хочуть зацікавити молодого виборця. Так я потрапив у список. Я пам'ятаю ті партійні збори. Сиджу на гальорці. Обговорюється перша п'ятірка. Встає якийсь дядько й каже: "А номер п' ять - якийсь Притула. Хто він такий? Звідки? Чому він тут?" Власник "Оболоні", який був головним в партії, сказав: "Якщо він тут є, значить, так має бути".

Я під час передвиборчої кампанії почав бігати, викладати в інтернеті статті - хотів щось робити. Тоді поспілкувався зі своїми подругами, які трохи тямлять в рекламі. Питав, як мені краще донести інформацію. Вони поцікавилися, а хто мене про це просить. Сам. Порадили нічого не робити і почекати, поки з офісу подзвонять і скажуть, що треба. Пройшов тиждень-два-три-місяць. Мені ніхто не дзвонив. Пройшли вибори. УНП набрала піввідсотка... Зараз я не бачу ніякого бажання туди лізти. По-перше, у мене є багато нереалізованих планів по телевізійній кар'єрі, які б я хотів втілити. По-друге, я - жива людина, і неодноразово ставив собі питання, чи не спокусився б на якісь фінансові пропозиції. Зрозумів, що туди йти треба за умови наявності певного бекграунду, коли ти можеш п'ять років присвятити суто роботі для суспільства та країни. Зараз я ще не маю відчуття, коли ти в цьому плані твердо стоїш на двох ногах - у мене мама на пенсії, колектив, який треба годувати, та АТО, потреби, на які забирають багато коштів. Я вже бачу, що цього року їх піде більше, аніж минулого чи позаминулого. Якщо раніше в загальній скарбниці тих грошей, які я збирав по людях, доля Притули та "Вар'ятів" становила 10-15 відсотків (за рік збиралося 7,5 мільйонів гривень, з яких - мільйон наш). А цього року - десь 30 відсотків. Бо народ почав суттєво менше давати.

притула

ПРИТУЛА-ВОЛОНТЕР: " МОЖЕ, КОЛИ ПУТІН ПОМРЕ, БУДЕ ТРОХИ ЛЕГШЕ "

- Так от про АТО та волонтерство. Ви говорите, що зараз люди почали менше давати коштів. З чим це пов'язано? Це втома, зниження власних доходів, недовіра чи розчарування?

- Ви перерахували всі причини - вже можу нічого не відповідати... Я за останній рік побачив цю втому. Наприклад, виставляю на Фейсбуці якусь побутову історію (як то поїхав з малим у Карпати) - тисячі лайків, купа коментів, чомусь масові перепости. А коли пишу пост про АТО (ось, завезли у Кам' янець-Подільський спорядження для підводників з центру розміновування) - до тисячі лайків, трошечки коментів та перепостів. Я ще завжди виставляю реквізити рахунків. За дві доби після цього запису приходить десь 25 переказів на п' ять тисяч гривень (плюс-мінус). Не ті суми, як два роки тому. Це й зрозуміло: виросла "комуналка", піднімають ціни, тому люди не можуть віддавати стільки, скільки раніше.

Плюс, зараз з' явилося багато прикладів цільових допомог. Якщо раніше віддавали гроші волонтерам, то зараз батьку, брату чи другу на ті ж берци скидаються та відправляють. Це означає, що найближчих два місяці вже нічого не дадуть. Але є такі опції, які одноосібно чи невеликою групою не можуть забезпечити. Наприклад, тепловізор за 10 тисяч доларів. Або тепловізійний приціл, який зараз я буду купляти хлопцям з "Альфи". Він коштує 8 тисяч доларів. Але це, дійсно, необхідний апарат. Ця оптика дозволить нашому конкретному бійцю мати перевагу над противником.

- Як часто ви зараз буваєте в зоні АТО?

- Наскільки є потреба - коли є з чим їхати. Інколи навіть не треба виїжджати на ті території, бо часто відбуваються ротації та укомплектування. Вийшли танкісти, треба їм джип - поїхав у Чернігівську область, завіз. Коли вони тут всі питання закривають, повертаються з ним на "передок". Зараз буду їхати у 37 батальйон - повезу нічний приціл, тепловізор та джип. Це 11 тисяч доларів, три з половиною та ще близько трьох. Рахуйте - сімнадцять з половиною. Плюс, по дрібницях.

- Я знаю, що ви особисто займаєтеся покупками.

- Воно з самого початку так склалося. Були люди, які регулярно допомагали фінансовим донорством. Раніше у мене був бюджет: зібрати за місяць мільйон на оптику, транспорт і таке інше. Цю цифру на горизонті бачив, бо знав, хто приблизно скільки дасть. Зараз у мене залишився один чоловік, який кожного місяця віддає вісім-десять тисяч, та компанія, яка дає від 20 до 40 тисяч.

- Гривень?

- Так. Але у валюті теж є надходження. От маю стабільного донора у Вінниці. Як туди їду з концертом, він мені стабільно приносить 500 євро чи доларів. Так само у Львові. Є ще "айтішнік" з Дрогобича, який заносить тисячу. Так копійка до копійки, і вже легше дихати.

- 2014-го ви писали: "Хлопці в АТО люті, але почуття гумору зберігають". Які вони зараз - через два роки війни?

- Там є багато людей, які мають внутрішнє невдоволення (яке періодично вихлюпується назовні) від одноосібного виконання Україною Мінських домовленостей. Звичайно, не все так категорично - наші теж часто можуть так "огризнутися", що з того боку вже й не раді, що зачепили. Взагалі ситуація має такий вигляд: політики не справляються із вирішенням цього питання - самі не можуть і військовим не дозволяють. А вони змушені стоять на місці, коли постійно "прилітає" і в результаті - то "двохсоті", то "трьохсоті". Це вимотує. І не тільки це. Мені нещодавно телефонує один боєць з розвідки і каже: "Дивіться, може, допоможете. У нас ініціативна група - 40 людей, атошників. Нам землю не дають". А я, чесно кажучи, поняття не маю, хто її має надати. Кажу: "У вас же є місцеві депутати, чиновники, йдіть до них". Хлопцям доводиться з боями "вигризати" те, що заслужили. Це в той момент, коли якийсь хлопчина з тієї ж прокуратури міг приїхати в Краматорськ на три дні у відрядження, отримати "учасника бойових дій" та всі похідні від цього. Це хлопців "харить". А так - приїжджаєш, ніби, все окей. Зараз в них є комунікація з домом - вже легше. Бо немає нічого важливіше, аніж підтримка рідних.

- Наостанок поставлю вам складне питання: коли і за яких умов ми повернемо окуповані території Донбасу й Крим?

- Все це можливо не лише за нашого бажання та зусиль. Як не крути, все впирається у нашого східного сусіда, його державний устрій та керівництво. Якби Владімір Путін (говорить з російським акцентом. - О.М.) відкликав своїх "собак", питання повернення Донбасу зайняло б, лічені якщо не дні, то тижні. З Кримом - приблизно так само. Нас там дуже сильно "підкосила" присутність російських військових баз Чорноморського флоту. Вони якраз і "вилізли боком" у момент анексії. Не знаю... Може, коли Путін помре, буде трохи легше.

- Не факт.

- Так, не факт, що до влади не прийде ще який-небудь Шойгу в кірзових чоботах, який наробить ще більшої біди.

Але й Україні необхідно щось робити. От в Криму маємо суттєву проукраїнську громаду. Вона повинна кожен день відчувати, що про неї не забули та її долею переймаються. З моменту анексії минуло два роки. Але ми не бачимо ніякої "дорожної карти" по поверненню півострова. У нашого керівництва на порядку денному це питання у перших двох пунктах не стоїть. Немає ніяких ініціатив, зведених до спільного знаменника, щодо підтримки школярів, які хочуть навчатися в Україні, і навіть залишаючись там, повинні мати доступ до української літератури. Бо саме вони - ті, хто народилися вже в незалежній державі. Це та рушійна сила, яка підросте і стане ядром, що зсередини зможе сприяти поверненню в Україну. Але особисто я не бачу, як ми на державному рівні переймаємося їхнім майбутнім. Це дуже гнітить. Тому важко навіть вголос розмірковувати про таке питання, як час повернення, коли ти з української сторони для цього не бачиш передумов.



Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору