EN|RU|UK
 Суспільство
  18533  6

 "ВЛАДА ЧЕКАЛА НА ОРГАНІЗАЦІЮ ВЕТЕРАНІВ АТО, ЯКА ВІЗЬМЕ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ", - ЕКС-ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА БАТАЛЬЙОНУ "ЗВІРОБІЙ" ОЛЕКСАНДР БУЙВОЛЮК

У цьому солідному чолов'язі без бороди і в піджаку я все-таки впізнала колишнього заступника командира 3-го танкового батальйону "Звіробій" Олександра Буйволюка. Два роки тому в АТО, серед песимізму і нарікань на фінансування армії, він вразив мене своїм діловим підходом. "Якщо у військовій частині немає найнеобхіднішого – це вина командира, а не постачання", - категорично заявляв він.

Нині, як і до війни, він очолює представництво іноземної агрокомпанії в Україні. А також заснував спілку ветеранів АТО у своєму місті Буча. При цьому Буйволюк - життєлюб, байкер і мандрівник, що морями й степами об'їздив півсвіту і сьогодні також знаходить час для подорожей.

Він розповів "Цензор.НЕТ", як швидко налагодити Спілку бійців АТО, чому багато воїнів після демобілізації не беруть участь у громадському житті, чи приймає місцева влада ветеранські ініціативи та як спільними зусиллями безболісно вирішити питання з отриманням землі.

"Влада чекала на організацію ветеранів АТО, яка візьме на себе відповідальність", - екс-заступник командира батальйону "Звіробій" Олександр Буйволюк 01

ПЕРШ ЗА ВСЕ ЛЮДИ ПИТАЮТЬ ПРО ПРАВО ОТРИМАННЯ ЗЕМЛІ

- Сашко, ти наголошуєш, що об'єднання ветеранів АТО важливе не так для них самих, як для їхніх сімей. Чому?

- Коли ми разом, то і сім'ї бійців відчувають підтримку, та й самі учасники АТО бачать, що до нас можна апелювати. Зараз люди геть розчаровані в органах контролю правопорядку. Поки дочекаєшся поліцію, то можна ритуальну службу викликати. Є організація "Бучанська варта". Вона народилася спонтанно і слідкувала за правопорядком у нашому місті від часів Майдану. Тепер же до нас надходять дзвінки і щодо забезпечення порядку. Саме на її базі діє наша бучанська спілка воїнів АТО.

- Коли постала ваша Спілка, наскільки влада була готова вас слухати?

- Влада також чекала на організацію ветеранів, яка візьме на себе відповідальність. У Бучі є як мінімум ще одна спілка учасників АТО й товариство бійців добровольчих батальйонів. Однак або через невелику чисельність, або через невелику активність фактично їх ніхто не бачить. Тому коли з'явилася організація, яка офіційно звернулася до міського голови з конкретними питаннями, то влада щиро відреагувала і була задоволена.

- З якими першими питаннями ви тоді звернулися до депутатів?

- Перш за все, люди питають про право отримання землі. Доводиться пояснювати, що ми не землю отримуємо, а позачергове право на реалізацію свого конституційного права на отримання землі. Ми роз'яснюємо, як ведеться робота. Представники нашої Спілки входять до профільного виконавчого комітету, засідатимуть у комісіях з виділення  землі. Крім того, що конкретна особа має посвідчення учасника АТО, я пропоную розглядати кожен випадок окремо: де і скільки служив. Це потрібно для того, щоб довести, що конкретний воїн дійсно є учасником АТО протягом певного періоду, а не поїхав на фронт на два дні.

- Яка ситуація з видачею землі ветеранам АТО в Бучі?

- Це питання у процесі вирішення. У Бучі 259 зареєстрованих учасників АТО, але при цьому подано 450 заявок на землю. Уже задоволені заявки перших трьох хвиль мобілізації. Але хвиль було шість, тобто лишилася щонайменше половина. У першу чергу право на отримання земельної ділянки під забудову мають сім'ї загиблих. Далі – бійці, що отримали поранення та каліцтва в АТО. І потім решта за ротацією.

Складність із землею в Бучі є. 890 гектарів заарештовано. На міського голову і секретаря міськради відкрито кримінальні справи. Це геть не додає нам оптимізму і легкості в роботі. Але поки є потреба і йде АТО, ми не залишимо нагальні питання без вирішення. Було б супер, якби відразу задовольнили усі заявки. Але це неможливо. Спершу треба ділянку знайти, потім вивести її з одного виду діяльності і тільки потім рішенням міської ради виділити. Але процес іде, і це радує.

Під час служби у "Звіробої" я зрозумів одну річ: неможливо бути командиром гарним для всіх на 100%. Я знаю, що коли я був заступником командира батальйону, були бійці, які позаочі говорили: "О, яку він пику наїв! Це ж, паразит, скільки нам не додав". Тому розумію, що і міський голова має опозицію. Тому ми зі свого боку робимо все можливе для задоволення потреб ветеранів АТО, співпрацюючи з міською владою.

"Влада чекала на організацію ветеранів АТО, яка візьме на себе відповідальність", - екс-заступник командира батальйону "Звіробій" Олександр Буйволюк 02

Фото з Фейсбук-сторінки Олександра Буйволюка

- Знаю, що в Бучі ветерани, які вже отримали землю, об'єднуються у кооператив, а не поодинці шукають квартири на заміну земельній ділянці. Розкажи про це. Це може стати хорошим прикладом.

- Постало питання, що бійцеві робити з отриманою землею. Будувати будинок з нуля дуже важко й дорого, тим більше, якщо ділянка розташована в полі. Тому місто проінформувало про забудовників, які існують у Бучі. Ми з цих пропозицій обрали найвигіднішу для нас. Хтось відразу погодився на обмін землі на вже готову квартиру. Хтось погодився на обмін ділянки на квартиру під забудову – так можна отримати більшу квартиру. Інші погодилися на грошову компенсацію. До речі, ціну визначили ринкову. А хтось таки взяв ділянку землі. Причому, таким ветеранам пропонували альтернативу. Скажімо, є виділена ділянка, що відповідає певній сумі. Але якщо боєць бажає земельну ділянку, яка розташована в іншому місці, більш вигідному, то він може доплатити і отримати її.

-Як ти розпорядився своєю ділянкою?

- Я все ж таки агроном. Мене завжди тягне щось посади, тому й використовую свою землю відповідно. Причому, я відразу сказав забудовнику, що якщо моя ділянка стоїть там, де він планує зводити будинок, то я готовий її поміняти.

"Влада чекала на організацію ветеранів АТО, яка візьме на себе відповідальність", - екс-заступник командира батальйону "Звіробій" Олександр Буйволюк 03

- Ваша діяльність охоплює спільноту ветеранів та їхніх сімей, але вірогідно ваша Спілка безпосередньо впливаєте на життя всього міста. Наведіть приклад такої роботи.

- Наприклад, до нас звернулися щодо організації процесу безоплатного користування громадським транспортом членами сімей загиблих воїнів. За правилами перевезень, вони не належать до категорій, які підпадають під пільги. Ми почали працювати з місцевим перевізником, щоб пояснити, як їх юридично виділити із загальної маси. Також підключили голову транспортної комісії міськради, який є нашим побратимом. Ми разом доносимо цю думку до водіїв. Адже бувають проблемні випадки. Наприклад, заходить молода дівчина, на вигляд 22 років, яка є вдовою воїна. Часто їй морально важко показати, що вона є тією особою, яка потребує уваги. А якщо вона помітить скептицизм в очах водія, який може бути чолов'ягою 50 років я скаже: "Та хто ти така?"… З такими людьми ми працюємо.

ВЕЛИКОЇ РІЗНИЦІ НЕМАЄ – ЦИВІЛЬНИЙ ТИ ЧИ АТОШНИК. ЗАВЖДИ ПОТРІБНО ШУКАТИ МОЖЛИВОСТІ

- Ти належиш до тих щасливців, на кого по поверненні з війни чекала хороша робота.

- Моє робоче місце зберегли. Але поки я був на війні, мою корпорацію придбала інша корпорація. Тому я ніби працюю, а яке буде майбутнє – невідомо. Тож бути бравурним і активним мені дозволяє моє матеріальне становище. Людям треба допомагати розуміти своє місце у соціумі, над цим і працюємо.

- Скажімо, у пошуку роботи як допомагаєте колегам? Багато воїнів, особливо у провінції, повернувшись з війни, впадають у депресію, бо не можуть знайти собі застосування…

- Як правило, це звичайні хлопці, яких відірвали від поля чи від верстата. Виходячи з економіки, яка тоді існувала, то й роботу з них мало хто мав стабільну. Тому зараз, коли вони повертаються додому, робота їх переважно не чекає. Багато з них стоять на розпутті й думають, що робити далі. Хтось повертається до армії, підписуючи контракт, бо заробітна плата непогана.

А щодо тих, хто не хоче далі служити… Як показує практика, не буде для нас хтось створювати роботу. Зараз криза, багато виробництв скорочуються. Тому великої різниці немає - цивільний ти чи атошник, у будь-якому випадку потрібно шукати можливості. До того ж, ветерани можуть використовувати набуті на війни навички. Знаю, що хлопці організовують охоронні структури і надають людям послуги – наприклад, охороняють поля пшениці від рейдерів. У цьому є потреба, і вони себе знайшли.

Тому потрібно самостійно влаштовуватися. Зі свого боку ми як Спілка максимум, що можемо зробити, - підтягнути вакансії чи резюме на новинні сайти. Також підключаємо давні контакти. Адже як хед-хантери працюють? Дзвонять і кажуть: у нас є така вакансія, тобі треба? Кажу: ні не треба. Питають, чи можу когось порадити. І завжди знайдеться кого порадити. Тобто нічого нового у пошуку роботи немає.

- Багато ж хлопців пішли в АТО, як ти кажеш, з поля, і не завжди орієнтуються, до кого звернутися. Якщо до Вас у Спілку звернеться ветеран не з Бучі, а з області чи з далекого села, ви допоможете йому?

- Звісно, я не покладу слухавку, вислухаю його. Але скажу, що впевнений на 100% в існуванні аналогічної спілки у його регіоні. Якщо він не має доступу до інтернету, я підкажу йому і дам контакти особи у його регіоні, до якої звернутися. Мало того, у кожному ж регіоні є повноважні люди у справах ветеранів АТО, які отримують зарплату.

Найбільша проблема, яку я бачу, - це відсутність інформації. Ми, утворивши спілку учасників АТО, ветеранів та їхніх сімей, звернулися до депутатів міськради з низкою питань щодо пільг і соціального життя. При першій же бесіді ми зрозуміли, що на половину наших питань вже є відповіді. На другу половину питань відповіді ми вже отримали. Для моїх колег та їхніх сімей має бути висока інформованість стосовно того, на що ми маємо право. У нас скоро відбудеться ще одна зустріч. Це буде лікбез з ліквідації нашої неграмотності щодо пільг, які нам дає влада.

- У якому форматі має подаватися інформація?

- Це має бути або віртуальна дошка оголошень, або елементарний рекламний щит біля відділу, що займається проблемами учасників АТО. Там має бути подана інформація про останні рішення влади. З іншого боку, в нас є Центр надання адміністративних послуг. Він також має оперативно надавати інформацію.

- Але до центру ще потрібно дійти. А йдеться про спрощений доступ до інформації.

- Так воно і відбувається. Найпростіше – підняти крик у Фейсбуці, що ми нічого не отримуємо, й отримати орден правоборця і патріота. А підняти свою дупу і піти напряму задати питання й отримати відповідь, та ще й поширити у Фейсбуку цю відповідь замість паніки – це зовсім інше. Подібне я бачив у нашому "Звіробої" вже після демобілізації. Піднімався крик: "Допоможіть! Дайте нам те й те". А я знаю, що воно є в них на складі. Коли ти публічно критикуєш владу, здіймаючи крик, виглядаєш патріотом. А реальні ж справи непомітні. Можливо, у цьому проблема.

"Влада чекала на організацію ветеранів АТО, яка візьме на себе відповідальність", - екс-заступник командира батальйону "Звіробій" Олександр Буйволюк 04

- Окрім нагальних юридичних питань, який у вашій Спілці механізм допомоги сім'ям бійців?

- Всередині нашої Спілки вирішуємо багато ніби й дрібних питань, але вони потребують часу. Причому, час забирає як фізична робота, так і вивчення документів. От треба жінці поміняти замок у дверях. Чоловіка немає, більше звернутися ні до кого. Або інший приклад – сьогодні я півдня займався тим, що намагався з'ясувати, чому сім'я воїна, який зараз знаходиться в АТО, раптом на кілька місяців втратила пільги на комунальні послуги. Виявилося, що вояк прописаний за однією адресою, а проживає з дружиною за іншою. За адресою, де він прописаний, його тітка подала пакет на субсидію. Він автоматично потрапив під цей пакет, а його сім'я автоматично втратила пільги. До опалювального сезону це було непомітно. А коли почалися великі суми, дружна раптом побачила, що вона втратила ці пільги. Нарахували більше ніж 7 тисяч гривень. І знову-таки дилема: там жінка старше 60 років, а з іншого боку – сім'я воїна, який зараз в АТО. Зараз шукатимемо можливість вирішити цю ситуацію. Можливо, допоможемо зібрати кошти для оплати комунальних послуг.

ДО МАЙДАНУ МЕНЕ НЕ ДУЖЕ ОБХОДИЛО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗА ПАРКАНОМ МОГО БУДИНКУ

- Психологи говорять, що для людей із "воєнним синдромом" або й просто травмованих на війні, найкращою психологічною допомогою є спілкування. Як ви організовуєте таке спілкування?

- Ти ж розумієш, що далеко не кожен пускає в душу. З іншого боку, далеко не кожен визнає, що ця допомога потрібна. Психологічні ж симптоми наздоганяють несподівано. Головне спілкування – продемонструвати, що нам не все одно до життя іншого.

Взяти хоча б цей "пуш-ап челлендж" – віджатися 22 рази. Хтось кричить, що це фігня, але вважаю, що цей рух показує небайдужість. Це демонстрація: я стою поряд з вами і так само можу віджатися. Звісно, коли це робить генерал армії чи високопосадовець, то можна запитати: а що він конкретно зробив для воїнів? Але, на мою думку, це не так, тому що він довів, що може зняти з себе корону, довести всім і собі, що може 22 рази віджатися. І ще питання: а чи усі 50-річні можуть 22 рази віджатися? Скільки було охів і ахів про американську армію – мовляв, які там усі спортивні дядьки. Так подивіться, скільки наших офіцерів можуть це зробити!

- Який кістяк Спілки? Маю на увазі людей, які завжди готові прийняти виклики?

- У нас близько десяти осіб, які постійно на зв'язку. Поки що відмови "я не хочу", "я не можу" не було. Але я вже давно не говорю "члени нашої спілки", тому що нема сенсу розділяти членів Спілки та звичайних учасників АТО, які не входять до її складу. Перший випадок, який відштовхнув мене від ідеї формально рахувати членів Спілки, був Новий рік. Ми готувалися вітати дітей з Новим роком. Звернулися до міської влади, щоб вона допомогла з організацією святкування. Вони виділили кошти на оренду будинку культури, ми зібрали гроші на подарунки, близько 13 тисяч гривень… І коли я поцікавився, скільки діток в нас, а скільки загалом дітей воїнів АТО у місті, то вийшло, що у нас 75, а загалом у Бучі 140. Тому ми забезпечили трошки менші подарунки, але всім.

- Але на всю Бучу 10 активних ветеранів. Це багато чи мало? Чому інші не стають до громадського життя?

- Далеко не всі члени Спілки і Варти є учасниками АТО. Це люди з активною життєвою позицією, яким не все одно, що довкола відбувається. Один з них капелан, який регулярно возить допомогу на фронт, допомагає звільненню полонених і несе надію бійцям як священик. Інший – просто бізнесмен, який займається волонтерством ще з Майдану.

А чому не всі ветерани долучаються? Я розумію, що багато людей зневірилися у будь-якій допомозі та сподіваються лише на себе. Є ще фактор маленького містечка. Більшість мешканців Бучі працюють у Києві. До Майдану для мене соціальне життя Бучі було невидимим. Зранку я їхав на роботу, приїздив пізно увечері, вихідні проводив біля дому. Мене не дуже обходило те, що відбувається за парканом. Соціальний струс мозку відбувся саме під час Майдану. Влітку 2014-го отримав повістку, тоді я саме повернувся з відрядження. Після служби вже просто не міг лишатися осторонь.

"Влада чекала на організацію ветеранів АТО, яка візьме на себе відповідальність", - екс-заступник командира батальйону "Звіробій" Олександр Буйволюк 05

- І зараз ти допомагаєш воякам на фронті…

- Два тижні тому я повернувся з фронту. Був у 25-му батальйоні, нашому танковому полку "Звіробій", 21-му батальйоні 56-ї бригади, яким зараз командує наш перший командир батальйону. У "Звіробої" він був мобілізований, потім повернувся до мирного життя ненадовго, а згодом підписав контракт. Ми намагаємося допомагати і йому зокрема. Зважаючи на останні події, скоро знову їдемо. Я щойно закупив шість каталітичних грілок, на яких можна їжу приготувати і квартиру обігріти.

- Буваєш у тих місцях Донецької області, в яких дислокувався "Звіробій"?


- Буваю хіба що проїздом. Я зв'язувався з дитячим садочком, якому ми допомагали і де проводили уроки патріотичного виховання. Влітку був там, направляли їм допомогу, яку отримали від наших іноземних колег – м'ячі, книжки, конструктори. На всіх нас не вистачить, допомагаємо тим, кому встигаємо.

Один з наших бійців одружився з місцевою дівчиною, у грецькому селі, в якому дислокувався наш батальйон. Нещодавно в нього народилася донька. Він розповідає, що місцеві сумують за нашим підрозділом і завжди раді бачити. Кажуть, що інші частини, які були і до нас, і після нас, так не переймалися життям місцевих.

Я розумію, чому так. Ми і своє господарство тримали в порядку й іншим допомагали. Нас – понад 250 здорових чоловіків. На фронті воїн чекає на своє застосування. А решту часу ж треба щось робити. І коли бачиш, що поряд хата розвалюється, то чом би й не допомогти? Наприклад, живе жіночка у хаті з земляною підлогою. Незважаючи на те, що її син живе у Донецьку і, скоріш за все, підтримує сепаратистів. А маму він покинув у селі з цього боку. Ми допомагали їй та роздавали допомогу іншим. Таким чином, самі залишалися людьми.

- Але ж відомо, що вас спершу місцеве населення не приймало.

- У кожному селі, в яке ми заходили танковим батальйоном, вже на другий день була демонстрація. Уявіть нас на марші! Рухається 30 броньованих машин по селу. Це не додає міцності будівлям. Люди розуміли, що село може потрапити під бомбардування. Тому й говорили: "Ідіть далі, тому що почнуть стріляти по вам, а попадуть по нам". І не тому, що конкретне село сепаратистське, а тому що люди попросту бояться за своє життя і будівлі. Вони окрім господарства не мають більше нічого. А вже коли ми йшли з населених пунктів, у яких стояли, то нас проводжали зі сльозами.

"Влада чекала на організацію ветеранів АТО, яка візьме на себе відповідальність", - екс-заступник командира батальйону "Звіробій" Олександр Буйволюк 06

Буйволюк з кулею, яку вийняли з шини автомобіля "звіробоївців" під час ремонту. Фото: Фейсбук.

- Чи існує спілка ветеранів батальйону "Звіробій"?

- Офіційної організації "Звіробою" немає. Але ми зустрічаємося на річниці загибелі наших побратимів. Ще є день танкіста, а ми всі вже усвідомили себе танкістами. Нещодавно була річниця загибелі нашого молодого хлопчини з Києва Свята Дмитріва. Скоро будуть річниці за іншими нашими хлопцями. Вже давно хочемо видати фотоальбом про "Звіробій". Чим далі від тих подій, тим більше хочеться згадати і подивитися фотографії.

- Сашко, я знаю тебе як великого життєлюба. Ти об'їздив півсвіту на мотоциклі, плавав на реконструйованому давньоруському човні. Припускаю, що зараз довелося все це закинути. Не відчуваєш, що пішов на жертви?

- Я як був затятим мотомандрівником, так і лишився. Я оновив свого мотоцикла. Наша "ладья Русич", на якій ми дійшли до Нової Зеландії, повернулася до України. І ми вже здійснили перехід від Дніпра до Києва.

- Коли ти знаходиш час?!

- Пам'ятаєш розкручений в інтернеті ролик про професора і пиво? Коли він наповнює склянку спершу кульками, потім камінням, потім піском і наостанок пивом – щоб показати пріорітети життя? Так ось, я вважаю, що завжди має залишатися місце для пива, тобто для душі.

- А твоя сім'я як сприймає таку активність? Адже хобі були й раніше, а соціальна діяльність все-таки забирає більше сил.

- Чоловік завжди має бути загадкою для жінки. Звісно, часом це складно. Бо є і дитина, яка потребує виховання та спілкування, і дружина, якій потрібна увага. Сім'я мене підтримує, тому що бачить, що це безкорислива соціальна робота. Буває важко пояснити, навіщо це мені потрібно. Щоб залишитися людино? Так я і без зайвої активності людина. Назви це покликом душі.

Коли я був в АТО, то сказав фразу: "Для мене моя оселя починається з кордону". Коли я працював у Ростові-на-Дону, то відчував різницю, переїжджаючи кордон. Хоча той самий степ, таке саме повітря і сонце, але… проїхав 100 метрів, і вже відчуваю себе вдома. Так дивно і класно! Тому коли я був в АТО, то чітко розумів, що я там роблю – захищав власну домівку. І зараз, коли займаюся соціальною активністю, також захищаю свій дім. Вважаю, що бійці, які зараз в АТО і були в АТО, не мають сумніватися у правоті нашої справи, а повинні рішуче крокувати до поставлених цілей.


Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"
Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"

Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору