EN|RU|UK
 Суспільство, Політика України
  2210  22

 ОМБУДСМЕН ВАЛЕРІЯ ЛУТКОВСЬКА: "ХОЧ ПО СЕНЦОВУ І КОЛЬЧЕНКУ ШЛЯХ СКЛАДНИЙ, АЛЕ ВСЕ ОДНО ПОТРІБНО СІДАТИ І ДОМОВЛЯТИСЯ"

Ви вважаєте, що ваші конституційні права порушують? У вас завжди є можливість звернутися до Уповноваженого ВР з прав людини, щоб спробувати виправити цю ситуацію. Як нині функціонує офіс омбудсмена Валерії Лутковської – в інтерв’ю "Цензор.НЕТ".

Нещодавно народний депутат Надія Савченко знову здивувала громадськість своїм вчинком – з’ їздила до окупованого Донецька. Побувала там у двох камерах, де утримуються українські полонені. Відео події було більш ніж красномовним: Надія у оточенні кількох автоматниках у масках заходить до донецької в’язниці, розказує ув’язненим, як вона чекала на визволення, та просить заповнити бланки із дозволом на розповсюдження персональної інформації. У СБУ від цього вояжу Савченко в захваті не були. Пообіцяли її допитати. "Цензор.НЕТ" зустрівся із Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Валерією Лутковською, щоб дізнатися, чи може вона так само відвідувати місця позбавлення волі на непідконтрольній Україні території, та що для цього потрібно зробити.

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 01

"Я ТОЧНО ЗНАЮ, ЩО Я Б НЕ ПОЇХАЛА ДО ДОНЕЦЬКА ІЗ АВТОМАТНИКАМИ. З ЄДИНОЇ ПРИЧИНИ: ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ – ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНИ"

- Нещодавно Надія Савченко побувала у в’язниці в Донецьку, де відвідала українських ув’язнених. Уповноважений з прав людини так званої ДНР Дарина Морозова сказала, що це була ініціатива самої Савченко. Як ви поставилися до її такого вчинку?

- Як до вчинку політика, який планує свою подальшу політичну кар’єру. Для мене це, певним чином, показник того, що якісь плани на політичне життя у Надії є. Більше нічого не скажу і не буду коментувати, бо я сама не політик. Тому мені оцінювати політичний вплив того, як це буде в подальшому, недоречно. Тим більше, я зовсім не великий фахівець в цьому питанні.

Я розумію, що ви зараз запитаєте, чому я не заїжджаю на непідконтрольну територію (усміхається. – О.М.). Розумієте, я не займаюся тими питаннями, які пов’язані із політикою. Це один із принципів роботи Офісу. Я не можу і не впливатиму на прийняття тих чи інших політичних рішень. Давайте погодимося з тим, що той обмін в Мінську, про який ідеться (я думаю, саме про нього й домовлялася Савченко) – це, все-таки, політика. Я не впевнена, що мандат омбудсмена полягає в тому, що я маю право віддати на територію, яка не підконтрольна українській владі людей, які сьогодні затримані правоохоронними органами України і яким висунуто підозру чи навіть є рішення суду. Ми ж усвідомлюємо, що обмін – двосторонній процес. Я єдине, чим займаюся, це переміщенням ув’язнених з непідконтрольної території на підконтрольну в односторонньому порядку. Тому що я вважаю, що вони, по суті, так само є заручниками. Як і ті, кого захопили внаслідок бойових дій. Вони не можуть самостійно прийняті рішення про те, що хотіли б чи можуть приїхати на підконтрольну територію, бо знаходяться за ґратами. На жаль, Україна нічого не зробила для того, щоб їх там не залишати і перевести.

- Чому так?

- Питання не до мене, а до Міністерства юстиції, чому вони не виконали Указ Президента, яким затверджено рішення РНБО про переміщення всіх пенітенціарних установ на підконтрольну територію. Формально їх перемістили, але людей там забули. Так само у нас відбулося із Кримом, де також залишилися ув’язнені. На Донбасі, частіше за все, люди не мають можливості ані зустрітися із родичами, ані отримати додаткову передачу чи взагалі скористатися тими новелами законодавства, якими ми гуманізували питання відбування покарання. Якщо для всіх ув’язнених на підконтрольній території є певні позитивні зрушення, то по відношенню до тих, хто знаходяться на непідконтрольній території, їх немає. Навпаки – значно жорсткіші умови перебування. Мінюст нічого не зробив. Не вивіз людей навіть із тих колоній, які були на лінії обстрілів. Я порушила це питання перед Місією ООН з прав людини. Вони мені допомогли у встановленні контакту з "міністром юстиції" так званої ДНР. Відповідно, я особисто перевезла 133 людини. Це означає, що під час 12 процедур я була присутня між двома блокпостами. Виступала певним гарантом того, що процес буде відбуватися без провокацій з обох сторін.

- Страшно в таких ситуаціях?

- Чесно кажучи, я не можу сказати, що це страшно. Я об’єктивно розуміла, що присутні я, представники офісу Морозової, Пенітенціарної служби, ті, хто привіз ув’язнених. Логіка спрацьовує, що провокацій не буде – все пройде тихо й спокійно.

Кожен раз пропонують одягнути бронежелет. Але я цього не роблю на подібного роду зустрічі (це моя принципова позиція). Іноді важко пояснити, чому ми відмовляємося від екіпіровки і саме так себе поводимо. Також непросто домовитися та переконати, що потрібно робити посередині нейтральної полоси, а не на блокпості так званої ДНР, бо була й така спроба (всміхається. – О.М.).

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 02

- Просто цікаво, якби ви поїхали до ув’язнених у Донецьк, чи надали б вам такі гарантії безпеки, як були у Савченко?

- Я точно знаю, що я б не поїхала з автоматниками. З єдиної причини: для мене це – територія України. Йдеться про громадян України. Як тут (на підконтрольній Україні території) я не ходжу із охороною, так само чинила б і там. Я один раз була під таким пильним контролем з боку наших співробітників правоохоронних органів, коли приїхала в Мар’їнку. Тоді зі мною намагалися ходити автоматники. Я дуже попросила зняти цю "облогу", бо звикла працювати, вікрито спілкуючися із людьми. Так само було, як ми приїхали у Слов’янськ, який тільки звільнили. Ми були на площі, яка була заповнена людьми, бо це був єдиний центр, де можна було знайти хоч якусь інформацію про життя на підконтрольній території та зарядити мобільні телефони на стовпах. Також була можливість отримати хоч якусь гуманітарку. Так от мене правоохоронці намагалися "взяти в коробочку" і не пустити до людей. Я звернулася із проханням не заважати мені виконувати свою роботу, і продовжила працювати так, як звикла це робити у Вінниці чи Києві. Думаю, якби я поїхала до Донецька, ситуація була б такою самою. Я не дуже розумію, чому на своїй території я маю ходити із охороною.

- Коли може відбутися такий візит?

- Це може статися у будь-який момент. Інша річ – питання домовленостей. Не про те, щоб мене охороняли. А про те, щоб мені дали можливість нормально попрацювати. Наприклад, зараз, як громадянка України, я можу приїхати в Крим. Це не проблема. Але чи зможу я там виконувати свої функції?! Тут мені потрібна була домовленість із омбудсменом Російської Федерації про те, щоб мене запустили у Сімферопольський слідчий ізолятор (щоб я мала можливість поспілкуватися із Ахтемом Чийгозем та іншими хлопцями, які там знаходяться). Тут така сама ситуація: я не зовсім володію тими важелями впливу, щоб приїхавши на тимчасово непідконтрольну Україні територію, виконати всі ті обов’язки, які на мене покладені відповідною посадою. Оскільки наші органи влади там не здійснюють свою компетенцію, мені потрібні домовленості – єдине, чого мені не вистачає.

Мені б дуже хотілося поспілкуватися із людьми. Але так, щоб потім для них не було наслідків. Якщо порівнювати із Кримом, ми колись говорили із журналістами, які працюють по цій тематиці, що можна приїхати без особливих домовленостей, просто поговорити із населенням. Показати, що Україна про них піклується. Я була готова навіть на такий візит. Але кожен раз мене стримує відчуття: люди, які свого часу поспілкувалися із паном Штудманом (який приїжджав до Криму, як посланник Генсекретаря Ради Європи), зазнавали утисків з боку ФСБ. Відповідно, якщо я приїду та почну спілкуватися із родичами тих, хто знаходиться в ув’язнені, чи не матиме це негативних наслідків для них?! Я б хотіла розпитати, як живуть ці сім’ї, поговорити із пенсіонерами – дізнатися, як вони виживають, коли Україна не платить їм пенсії. Але мені потрібні гарантії, що їх потім не будуть переслідувати. Бо я не маю права створити для них певні загрози свободі та життю.

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 03

- Ви згадали про поїзду до Криму, яка була у грудні. Скажіть, які у вас взагалі тоді склалися враження?

- Знаєте, найжахливіші враження у мене були під час попереднього візиту – 4 березня 2014 року. Тоді ще не було референдуму. Але по трасі, якою ми добиралися, проїжджали машини із військовими, які мали російські номери. Оце було, дійсно, страшно. Тому що розумом ти усвідомлюєш: це територія твоєї держави, але по ній їздять незрозумілі автомобілі із військовими, у яких – незрозумілі шеврони на формі.

На жаль, цього разу в Криму у нас не було можливості сісти із людьми на лавочки та тихо поговорити. Просто програма була побудована таким чином, що в один день ми мали бути і в Сімферополі, і в Миколаєві. Після того супроводити омбудсмена Російської Федерації на пункт пропуску на Каланчаку.

- Інакше б російська сторона не погодилася?

- Так. Була така домовленість: в один день спочатку мій візіт у Сімферопольський слідчий ізолятор, її – у Миколаївське СІЗО, після чого повертаємо на Каланчак. Нам вдалось подолати недовіру між гуманітарними інституціями, проте важко переконати в цьому наші органи влади. Тому домовлялися таким чином, щоб не було жодних можливостей для ухвалення інших рішень. Остаточні домовленості ми обговорювали вже в цей день на пункті пропуску. У нас, справді, немає підстав, щоб не довіряти один одному, проте нам потрібно переконати в цьому наші відповідні органи влади. Тепер після успішної реалізації такого комплексного візиту ,нам буде значно простіше домовлятись у майбутньому.

Що стосується особистого спілкування із людьми в Криму, то, як я говорила, не було можливості запитати, чи стало краще, як взагалі живеться? Бо ті, хто живуть на підконтрольній території, але часто бувають на півострові, розповідають досить різні враження. Дехто говорить, що деякі пенсіонери навіть задоволені тією пенсією, яку вони отримують. Правда, їм не подобається рівень цін, які зросли у прогресії по відношенню до того, коли Україна здійснювала там свої повноваження. Але, звичайно, бажано послухати тих, хто не виїжджав із Криму. Я сподіваюся, що така можливість все ж таки буде.

"Я ПОСТІЙНО ЗВЕРТАЮСЯ ІЗ ПРОХАННЯМ ДО РОСІЙСЬКОЇ КОЛЕГИ – ДОПОМОГТИ-ДОПОМОГТИ-ДОПОМОГТИ"

-Чи обговорювали ви із Тетяною Москальковою питання українських ув’язнених, які знаходяться в Росії? Зокрема по Сенцову, Кольченку, Карпюку, Клиху?

- Ми з пані Тетяною постійно знаходимося в контакті. Тому що надходять різні скарги. Наприклад, щодо стану здоров’я Станіслава Клиха або щодо проблем транспортування українських ув’язнених, як-то із ситуацією, коли зник Микола Карпюк (ми його не могли знайти десь протягом місяця – взагалі жодної інформації щодо нього не було). Я постійно звертаюся із проханням до російської колеги – допомогти-допомогти-допомогти. Я навіть не чекаю, коли до мене чи співробітників нашого секретаріату зателефонує, наприклад, мама Клиха. Як тільки бачу якесь повідомлення в пресі чи Фейсбуці, одразу відправляю відповідний лист в Росію.

Варто зазначити що Тетяна Миколаївна завжди відгукується та особисто включається у вирішення порушених мною питань. І ми високо цінуємо її готовність співпрацювати та допомагати.

З огляду на той позитивний досвід, який був під час кримського візиту, зараз я направила список громадян Російської Федерації, які знаходяться на стадії досудового слідства або вже отримали вироки судів, і вони знаходяться на підконтрольній території. Попросила про свою зустріч із українцями, які перебувають у російських в’язницях. Я не перераховувала усіх, тому що у мене теж немає стовідсотково повної інформації про те, хто знаходиться там в ув’язненні. Поки як перший крок просила про зустріч із тими, хто на слуху. Це Сенцов, Кольченко, Виговський, Карпюк, Клих, Сущенко, а також Панов та Захтей, яких знову перевезли до Криму. Для мене дуже важливо донести ту інформацію, яка дуже активна тут, в Україні. Бо вони знаходяться в абсолютному вакуумі. Я це зрозуміла після спілкування із Ахтемом Чийгозом. Туди не доходять наші ЗМІ. Вони не знають, наскільки їхні справи для нас важливі.

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 04

- Вони вважають, що їх покинули?

- Я не думаю, що у них є таке відчуття. Але вони не знають, наскільки вони знаходяться всередині українського інформаційного простору. Їм це обов’язково потрібно донести, щоб хоча б морально їм стало легше.

Крім того, по Олегу Сенцову та Олександру Кольченку у мене ще одне провадження, яке стосується їхнього громадянства. Потрібно вирішувати це питання із місцевими адвокатами. Був прийнятий спеціальний закон стосовно тих, хто знаходився на території Криму на час проведення так званого референдуму. Вони автоматично отримали громадянство. Я вже говорила із багатьма кримчанами, які готові підтвердити та свідчити, що навіть для людини, яка знаходилася на свободі, було неможливо відмовитися від такого прийняття громадянства. По-перше, був дуже короткий термін. По-друге, була мала кількість місць та величезні черги, тому зробити щось було неможливо (по Сенцову та Кольченку взагалі питання, як вони могли туди фізично з’явитися). У попередниці Тетяни Москалькової (Ели Памфілової. – О.М.) була досить цікава позиція з цього приводу: Якщо не хочуть бути громадянами Російської Федерації, нехай пишуть заяви, що вони з нього виходять. Якщо Сенцов і Кольченко на це готові, але їм не дозволяє російське законодавство (бо людина, яка відбуває покарання, не може так вчинити), то для всіх тих, хто на свободі – це великий політичний крок. Морально значно простіше довести, що цей закон не повинен був застосовуватися до цих людей.

Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися. Я розумію, що хлопцям нелегко. Як і те, що увага з боку омбудсмена – це певне покращення умов утримання. Ясно, що моє завдання – щоб вся система змінилася на краще. Юрій Солошенко по його поверненні на підконтрольну територію в інтерв’ю сказав: Після того, як моєю справою зацікавилася російський омбудсмен, мені одразу стало легше. Якщо таким чином можна полегшити умови перебування наших хлопців у Росії, буду використовувати і такий метод також – проситиму Тетяну Москалькову максимально цікавитися їхньою ситуацією.

- Але домовленості щодо вашого візиту до Росії немає?

- Я чекаю відповіді від пані Тетяни. Дуже сподіваюся на швидку зустріч найближчим часом. Думаю, ми зможемо домовитися.

- Нещодавно з’явилася ще одна проблема, пов’язана із Російською Федерацією. Українців заманюють в Росію пропозиціями роботи кур’єром із пристойною зарплатою. Людина їде, їй в товар підкидають наркотики. Під час доставки її ловить поліція та саджає за грати. Вже йдеться про сотні людей. Чи не є це спланованою операцію? Чи, як кажуть, just business?

- Йдеться просто про заробляння грошей. Тут питань немає. Якщо ви уважно подивитеся навіть на оголошення, які висять у Київському метрополітені, то ви знайдете чимало подібних. Є кримінальна справа щодо торгівлі людьми, яка розслідується Національною поліцією. Це дуже добре. Ми нещодавно на великій міжвідомчій нараді, яку проводив Генпрокурор (де також був присутній голова Нацполіції), говорили про те, що наскільки швидко та ефективно буде розслідуване це кримінальне провадження, залежить доля українців, які опинилися за таким збігом обставин в ув’язненні на території Росії. Зрозуміло, що йдеться про певну міжнародну групу, яка працювала як в Україні, так і в Російській Федерації. Люди були найняті на різні напрямки роботи: хтось перевозив холодильники, хтось - суміші для паління. Вони не знали, що ці суміші заборонені у РФ. Коли починали здогадуватися, телефонували додому, й казали, що хочуть перервати цю роботу й повернутися, але буквально наступного дня цю людину "закривали". Бо знаходили ці суміші для паління чи наркотики у холодильниках, які мали бути перевезені. Є певний взаємозв’язок між тією групою (яка наймала людей тут, в Україні, та надавала роботу в Росії) і російськими правоохоронними органами.

Чому важливе це кримінальне провадження? Якщо вдасться довести, що, дійсно, була торгівля людьми, тожі можна говорити, що жертва цього процесу не несе кримінальної відповідальності. Вже навіть був випадок (правда, стосовно не Росії, а Бразилії), коли Україні вдалося повернути людину.

Я не бачу тут політичних мотивів. Скоріше б говорила, що це певний бізнес на людських долях, організований злочинцями. Наше завдання – максимально швидко це розслідувати.

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 05

"ЗАРАЗ ВИРІШИЛИ ІНІЦІЮВАТИ ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ ІНСТИТУЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО КОМІСАРА"

- З якими зверненнями найчастіше звертаються громадяни?

- У нас зараз чотири напрямки, які є найбільш актуальними. Перший (і це зрозуміло) стосується соціальних виплат. Другий – питання дотримання процесуального законодавства. Частина зводиться до: "Я не винен, мене засудили". Тут, на жаль, я змушена давати лише роз’яснення. Бо омбудсмен не є адвокатом в процесі та не має права переглядати судові рішення. Але у випадках, коли я, дійсно, вбачаю порушення в ході провадження, можу звернутись до голови відповідного суду та вказати, що надійшла скарга про порушення строків розгляду справи. У листі висловлюю сподівання, що ця справа не стане предметом розгляду в Європейському суді з прав людини. Зазвичай це допомагає. Особливо у випадку, якщо голова суду поїздив на тренінги і розуміє, що таке ЄСПЛ та можливі наслідки. Тоді може звернутися до судді чи головуючого в процесі, щоб пришвидшити строки розгляду справи. В таких, випадках, дійсно, можемо допомогти. Але це питання не втручання у діяльність суддів, а адміністрування судового процесу. Це трохи різні речі.

Третій напрямок – питання умов відбування покарання під час затримання особи та перебування у закритих закладах. Це не дивно, бо чимало людей у нас знаходяться в місцях несвободи. Це не тільки Пенітенціарна система, а й заклади соціальної сфери та ті, які знаходяться у зоні відповідальності Міністерства охорони здоров’я, Нацполіції. Зрозуміло, що ця сфера є дуже чутливою. Порушити тут права людини, на жаль, дуже легко. Коли людина знаходиться під повним контролем з боку держави, є особливо враженою в правах. Ми нікуди тут не подінемо й особисті фактори та рівень професійної підготовки тих, хто має забезпечувати дотримання прав людини. Тут буває, що функції не виконуються в повному обсязі.

Нині популярним став четвертий напрямок (що для мене дуже цікаво) – це питання доступу до публічної інформації. Ми почалися задумуватися над тим, що за збільшенням кількості звернень ми починаємо втрачати ефективність своєї роботи. Ми показали непоганий результат, коли в жовтні 2014 року нам передали ці функції від Генеральної прокуратури. Працювали об’єктивно та спокійно, незважаючи на те, хто є порушником Закону про доступ до публічної інформації, та створюючи належну судову практику. Суди те, що їм потрібно притягати до відповідальності за порушення, наприклад, заступника міністра, сприймали спочатку з подивом, а потім – абсолютно нормально. Але зараз наша ефективність тут починає падати через те, що ми перевантажені кількістю скарг. Якщо раніше це була прокуратура із відповідними рівнями аж до району, то у нас є лише центральний офіс, а у областях – регіональний преставник та координатор. Спроможності просто не того рівня. Але ми намагаємося. У нас просто не вистачає рук на те, щоб розгрібати всі ті скарги, які надходять.

Але, чесно скажу: мене радує, що суспільство почало активно використовувати це законодавство. Тому що доступність та відкритість публічної інформації – це найкращий запобіжник для корупційних вчинків. Як тільки ми знизимо нашу ефективність, і чиновник, який повинен імплементувати закон, це побачить, знову почне порушувати законодавство. Відповідно, нам потрібно тримати ефективність на рівні, а нас просто не вистачає. Тому зараз вирішили ініціювати питання створення інституції інформаційного комісара...

- При вас?

- Ні. Справа в тому, що згідно з усіма рекомендаціями Ради Європи, Європейської комісії, Європарламенту, це має бути окрема незалежна структура, яка займається виключно двома напрямками роботи: питаннями доступу до інформації та персональних данних (які між собою дуже пов’язані). Таку інституцію у нас можна створити тільки на рівні Конституції. Відповідно, потрібні зміни в Основний Закон...

- Це 300 голосів.

- (Всміхається. – О.М.) Для початку 150, щоб взагалі ініціювати цей процес. Зараз ми намагаємося провести роз’яснювальну роботу серед народних депутатів, щоб зібрати цю кількість підписів, а далі – проводити лобістську кампанію по підтримці цієї ідеї. Бо така інституція все одно необхідна. Вона абсолютно спокійно працює в інших країнах та проводить досить цікаву роботу. Більше того, вимоги комісара є обов’язковими у випадку, якщо він вважає, що потрібно відкрити інформацію (навіть без рішення суду). Так що його поява покращить і пришвидшить роботу у сфері інформаційних відносин.

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 06

- До речі, депутати до вас часто звертаються? Бо в НАБУ кажуть, що до них – з приводу і без.

- Депутати звертаються часто. У нас же суспільство трохи патерналістське: людина вважає, що якщо вона написала Уповноваженому з прав людини, то це звернення буде більш вагомим, якщо я його отримаю від народного депутата. Мені, в принципі, абсолютно все рівно - від нього чи особисто громадянина. Хіба депутату я маю швидше відповісти про те, що відкрила провадження. Але сказати, що його увага проявляється в чомусь іще, окрім направлення до мене звернення, то ні. А для мене, якщо є проблема, то вона у будь-якому випадку повинна бути вирішена. Якщо ні – то я роз’ясню, чому так.

"МЕНЕ МОЖНА ВВАЖАТИ ЛЮДИНОЮ ЛАВРИНОВИЧА, СТАНІК ТА ОНІЩУКА. БО ВСІ ВОНИ ВКЛАЛИ В МЕНЕ ПЕВНІ ПРОФЕСІЙНІ ЗНАННЯ "

- 24 квітня спливає 5-річний термін вашого перебування на посаді? Готові піти? Чи хотіли б залишитися?

- У будь-якому випадку це вибори. Для того, щоб внести кандидатуру у список тих, хто претендує на посаду омбудсмена, має бути або 130 підписів народних депутатів, або рішення голови Верховної Ради. Я поки не вела жодних переговорів з цього приводу. Не ініціювала це питання перед народними депутатами (навіть перед тими, які вільно приходять до нас в офіс).

Чи хочу я залишитися на цій посаді? Скоріше, так. Тому що, по-перше, не все виконано. По-друге, ті певні здобутки, які сьогошні є, нагадують маленьких дітей (усміхається. – О.М.) – ходити почали, але ще досить непевно. У мене є величезна мрія зробити так, щоб позитивні зрушення стали невідворотними.

Чи готова я на певні політичні зміни у своїй роботі, щоб отримати оці 130 підписів під своєю кандидатурою? Ні. Я не політик. Ніколи політикою не займалася. Причому як до обрання на цю посаду, так і після. Якщо говорити про баланс між власними совістю і бажаннями, оберу перше.

Якщо запитати себе, чи не хочу я займатися тим самим, але в громадській організації, та слідкувати за діяльністю іншого Уповноваженого з прав людини вже з боку громадськості, то я готова до такого напрямку роботи. Об’єктивно розумію, що це буде навіть спокійніше, аніж робота тут (усміхається. – О.М.). Тому поки ще не знаю. Перебуваю в таких роздумах.

- У парламентських кулуарах говорять, що вас може замінити Ірина Геращенко. Ви щось про це знаєте?

- Нічого не скажу, бо, якщо ви буваєте у кулуарах, то можете зазначити, що мене ви там не бачите.

- Це правда - не бачу.

- Тому що є інші напрямки роботи, які вирішуються в парламенті, але не на політичному тлі. Я дуже активно співпрацюю із народними депутатами. Але не тоді, коли вони знаходяться в сесійній залі (бо там вони політики), а в комітетах. Тут вони – професіонали і готові оцінити й мій професійний підхід. У нас є представники Уповноваженого, які закріплені за конкретними комітетами. Я особисто (якщо в Києві) знаходжуся на засіданні комітету з прав людини. Тому що я вважаю, що певним проблемам можна запобігти на рівні законопроектів. Якщо я бачу в документі потенційні порушення прав людини, моє завдання розповісти парламенту, що він абсолютно вільний у прийнятті свої рішень (і навіть може біле назвати чорним), але має це робити із "відкритими очима". Я повинна пояснити, в чому там є потенційні загрози. Отака професійна розмова, так, проводиться. Політичні я не веду.

- Чому вас три роки тому залишили на посаді? Вас вважають людиною Олександра Лавриновича. Ви працювали у його фірмі, були заступником, коли він був міністром юстиції.

- Давайте розберемося по пунктах. Юрична фірма "Лавринович і партнери" належить сину Олександра Лавриновича Максиму. Він запропонував мені приєднатися до їхньої команди, коли я просто пішла з Міністерства юстиції. Оскільки я займалася виключно професійною діяльністю на посаді заступника міністра юстиції, мені, дійсно, не було, куди йти. Особливих планів не було. Пролунав дзвоник від Максима, який сказав: "Валерія, хочеш до мене?" Я сказала: "Я поки взагалі не розумію, куди і як. Давай до тебе. А потім розберемося". Дійсно, я рік співпрацювала із фірмою "Лавринович і партнери". До речі, займалася виключно юридично практикою – як звичайний адвокат. І отримувала від цього купу задоволення.

Після того, справді, повернулася в Міністерство юстиції. Чи можна мене вважати людиною Лавриновича? Так, можна. Людиною Лавриновича, Станік та Оніщука. Бо всі вони вклали в мене певні професійні знання. Починала Сюзанна Романівна Станік. Після того був Олександр Володимирович Лаврович, а тоді вже – Микола Васильович Оніщук.

Чому я три роки тому залишилася на посаді? Це є вимоги мандату. Взагалі-то світова спільнота досить уважно стежить за тим, щоб політичні події не впливали на деяких осіб, які мають зберігати свою незалежність, незважаючи на те, що відбувається в державі. Це голова Верховного Суду (тому що від того, наскільки незалежна судова гілка влади, залежить, чи є процеси під судовим контролем), голова Конституційного Суду (який має слідувати за тим, чи дотримуються вимоги Конституції), голова ЦВК та омбудсмен. Тоді виникло питання, що ми зараз замінимо усіх. Але з’явилися заклики наших міжнародних партнерів про те, що є посади, які мають бути недоторканними, незалежно від зміни політичної ситуації.

Коли нам присвоїли оцінку статусу "А" в рамках ООН, ми довго проходили перевірку. Тому що якраз питання дотримання незалежності омбудесмена при зміні політичних еліт було одним із тих, за яким слідували члени підкомітету. Під контролем були не тільки політичні настрої, але й моя діяльність. Тоді розглядали її, в тому числі, і по подіях, які відбувалися на Майдані. З одного боку, омбудсмен має бути недоторканним. З іншого – повинен бути політично незаангажованим, але ефективним. З усіх цих точок зору й аналізувалась діяльність Уповноваженого. Я показувала і те, яким чином реагувала на певні події (тобто публічні заяви), і те, як ми були ефективні, тому що на той момент представники Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму проти катувань знаходилися на постійному чергуванні у всіх райвідділках міліції. Часто тільки по приїзді такого людину, яку затримали на Майдані, відпускали. Я знаю про велику кількість таких випадків. Ще важливий критерій – втриматися у балансі, залишившись "над". Тому що заангажованість в один чи інший бік могла б порушити принципи незалежності омбудсмена. Після того підкомітет дійшов висновку про наявність тут найвищого статусу "А". Про що, власне, і виніс рішення у грудні 2014 року.

Омбудсмен Валерія Лутковська: Хоч по Сенцову і Кольченку шлях складний, але все одно потрібно сідати і домовлятися 07

- Після Майдану минуло три роки. Аналізуючи ті події, як думаєте, чи достатньо тоді зробили для захисту українців?

- Коли аналізуєш попередні дії, в принципі, виникає велика кількість запитань. Ми проводили чималу кількість зібрань представників неурядових організацій у нас, щоб домовитися, яким має бути закон про свободу мирних зібрань. Ми так до сих пір цього не зробили. І у нас досі немає цього закону. Якби він був, у нас би взагалі інакше розвивалася ситуація з Майданом - не було б перших порушень, які, власне, і викликали таке величезне незадоволення з боку суспільства. Тобто ми б просто за фактом не мали тих проблем, які виникли 30 листопада. Тоді були досить швидкоплинні події. Я не встигала подякувати за те, що почули мою попередню заяву (про те, що так чинити не можна), як були наступні, коли вже не тільки дякувати не хотілось, а виникало бажання самій взяти зброю в руки та розстріляти тих, хто давав відповідні накази. З одного боку, не дякувати теж неправильно, тому що принцип "кнута і пряника" ніхто не скасовував – він діє протягом багатьох віків. З іншого – як це робити, коли між заявою та приїздом на Майдан минуло 12 годин?!

Я постійно була на Майдані. По-перше, це було поруч. По-друге, у зв’язку із тим, що певні події відбувалися вночі, у нас була чергова команда, яка знала місця, де треба бути –лікарні, райвідділки, відповідні точки на Майдані. Я зазвичай знаходилася в офісі або на мостику на Інститутській. Ми постійно чергували. Чи можна було тоді діяти якось інакше?! Важко сказати. Це ж ми зараз розумні. А тоді, мабуть, всі були не готові, що так швидко і жорстко будуть розвиватися події. Сьогодні сказати, що можна було зробити ще? (Робить паузу на кілька секунд. – О.М.). Чесно кажучи, я навіть не знаю. Нам вдавалося звільняти людей, знаходити їх у різних місцях. Навіть у транспортних засобах. Було таке, що коли температура була мінус 25, ми знайшли людину із відкритим переломом ноги у автобусі, який не обігрівався. Коли знайшли людину із розбитим обличчям у райвідділку, змусили викликати швидку і добитися, щоб її забрали до лікарні, а не залишили оформлювати документи. Тобто ситуації були різні. Можна багато чого згадувати, але я навіть не знаю, що можна було ще робити.

- Який головний висновок ви для себе зробили з тих подій?

- Перше, законодавство потрібно приймати вчасно. Це претензія й до сьогоднішнього дня, бо ми досі не ухвалили закон про мирні зібрання. А це має бути другою Конституцію, яка повинна діяти в Україні.

Друге, превенція має працювати більш активно, тому що перед тим, як кожен конкретний працівник правоохоронного органу занесе дубинку над головою людини, яка прийшла на мирне зібрання, він має знати, що за це буде кримінальна відповідальність. Як тільки ми це вкладемо в голови працівників правоохоронних органів, нам стане легше. Але це не тільки моє завдання, а й керівництва Нацполіції. Я можу скільки завгодно розповідати їм про те, що буде, якщо вони використовуватимуть зброю проти незахищених громадян. Але до тих пір, поки мої пояснення не будуть узагальнені в наказі за підписом голови Нацполіції, нічого не буде. Тут потрібна дуже активна співпраця.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"


Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору