EN|RU|UK
 Суспільство
  5012  5

 Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, "йолка", польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї

О.Скороход

До річниці Революції Гідності оголошено архітектурний конкурс на проекти Меморіалу Героїв Небесної Cотні та Музею Майдану. Можливість участі в такому проекті викликала зацікавленість знаних світових архітектурних бюро. Увічнити своє ім'я, розробивши споруду в пам'ять про легендарні події, – це честь для будь-якого архітектора, стверджують організатори конкурсу.

А що цей меморіал означатиме для нас? Як нагадуватимемо про ще живі у пам'яті події нашим дітям, іноземцям і самим собі? Які гарантії того, що в результаті не отримаємо бетонного монстра з нудною експозицією? Які складнощі в роботі Музею Революції Гідності виникають сьогодні?

На ці запитання відповів директор Музею Майдану Ігор Пошивайло. Він обійняв посаду, перемігши у прозорому конкурсі. Те, що меморіал стане першим музеєм в Україні, створеним такою ж відкритою процедурою, він вважає викликом і в той же час запорукою якості майбутнього комплексу. А поки Музей Майдану не має власного приміщення і тулиться в куточках у колег. Однак продовжує збирати експонати і навіть проводить виставки та освітні програми.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 01

Наразі Музей Революції Гідності тулиться у маленькій світлиці Музею Івана Гончара.

У НАШІЙ КОЛЕКЦІЇ Є ОРИГІНАЛЬНІ РЕЧІ, ПРОСТРІЛЕНІ КУЛЯМИ СНАЙПЕРА


- Ігорю, офіційна назва комплексу "Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності". Тобто він складатиметься і з меморіалу, і з музею. Як вони між собою будуть поєднані у просторі і композиції?

- У Концепції розвитку цієї інституції ми передбачили три основні функціональні напрямки: меморіальний, музейний і громадський простір. Для того, щоб стати тим комплексом, який ми позиціонували в нашій візії, нам потрібно бути активним вже зараз. Тому працюємо вже на базі Музею Івана Гончара, і дуже вдячні йому за прихисток і можливість втілювати звідти задумане крок за кроком.

- Процес землевідведення для меморіалу вже завершено?

- Комплекс розташовуватиметься на трьох ділянках. Перша розміром 1,22 га, вже виділена. Тут буде власне будівля музею. Друга ділянка у 1,4 га – Алея Небесної сотні від Майдану до верхнього виходу станції метро "Хрещатик" та прилеглі схили й тротуари. Третя ділянка на 18 соток – це там, де зараз капличка, Хрест і світлини Героїв на стелі. Наразі маємо документи лише на першу ділянку. Ділянки різних форм власності, різних районів Києва, там складні процедури, тому процес землевідведення ще триває.

- Нещодавно було оголошено початок конкурсу на проект музею та меморіалу. Розкажіть про нього детальніше.

- Конкурс надзвичайно складний, тому що пов'язаний із живою пам'яттю і "гарячою" історією. Також з точки зору містобудування є складнощі, адже меморіал розташовуватиметься в центрі міста у зоні архітектурно-культурної спадщини. Конкурс має дві складові. Перша номінація – це меморіал. Які саме будуть його структурні складові та формовияви, мають визначити конкурсанти. Друга номінація – це проект власне музею. Переможця на меморіал ми знатимемо 20 лютого 2018 року, на музей – у червні 2018-го.

Наразі заявки подали 65 учасників. 25 подали на меморіальну частину, решта – на музей. У нашому розумінні це не лише музей. Відбувся кваліфікаційний відбір, і деякі заявки з різних причин вже були відсіяні, що прописано в умовах самого конкурсу. Наприклад, на конкурс заявки подавали компанії, які були створені цьогоріч, відповідно, не можуть представити вже реалізовані проекти та й не мають досвіду створити якісно цей масштабний проект. Тепер за номінацію "Меморіал" змагатимуться 13 учасників і 15 – за музейний простір.

- З тих, що подалися, це переважно молоді фахівці чи знані архітектори?

- Як правило, це архітектурні бюро. Склад команд мені не відомий, але в умовах конкурсу чітко прописано, що вони мають бути сертифіковані й мати досвід. Серед цих компаній є і дуже відомі, що робили світові проекти, а є і звичайні. І це дуже добре.

- Хто визначатиме переможця?

- Організувало конкурс німецьке архітектурне бюро Phase еins, яке проводило конкурси на серйозні архітектурні об'єкти в різних країнах. У цієї компанії дуже висока репутація. Жюрі складається з 13 осіб, 7 з них є професійними архітекторами. Це головні архітектори Києва, Львова і Дніпра, представник Національної спілки архітекторів України, а також архітектори з Фінляндії, Німеччини та Польщі. Процедура відбору здійснюватиметься за умов анонімності учасників.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 02

- Те, що конкурс оголошено лише через три роки після подій – це, на вашу думку, вчасно? Висловлювалися дорікання, що музей треба було створювати відразу по революції.

- Вже були спроби створення меморіалу Небесній Сотні у перші місяці після Майдану. Вочевидь, вже тоді потрібно було вшановувати належно пам'ять тих жертв і героїв. Нині на території подій Революції Гідності бачимо лише народні форму стихійного вшанування, але питання в тому, наскільки промовистими й довговічними є такі ситуативно встановлені знаки.

- У цих знаків є шанс потрапити до нового музею, можливо, у формі окремої експозиції?

- Ми їх точно збережемо – залежно від того, як це запропонує проект-переможець. Лишати це все у теперішньому вигляді – не зовсім естетично. Ми ведемо мову про те, щоб форма вшанування пам'яті Героїв була високомистецькою і гідною.

З іншого боку, навіть якщо лишити існуючі пам'ятники загиблим там, де вони є нині, то вони псуються погодою і вандалами. Лишень цієї осені було знищено дві пам'ятні стели, ми забрали і зберегли їхні рештки. Скульптурна плита пам'яті Володимира Мельничука була розбита ще раніше, її відновили батьки. Пам'ятаємо і знищені графіті "ікони революції" на Грушевського. Дерев'яний хрест на Алеї дав тріщину. Вже були дискусії, що робити з капличкою, стелами, хрестом. Тобто однозначно, їх з вулиці потрібно забирати, аби зберегти. Але суспільство сприйме таку дію тільки у тому разі, якщо буде запропонована натомість якісна заміна їм у межах меморіального комплексу.

- Як бути з оригінальними предметами тих часів, які є частиною ландшафту? Зокрема, зі стовпами, крізь які пройшла куля снайпера?

- Крім стовпів, був ще й пробитий кулею швелер біля Жовтневого, але він зник. У нашій колекції є сітілайт з Інститутської, прострелений кулями. Велика колекція щитів і касок. Про те, що робити із нерухомими пам'ятками, що ще збереглися, також думаємо. Свого часу ми намагалися створити пам'яткоохоронну документацію на прострілені фасади будівель, на мурали, прострілені стовпи й дерева, але не вдалося. Тому вже давно час створити меморіальний комплекс, який би упорядкував пам'ять про ті події, що так швидко розвіюється сьогодні.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 03

Щити Самооборони майдану.Фото: Богдан Пошивайло.

ЕКСПОНАТИ ПОЧАЛИ ЗБИРАТИ ЩЕ ПІД ЧАС МАЙДАНУ

- Промені Гідності, що були запалені тиждень тому, будуть враховані в проекті музею?

- На цьому етапі такої вимоги немає. Серед конкурсантів є компанія, яка раніше створила меморіал на основі світлових ефектів. Однак ідея променів вже не є оригінальною. Конкурс спрямований саме на пошук унікальних ідеї, а не на повторення вже готових рішень. З іншого боку, чи варто нав'язувати архітекторам чиєсь бачення, адже це – їхня робота і відповідальність? В умовах конкурсу прописано низку важливих технічних деталей, зокрема необхідність експонування знаменитої майданівської ялинки. Бо ж стелі музеїв проектуються стандартно до 7 метрів, а каркас "йолки" висотою понад 30. Чітко прописуються містобудівничі норми та обмеження, функціональні і технічні потреби об’єкту. Щодо решти – проектантам надається творча свобода.

- Відомо, що вже 2014 року колекція громадської ініціативи "Музей Майдану" нараховувала близько 1,5 тисяч артефактів – це тоді, коли власне музею не було. Розкажіть: як їх починали збирати і скільки одиниць збереження вже є у фондовій збірці зараз?

- Під час Майдану ми мали 4 точки збору речей – штаб Самооборони Майдану, Український Дім, Софія Київська і Музей Івана Гончара. Заручилися листом за підписом коменданта наметового містечка Андрія Парубія.

Насправді всі цифри є умовними, бо, на жаль, ми досі не маємо можливості взяти на облік усі, кількість яких подвоїлася. Потрібен відповідний простір, належні умови зберігання та опрацювання. Тим більше, в ситуації, коли колекція динамічно поповнюється. Нам несуть експонати щотижня.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 04

Частина експозиції. Фото: Богдан Пошивайло.

- Люди самі несуть?

- Ми приймаємо і предмети, які нам люди передають з власної ініціативи, і ті речі, які ми відстежуємо певний час. Минулого тижня отримали значне поповнення – майже 400 одиниць політичної агітації з останнього десятиріччя – наліпки, ручки, пакунки, листівки, значки. Тобто, вже вибудовується соціальна довіра до нашого проекту. Ми не хочемо людям говорити, що не можемо прийняти їхні дарунки лише через те, що не маємо достатнього простору. Адже ці речі можуть бути втрачені.

- Де розміщуються великі артефакти, такі як "йолка" чи катапульта з Грушевського?

- Зараз все зібрання перебуває в двох локаціях – Музеї Івана Гончара та Музеї історії України в Другій світовій війні. Саме в останньому розміщені крупногабаритні предмети. Зокрема, каркас "йолки". А плакати, прапори, банери з неї зберігаються в Музеї Гончара. Серед інших великих предметів – розтрощена автівка одного з автомайданівців. Він сам її нам передав. Намагаємося дізнатися історію цього автомобіля.

У нашій колекції є й інші унікальні речі. Наприклад, мармурова скульптура вуличного митця П'єра Роті, яка називається "Новій Україні". Вона була на Майдані, пізніше зникла. Її перефарбували в білий колір. Нам вдалося її знайти і привезти до музею. Автор хотів її в нас забрати, бо вважав, що скульптуру створив не для музею, а для публічного простору, хотів виставити в парку. Шляхом перемовин нам вдалося дійти згоди й зберегти цю історичну річ для майбутньої експозиції. Ініціатор створення скульптури Олег Соснов її відреставрував і офіційно передав нам.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 05

Скульптура П'єра Роті "Новій Україні". Фото: Богдан Пошивайло.

Також маємо польову кухню, яка потрапила до нас із Труханова острова, яку разом із колекцією інших майданівських речей передано нам представниками 4-ої сотні. З інших цікавих речей – Різдвяна шопка, яку створила група львівських художників і встановила на Майдані у грудні 2013-го. Ми довго за нею полювали, адже вона – своєрідний шедевр сучасного наївного малярства. Греко-католицька курія планувала лишити вертеп у себе, але ми переконали їх, що ця шопка становить не лише релігійну цінність. І дуже добре, що ми встигли забрати її після завершення різдвяних свят. Інакше вона згоріла б під час штурму Майдану в ніч на 19 лютого.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 06

Фото: Богдан Пошивайло.

Серед унікальних експонатів – серія живописних 10-метрових полотен під назвою "Україна майбутнього". Львівський художник Володимир Свачій встановив стіну із полотна біля сцени Майдану і запрошував усіх охочих виявляти на них свої емоції, думки і сподівання. За статистикою, одне полотно малювали близько 100 людей. А таких полотен в нас 8. Одне – зникло вночі на Майдані.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 07

Одне з полотен серії "Україна майбутнього". Фото: Богдан Пошивайло.

- Деякі експонати вже мандрували по світу. Тобто експозиційна робота музею триває, незважаючи на те, що немає приміщення?

- Так. Маємо низку мандрівних виставкових проектів. Нещодавно деякі банери і плакати з "йолки" були представлені в Польщі на міжнародному бієнале плакату. Польські колеги виявили на них небезпечний для здоров'я грибок й обробили експонати. То зрозуміло, бо на Майдані вони постійно перебували на вулиці під дією вологи. Все це треба знезаражувати. У Польщі проведення аналізу експонатів перед виставкою є звичною процедурою, в Україні це не передбачено, бо немає відповідного обладнання.

Також ми влаштували мандрівну виставку "Відважні: наші герої" про революційну атрибутику за сто років змагань українців за свободу. Показали вбрання не лише військових, але й волонтерів, фотокореспондентів, інших персоналій. Відкрили виставку в Українському домі, – Верховній Раді, Глобусі. Рік вона подорожувала Україною, потім була в Чикаго, скоро відкриваємо її в парламенті Шотландії.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 08

Пан Пошивайло показує проспект виставки про українських Героїв, що мандрує світом.

- Чи плануєте зайнятися збором усних історій Майдану?

- Не те, що будемо займатися, вже займаємось. Ще в часи Майдану наша ініціатива зібрала понад 50 дуже цікавих відеосвідчень. Вони цінні тим, що записані під час і на місці подій. Попереду розшифровка і видання книги. З іншого боку, Інститут національної пам'яті започаткував проект "Майдан: усна історія". Цього року презентували чергове видання "Майдан від першої особи. Регіональний вимір" з цього проекту. Там тисячі історій, записаних за науковою методикою. Паралельно існував проект нідерландського правозахисника Роберта ван Воррена "Усні історії Майдану". Ці матеріали будуть використовуватися для майбутніх експозицій та програм музею.

ХОЧЕМО ЗРОБИТИ СУЧАСНИЙ МЕМОРІАЛ, БЕЗ НАВ'ЯЗУВАНЬ І ШТАМПІВ

- На якому рівні фінансування музею? З огляду на сумні випадки мистецьких довгобудів минулого це турбує багатьох. Чи є гарантія, що після завершення конкурсу комплекс буде споруджений без затримок?

- У нашій країні наразі немає гарантій. Хоча я знаю і в західних країнах деякі великі музеї залежать від політиків і політики. Але враховуючи соціальний запит і не лише українську значимість Майдану, було б нерозумно зупинити цей проект на півдорозі. Впевненість вселяє те, що громадська майданівська ініціатива зі збереження пам’яті про події Революції Гідності підтримана Указом Президента і розпорядженням Кабміну. Вже триває архітектурний конкурс, який частково фінансується його замовником Міністерством культури – це 2,5 млн. 3 млн гривень на проведення конкурсу особисто виділив президент Порошенко.

Тож на сьогодні є політична воля на створення меморіально-музейного комплексу. Якби нам довелося створювати подібний музей за звичних умов, це тривало б роками. Та нині все відбувається швидко – вже є земельна ділянка, триває конкурс. Надалі – питання втілення проектів-переможців у життя, і це дійсно питання коштів. Опісля буде замовлення на розробку проектно-кошторисної документації, тендер на виконавця будівельних робіт. Проект меморіалу реально втілити за рік-два. Музей же неможливо збудувати швидко, тут все складніше. Це процес трьох-п'яти років.

Тому сподіваємося і на меценатів. У Сполучених Штатах у музеях черги благодійників, котрі бажають інвестувати у різні сфери музейного життя. Тому там так гостро не стоять фінансові питання. У нашому випадку велика надія і на активність суспільства. Якщо громадяни будуть долучатися до розбудови музею, підтримувати ініціативи музею і захищати його, коли у цьому буде потреба.

Зараз ми не жаліємося, хоча стоїмо перед низкою жорстких викликів. Адже в бюджеті на музей передбачено кошти на заробітну плату, комунальні витрати, капітальні видатки. Однак коштів на проведення заходів і на відрядження – те що сьогодні для музею-стартапу потрібне як кисень, наразі немає.

- Власне, для України це виклик – створення такого музею з нуля.

- Так, в Україні поки що не створено жодного музею чи меморіалу за результатами міжнародного відкритого конкурсу. Є досвід створення Меморіалу жертв Голодомору, однак тоді конкурсу не було проведено. Десять років тому була збудована лише перша черга – меморіальна складова. Цього року з’явилася надія, що постане друга черга – музейна. Так само тривають дискусії щодо комплексу в Бабиному Яру. В обох випадках ситуацію ускладнює відсутність широкого публічного обговорення концепції та конкурсу, створює певний вакуум інформації і довіри довкола цих проектів, що може призвести до чергових несподіванок для громади.

Директор Музею Майдану Ігор Пошивайло: Прострілені каски, йолка, польова кухня, катапульта з вул. Грушевського - все це вже є в нашому музеї 09

Пошивайло з колегами обговорюють експонати, що надійшли до колекції напередодні.

- Як сьогодні музей функціонує?

- На сьогодні структура класична, відповідає статуту. Маємо 30 штатних одиниць. Це адміністрація, науково-дослідний підрозділ, відділи науково-фондової роботи, культурно-освітньої роботи, господарчого забезпечення. Також маємо підрозділ, який займається інформаційно-видавничою діяльність, при чому без жодної копійки державних коштів.

У найближчому майбутньому плануємо зробити реструктуризацію – відповідно до концепції і стратегії розвитку музею на п'ять років. Бо раніше напрям діяльності музею визначався за умов відсутності штату. Сьогодні команда вже є. Нами було зроблено аналіз середовища, визначено місію закладу, його візію, цінності, пріоритети, цільові аудиторії тощо. Це незвичні поки що речі для українського музею, але це – стандартний інструмент для західних інституцій. Ми повинні чітко розуміти самі й пояснити суспільству, що це за музей, для кого він, які його меседжі, яким музей буде через 5 і 10 років. У цьому плані важливе місце відіграє третій компонент меморіально-музейного комплексу – громадський простір, який актуалізує цей простір для широких аудиторій.

НА ЗАХОДІ ВЖЕ ВІДЖИВАЄ ІДЕЯ МУЗЕЇВ З ТОЧКИ ЗОРУ ЖЕРТВ І МУЧЕНИКІВ

- У чому суть громадського простору?

- Він може знаходитися просто неба, у серці столиці. Це територія, що буде вільною від драматизму і переживань. Люди після відвідування меморіальної частини, – місця пам'яті і скорботи, зможуть знайти собі нейтральну ділянку, де можна спокійно усвідомити і переосмислити побачене та пережите. Це має бути красива і гармонійна в ландшафтному плані територія.

Частиною громадського простору може бути "Центр Свободи" або "Центр розвиту демократії" як ми його назвали умовно – багатофункціональна платформа ініціатив з розвитку критичного мислення і розбудови громадянського суспільства. З конференц-залом, театром, майстернями, студіями, дитячою школою. Зараз пасіонарна енергія Майдану трансформувалася передусім у волонтерський рух. Так ось, цей центр має стати своєрідною лабораторією для громадських проектів, переосмислення історії, центру інноваційних ідей, експериментування, спільної творчості. Так само, як на Майдані, де народжувалася масу креативних дій.

Ми вже включили в структуру "Бібліотеку музею Майдану". Це трансформований проект. Що вийшов з революції. Ініціатива Бібліотека Майдану передала нам свою колекцію, так само як і Мистецька сотня. Деякі активісти цих ініціатив сьогодні є співробітниками нашого музею. Також у штаті є члени родин Героїв Небесної Сотні.

Чиновники часом сприймають наше концептуальне бачення цього музею-центру майбутнього як утопію, називаючи нас поза очі романтиками. Але ми віримо, що ці ідеї таки втіляться у реальність.

- Чому як утопію?

- Це я говорю з іронією, бо дуже багато скептиків вважають, що на сьогодні неможливо створити такий комплекс, який ми концептуально сформували. А ми не погоджуємося на черговий постсовєтський баласт у вигляді холодного пам'ятника з бронзи чи граніту, де мовчазних героїв воздвигнуть на п'єдестал без емоційного розуміння їх жертовності та зв'язку з наступним поколінням. Ми не хочемо, щоб коли діти прийдуть на Майдан через 10-15 років, і для них ці Герої будуть тим самим, чим є для більшості нинішнього молодого покоління Ленін і Щорс, навіть Бандера чи Петлюра. Тож ми хочемо зробити сучасний меморіал, який розповідав би персональні історії, живу правду, без нав'язування стереотипів і штампів, без ідеологічних міфів і кон’юктурного пафосу.

Це, можливо, і утопія з точки зору українського чиновника і пересічного громадянина. Але це цілком реально і важливо. Подібні інституції пам’яті успішно існують у світі. Тож і ми маємо створити меморіально-музейний простір, актуальний і важливий для всіх і завжди – для влади, громадян, іноземців.

- Зручний для будь-якої влади? Тобто це не буде пантеон Героїв?

- Музей не має бути суто політичним проектом, тож у ньому будуть показані різні сторони подій. Наративи не мають ділится на переможців і переможених. Ми про це багато дискутували. Багато хто не розуміють цього. Питають: "Як так? Невже будете розповідати про Януковича, "Беркут" і тітушок?" Але ж історія без цього неможлива. Як пояснити іноземцям, чому люди йшли під кулі? Як інакше показати систему корупції і злочинності без історії тих людей, які також є громадянами України? Як нам зрозуміти, заради чого загинули Герої і хто винен у вбивствах? А тим більше, досі немає офіційних результатів слідства по злочинах на Майдані.

І в цьому сенсі музей є викликом. Адже не варто створювати меморіал у традиції, яка відживає своє на Заході – зображенні Героїв з точки зору жертв чи мучеників. Ми відвідали за останні роки багато музеїв Першої і Другої світових воєн в Німеччині, Франції, Бельгії, Нідерландах. Там вже показують обидві сторони, щоб зрозуміти, чому взагалі стала можливою війна. Зараз Німеччина порушує питання в експозиціях, чому німецьке суспільство дозволило прихід до влади нацистів, чи лише Гітлер і його близьке оточення винні за злочини проти людства. Все частіше з’являється думка про колективну відповідальність суспільства за власну політичну еліту. Чи не актуально для нас, українців?

Та й назагал – Майдан надто багатовимірне явище, до кінця не пізнане сучасниками. Якби нам, скажімо, сьогодні поставили завдання зробити вичерпну експозицію про Революцію Гідності, думаю, ми не впоралися б з цим однозначно. І добре, що ми маємо час для досліджень, переосмислення, обговорень.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Фото: Катерина Лащикова, для "Цензор.НЕТ"
Источник: https://ua.censor.net.ua/r464441
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору